Євген Михайлович Басюк (псевдо: «Чорноморець», «Компанієць») (, с. Хорів, нині Острозький район, Рівненська область — після 2010 р., Росія) — поручник УПА (зі старшинством від 24.04.1944 p.), курінний, шеф штабу з'єднання «Холодний Яр», лицар Срібного хреста бойової заслуги 2-класу, учасник бою під Гурбами. Після полону пішов на активну співпрацю з НКВС. Життєпис Народився 14 квітня 1922 року в селі Хорів (нині Острозький район, Рівненська область, Україна) в селянській родині.

У 1936 — закінчив семирічну школу. Навчався у Ковелі у слюсарній школі, але не закінчив її через бідність.

Карпатська Україна. Відень. Краків У 1938 році у зв'язку із подіями на Закарпатській Україні виїхав до Галичини і спробував нелегально перейти на територію Закарпаття. Був затриманий, доставлений до м. Хуст, де його допитали в українській поліції та штабі «Карпатської Січі».

У лютому 1939 р. командування «Карпатської Січі» направило його на навчання до підофіцерської школи. Невдовзі він взяв участь в боях з угорцями, був поранений і потрапив у полон. Перебував у таборі м. Ньїредьгаза до червня 1939. У липні 1939 р, його разом з іншими українськими полоненими угорці передали німцям. Є. Басюк опинився у Відні, де спочатку лікувався у санаторії (до жовтня 1939 р.), а потім вчився у німецькій офіцерській школі, створеній за участю Проводу ОУН. Там у грудні 1939 р. він вступив до ОУН.

Закінчивши у листопаді 1940 р. школу і отримавши звання лейтенанта німецької армії, Є. Басюк поїхав у місячну відпустку до Кракова, Після неї, виконуючи вказівки своїх організаційних керівників, він не пішов на службу до німецької армії, а став фактично безробітним і до початку німецько-радянської війни отримував фінансову допомогу від Українського центрального комітету (УЦК).

Німецько-радянська війна У липні 1941 р. повернувся до рідного села. Приблизно через місяць Рівненський обласний комендант легальної української молодіжної організації «Січ» Сергій Качинський-«Остап» призначив його комендантом цієї організації по Гощанському району. Однак вже через три дні німці її розігнали, і з вересня Є. Басюк працював експедитором у кооперативі у м. Острог, а згодом знову повернувся додому.

У березні 1942 р. його заарештувала німецька поліція за звинуваченням у приналежності до ОУН і дезертирстві з німецької армії. До листопада 1942 р. перебував у в'язниці в Рівному, був заочно засуджений до смертної кари та переведений до концтабору поблизу с. Шубків Тучинського району Рівненської області, звідки разом з іншими 25-ма в'язнями через 2 тижні втік.

Діяльність в лавах УПА 23 березня 1943 Басюк-«Чорноморець» за вказівкою військового коменданта Рівненського надрайону «Олега» розпочав формувати загон УПА в точевицьких лісах на Рівненщині.

19 квітня 1943 відділ «Чорноморця» разом з відділом «Сталевого» (А. Шеремета) силою в 120 бійців мав бій з німцями й угорцями (близько 100 вояків) у с. Будераж. 16 травня 1943 у с. Новомалин мав інший бій з німцями, у якому отримав 12 поранень.

Після одужання виїхав на територію Південної групи УПА на посаду інструктора підстаршинської школи. Наприкінці вересня—на початку жовтня 1943 р. почав формувати сотню, яка бл. 15.11.1943 р. влилася в Здолбунівський курінь під командуванням «Ясеня» (Микола Свистун).

Восени сотня «Чорноморця», а також сотня «Жука» (Й. Бричко), «Явора», «Жмайла» (М. Синогін) і боївка «Миколи» (В. Ткачук) мали бій з німцями і мадярами поблизу села Мощаниця Острозького району на Рівненщині.

Невдовзі його призначено шефом штабу Здолбунівського куреня.

23 квітня 1944 з'єднання «Холодний Яр» (3 курені «Сторчана», «Вира» («Докса») і «Компанійця» (Басюка) чисельністю бл. 1800 чол.) було передане УПА-Південь. 24 квітня 1944 Басюк брав участь у Гурбенському бою. У цей час був призначений начальником штабу з'єднання «Холодний Яр».

У червні 1944 штаб отримав завдання передислокуватися в Київську область (теперішня Черкащина). На території Житомирської області захворів і з частиною штабу повернувся на Кременеччину. Учасник установчого з'їзду НВРО (17-18 липня 1944, біля с. Дермань Мізоцького району Рівненської області).

Полон і співпраця з НКВС 26 серпня 1944 р. отримав наказ іти на Черкащину на зустріч з «Ясеном». Перед відходом 5.09 відвідав матір у рідному селі, а 7.09 село було оточене, проте Басюку з охороною вдалося втекти. На привалі на березі р. Горинь на них напали і Басюка з рідним братом взяли в полон. Інший брат загинув під час сутички.

Є. Басюка було привезено до Рівного, а звідти етаповано до Києва, де він близько 10 днів перебував у в'язниці НКДБ УРСР. Погодився на співпрацю з НКВС. Очолював агентурно-бойову групу під псевдо «Кармелюк». Полюбляв носити форму капітана МДБ. Неодноразово тероризував і грабував мирне населення під час спецоперацій АБГ. За здирництво і хабарництво був повторно заарештований 12 травня 1949 р. у Львові та засуджений.

19 листопада 1949 р. особлива нарада при Міністрі держбезпеки СРСР визначила Є. Басюку покарання за ст. 54-2, 54-11 та 206-17 «а» КК УРСР — 25 років ВТТ, яке він відбував у Степовому (Стептабір) і Піщаному (Пєсчантабір) таборах (Казахстан). У Стептаборі допомагав адміністрації боротися з в'язнями—українцями, які згодом його вирахували й побили.

У період «хрущовської відлиги» комісія Президії Верховної Ради СРСР з розгляду справ на осіб ув'язнених у Карагандинському ВТТ, 28 травня 1956 р. звільнила Є. Басюка, знявши з нього судимість, а 10 вересня 1991 р. Прокуратура УРСР реабілітувала його. Проживав у Ростовській області, РРФСР. Станом на 2009 р. був ще живий.

Родина Батько: Басюк Михайло Іванович у 1943 р. був убитий німцями. Мати: Бондарчук Ганна — убита у 1944 р. Дружина: Айрапетова Віра Авагімівна. Діти: Басюк Андрій (народ. 1947). Сам Басюк у листі на ім'я К. Ворошилова стверджував, що бійці УПА вбили його матір, сестру, двох братів, наречену і неодноразово намагалися вбити його самого.

Див. також Командири УПА

Примітки

Література Вєдєнєєв Д., Биструхін Г. Двобій без компромісів. Протиборство спецпідрозділів ОУН і радянських сил спецоперацій. 1945—1980-ті роки. — Київ, 2007.— С. 292. Денищук О. Боротьба УПА проти німецьких окупантів. Хронологія подій — Т. 1. Волинь і Полісся — Рівне, 2008. — С. 78—79, 86—87, 138—139,175, 189—190. Іщук О., Огороднік В. Генерал Микола Арсенич. Життя та діяльність шефа СБ ОУН — Коломия, 2010. — С. 128—129. Літопис УПА. Нова серія. — Т.2. Волинь і Полісся:1943—1944. — Київ — Торонто, 1999. — С. 173, 347, 357, 406. Літопис УПА. Нова серія. — Т.8. Волинь, Полісся, Поділля. УПА і запілля 1944—1946. — Київ — Торонто, 2006. — С. 15, 24, 432. Літопис УПА. Нова серія. — Т.9. Боротьба проти повстанського руху і націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами держбезпеки керівників ОУН і УПА. — Київ — Торонто, 2007. — С.110—138. Літопис УПА. Нова серія. — Т.14. УПА і запілля на ПЗУЗ, 1943—1945. Київ—Торонто, 2010 — С.47-51 Пагіря О. Протистояння між УПА та угорськими окупаційними військами на Волині в березні-вересні 1943 року. — С. 42—45.

Посилання Дермань, УПА Дерманська трагедія. Євгенія Шавронська свідчить Басюк Євген Михайлович «Чорноморець»