Тодор Колев (; , Шумен — , Софія) — культовий болгарський кіноактор (переважно комедійний). Також артист театру, педагог, музикант, шоумен, TV-персона.
Біографія
Народився у Шумені в родині власника невеличкої швейної фабрики. Після совєцької окупації батька позбавили власності та помістили у концтабір. По звільненню він працював на власній фабриці, заробляючи гроші на всебічну освіту сина.
Тодор сумлінно навчався музиці (скрипка), але в основній школі постійно конфліктував з учителями, що призвело до його виключення з комсомолу та забороні отримувати повну середню освіту. Тим не менше, після вимушеної фізичної праці на заводі «Мадара», він отримує диплом та відправляється у військо (танкові війська).
Творчість
З другого разу поступає до ВІТІС (Вищий театральний інститут), де навчається разом із майбутніми зірками болгарського кінематографу. Товаришує з відомим режисером Крікором Азаряном.
Працював у театрах міста Смолян, Шумен, Пловдив, у столичному «Сълза и смях», а також театрі «София». Взяв участь у 30 художніх фільмах, серед них «Цар и генерал», «Козият рог», «Иван Кондарев», «Двойникът», «Господин за един ден», «Опасен чар». Користувався винятковим успіхом як комедійний актор, дотепний стиліст.
Найбільш відома робота у театрі — головна роль у виставі «Човекоядка», яку відвідував, зокрема, й лідер держави Тодор Живков. У 1980-тих сам актор жартував: «Болгарію веселять два Тодори — Живков і Колев».
Політика та телебачення
Перед падінням комуністичного режиму став політиком, обраний депутатом Всенародних Зборів (парламент Болгарії). Спробував скористатися правом реституції власності, відчуженої комуністами, але у Шумені поквапилися знести рідний будинок актора. Після цього — радник посольства Болгарії в Канаді. Це була остання спроба стати чиновником — повертається в Болгарію, де відкриває низку популярних телешоу («Как ще ги стигнем с… Тодор Колев» і «Вход свободен»).
1997 — 40-ве скликання парламенту Болгарії піддало люстрації Тодора Колева, оголошено про причетність актора до співпраці з комуністичними спецслужбами (завербований у вересні 1987).
1999 видав автобіографічну книжку «Варненський софіянець із Шумена».
2013 помер від раку легенів.
У червні 2014 у Шумені встановлено пам'ятник Тодору Колеву.
Фільмографія
«Цар и генерал» (1966) «Случаят Пенлеве» (1968) «Един миг свобода» (1968) — Поручик «Няма нищо по-хубаво от лошото време» (1971) «10 дни неплатени» (1972) — Капітанов «Козият рог» (1972) — Делі «Трета след слънцето» (1972) — Лен «Като песен» (1973) «Преброяване на дивите зайци» (1973) — Молодий мисливець «Иван Кондарев» (1974) «Последният ерген» (1974) — Цоков «Началото на деня» (1974) — Журналіст «100 тона щастие» (1978) «Всички и никой» (1978) «Топло» (1978) — Майстер «Двойникът» (1980) — Доцент Денев; Брат у перших Іван «Где-то плачет иволга» (1980) «Царска пиеса» (1982) — Петр; Цар «Господин за един ден» (1983) — Пурко «Опасен чар» (1984) «Черните лебеди» (1984) — Батько Віолети «Смъртта може да почака» (1985) — Маранзов «Само ти, сърце» (1987) — Директор Мілчев «Човек на паважа» (1987) — Слідчий «Нощем по покривите» (1988) — Коста Рашков «Без драскотина» (1989) «Тест '88» (1989) «Зона Б-2» (1989) — Бонев «Разводи, разводи» (1989) «Поверие за белия вятър» (1990) «Немирната птица любов» (1990) «Застраховката» (1998) «Испанска муха» (1998) «Морска сол» (2005; телесеріал) «Приключенията на един Арлекин» (2007; телесеріал) «Сутрешен блок» (2012; телесеріал)
Примітки
Джерела
Гергана Михайлова. Тодор Колев. Варненското софиянче от Шумен. Житие и страдание грешного Тодора. Софія, 2013. ISBN 978-954-742-193-6