Альфред Мартинович Мірек (21 листопада 1922 — 28 червня 2009) — заслужений діяч мистецтв Російської Федерації, професор, доктор мистецтвознавства, перший з акордеоністів-баяністів, що отримав цей науковий ступінь за відкриття нового науково-практичного напрямку в музичній науці, автор самовчителя гри на акордеоні.
Народився в родині Мартіна Мірека — інженера-архітектора, відомого в Росії як керівника будівництва багатьох важливих державних об'єктів.
Початок занять музикою На початку 1923 року сім'я переїхала до Одеси, де з 5 років Альфред став займатися на фортепіано з вчителькою, що приходила додому.
Потім, вже в Москві, в 1930 році був прийнятий Оленою Фабіанівною Гнєсіною в її школу, яку закінчив в 1937 голу (клас А. А. Чичкіна).
В цьому ж 1937 році його батько Мартін Михайлович Мірек, після здачі будівництва Хімкинського Північного річкового вокзалу з відмінною оцінкою та врученням йому почесного знака, був заарештований. За рішенням «трійки» він був відправлений до концентраційного табору № 3 (Вішера) поблизу Солікамська, де загинув 25 липня 1942 року у віці 54 років.
З 1938 року Альфред, придбавши професію електромонтажника, працює на будівництвах, а вечорами підробляє як піаніст-акомпаніатор.
Ув'язнення У 1942 році Альфред Мірек також зазнав репресії НКВС — утримувався у в'язницях, а потім був направлений в Ужлаг на 7 років. На роботі в болотистих лісових масивах по щиколотку у воді ним особисто було поставлено 500 кб.м лісу. Через 2 роки, у зв'язку з важкими захворюваннями, він «актується», тобто звільняється достроково.
Повоєнні роки З весни 1945 року самостійно освоює акордеон, виступає солістом і концертмейстером на естраді і супроводжує постановки в міському театрі ім. Чернишевського (м. Борисоглібськ), в тому числі і зі своїми творами і обробками. Восени 1946 повертається в Москву.
У 1950 році закінчив Московське музичне педагогічне училище по класу акордеона (клас В. Г. Горохова). З 1947 року — педагог музичної школи та керівник оркестру акордеоністів, який став Лауреатом конкурсу (1958), і виступав в заключному концерті в Колонному залі Будинку Спілок. У 1967 році закінчив Московський інститут культури, факультет баяна-акордеона, і отримує диплом диригента оркестру. Під час навчання був запрошений на роботу в інституті по класу акордеона та баяна.
Заняття музичною історією З 1947 року А. Мірек займається історією гармоніки, збирає старовинні інструменти, проводячи польову пошукову роботу в різних регіонах країни, ведучи велике листування, розшукуючи старих майстрів і їх нащадків. Було розіслано понад 4000 листів і до початку 1970-х років їм був зібраний величезний науковий історичний матеріал: афіші, грамзаписи, фотографії, біографічні відомості, а також більше двохсот унікальних моделей гармонік, баянів та акордеонів.
У 1952-56 роках Мірек будує двоповерховий будинок-музей в Селищі наукових працівників (43 км. Софріно). Музей відразу ж завоював визнання. Відвідування йшло по запису, яка велася на два місяці вперед. Крім груп з музичних шкіл і училищ музей відвідували видатні вчені та фахівці з різних міст нашої країни та з інших країн світу: Румунії, Чехословаччини, Болгарії, Німеччини, Польщі, Голландії, і навіть з Африки.
У 1968—1971 роках А. Мірек здає кандидатські іспити в аспірантурі музично-педагогічного інституту ім. Гнесіних, а потім аспірантські іспити в аспірантуру Київської консерваторії, де в 1972 році на Вченій раді успішно захищає дисертацію з історії акордеона та баяна. У 1973 році Вища атестаційна комісія СРСР (ВАК СРСР) вручила йому диплом Вченого ступеня кандидата мистецтвознавства. Це була перша вчений ступінь, отримана в нашій країні по цій темі.
Літературна діяльність З 1947 року його статті публікуються в газетах і журналах, що стосуються історії та методики гри на акордеоні та баяні. У 1958 році йому присуджено звання лауреата Московського конкурсу (в рамках фестивалю) за виступи зі своїм ансамблем акордеоністів і диплом 2-го ступеня. У 1962 році виходить з друку його «Самовчитель гри на акордеоні», а потім «Школа гри на акордеоні», які перевидавалися щорічно тиражем 100 тис. примірників (у 1968 році, а потім в 1982 році їм написані нові варіанти цих підручників). Все розійшлося близько 4 млн примірників. У 1967 році видається книга «З історії акордеона та баяна», а в 1968 році «Довідник по гармоніках». З 1955 року виходить ціла серія збірників, хрестоматій, більше ста перекладень для акордеона та баяна. У 1969 році видається методична розробка «Баян», а в 1972 році — «Основи постановки акордеоніста» (на укр. мові)shron1.chtyvo.org.ua/Mirek_Alfred/Osnovy_postanovky_akordeonista.pdf?PHPSESSID=fmc8higj4rv8n9jd8fevi629d0, в 1972 році — перший «Самовчитель гри на мелодиці», по якому вперше стало можливим організація ансамблів гри на мелодиках в загальноосвітніх школах, (до цього часу великий досвід таких ансамблів і оркестрів був накопичений в Німеччині та Чехословаччині). У 1979 р. виходить книга «І звучить гармоніка», що є частиною основних положень докторської дисертації. До 1995 р. видано близько 200 статей, з них 20 опубліковано за кордоном (у Франції, Польщі, Швеції, Японії, Данії, Чехословаччині, Голандії, Фінляндії).
Педагогічна робота А. Мірек викладав у музичній школі (1947—1965), Всесоюзному заочному університеті мистецтв (1950—1960), інституті культури (1963—1966), музичне училище(1966—1970). Організатор, з 1969 року — директор Всеукраїнських курсів підвищення кваліфікації працівників культури і мистецтв. З 1973 — директор Московського обласного музичного училища.
У 1975 році А. Мірек за конкурсом проходить на посаду старшого наукового співробітника в Ленінградському інституті театру, музики і кінематографії та за направленням Міністерства культури РРФСР в докторантуру, де готує фундаментальну наукову працю «Історія гармонно-баянної культури в Росії з 1800 р. по 1941 р.», яка затверджується великим вченою радою інституту і стає його докторською дисертацією. Захист відбувся в 1983 році на Вченій раді Науково-дослідного інституту мистецтвознавства Міністерства культури СРСР і одноголосно отримала високе визнання. Однак присудження Наукового ступеня та вручення диплома доктора мистецтвознавства у ВАКе СРСР відбулося лише в 1987 р., так як після зашиті у 1984 році він був заарештований за сфабрикованим безпідставним звинуваченням і знаходився цілий рік у в'язниці «Хрести». Наприкінці 1986 року за постановою Прокуратури РРФСР справу було припинено за відсутністю складу злочину. Прокуратура компенсувала нанесений збиток — винуватці зі слідчого відділу були суворо покарані.
У 1977 — 80 роках А. Мірек за наказом Міністерства культури СРСР був призначений головним експертом митниці з клавішним інструментам, що вивозяться за кордон.
З 1980 року, протягом 16 років, А. Мірек викладає в Московському педагогічному інституті, де веде спецклас акордеона та баяна, ансамбль, читає лекції за методикою; в 1989 році йому присуджено Вчене звання професора історії і теорії музики і музичних інструментів. Його студенти систематично беруть участь у концертах, і сам він взяв участь у великій поїздці з дуетом і з лекціями по містах Сибіру.
А. Мірек — великий майстер по організації, підготовці концертної та сценічній постановці дуетів. Він створив багато обробок, перекладень і оригінальних творів для них.
Є дипломантом міжнародних фестивалів, де вони виступали.
У 1980 році, зкомплектовавши та систематизувавши по історичним і конструкторських ознаками колекцію із ста інструментів, він передав її Ленінградському театральному музичного музею.
У 1980-ті роки професор А. Мірек продовжує активний пошук по країні. До 1994 року йому вдалося зібрати ще близько ста унікальних зразків інструментів і збільшити своє наукове зібрання на кілька тисяч сторінок архівних документів. Все це допомагало йому з ще більшим успіхом займатися науково-дослідницькою діяльністю та популяризувати результати своїх відкриттів. Протягом чверті століття він зі своїм незмінним проєкційним апаратом і Великим набором слайдів проводить лекції від Центрального науково-методичного кабінету культури і мистецтва РРФСР по містах Центральної Росії, Сибіру, Уралу, середньої Азії, Поволжя, Прибалтики, України і за кордоном.
У 1963-1966 роки А. Мірек від СРСР входив до складу редколегії міжнародного журналу «Акордеон-Мюзик»(Париж).
У 1962 році за направленням начальника музичних вузів СРСР Л. Г. Ільїної брав участь у міжнародному симпозіумі в Празі (ЧССР), що проводиться в рамках міжнародного конкурсу баяністів та акордеоністів.
Діяльність останніх років життя У 1990 році Міністерством культури Росії за викликом фірми «Де Эйсбрекер» на Міжнародному фестивалі в Амстердамі була проведена виставка колекцій гармонік, баянів та акордеонів, зібраних професором Міреком, де він сам і проводив екскурсії. На науковому семінарі, в рамках фестивалю, професор Мірек прочитав німецькою мовою лекцію «Історія гармоніки в Росії», яка супроводжувалася показом 100 рідкісних слайдів. Його колекції є істотним внеском не лише у вітчизняну, але й у світову науку і культуру. З 1976 року вони включені в міжнародний каталог ІКОМ ЮНЕСКО.
У 1989 році ним була створена «Схема виникнення та класифікації основних моделей гармонік у світі (1700—2000)», ілюстрована 198-ма моделями. Вона є першою складною таблицею такого плану, і отримала найвище визнання у фахівців на міжнародних симпозіумах в Амстердамі (квітень 1990 рік), потім у Варшаві (березень 1991 року, видана у 1992 році).
У 1994 році вийшла друком його нова капітальна робота — енциклопедія «Гармоніка. Минуле і сьогодення».
Найбільші фахівці в області гармонікової культури відзначали, що настільки повною, систематизованої науково-історичної енциклопедичної книги на цю тему ще ніколи не видавалося.
Матеріал для неї збирався 38 років.
У 1995 році видано новий навчальний посібник, у якому в значній мірі простежується вдосконалення та оновлення методичних процесів — «Курс естрадної гри на акордеоні». Ця робота призначена для підготовки висококваліфікованого соліста і ансамбліста естради.
З 1994 А. Мірек проводить велику роботу з систематизації колекційних матеріалів, зібраних ним більш ніж за 40 років (180 рідкісних інструментів, більш 900 афіш, понад 1000 фотографій, документи, ноти, нагороди, прейскуранти, інструменти і деталі гармонік — всього понад 10000 одиниць). У 1996 році за підтримки відомих діячів культури і особистої допомоги Народного артиста Росії, Героя Соц. Праці Юрія Нікуліна, з яким А. Мірека пов'язувала багаторічна дружба, меру міста Москви були подані документи про необхідність створення унікального музею «Міжнародного музею російської гармоніки». Урядом Москви були виділені приміщення і кошти на створення музею, і він був відкритий для відвідувачів.
В 1997 до 850-річчя Москви музей був подарований столиці і став державним музеєм «Музеєм російської гармоніки Альфреда Мірека». Нова експозиція музею, оснащена найсучаснішим обладнанням і засобами озвучування, була відкрита для відвідувачів у 2000 році. Музей користується великою популярністю не тільки у фахівців, але й у широких верств населення, прищеплюючи любов у підростаючого покоління до перлин російської національної культури. Щомісяця музей відвідують понад 2000 чоловік. З музеєм співпрацюють багато туристичні агентства, знайомлячи з експозиціями гостей із США, Європейських країн, Ізраїлю, Південної Кореї, Японії, Тайваню та багатьох інших куточків світу. В музеї проводяться унікальні музично-історичні програми для дітей і дорослих, музичні вечори, фестивалі, лекції-концерти.
У 2003 році А. Мірек організував і провів вперше Московський фестиваль «Гармоніка — душа Росії». Заключний концерт фестивалю відбувся в Державному концертному залі ім. П. І. Чайковського.
У роботах професора А. Мірека яскраво простежується головна установка, що наука — інтернаціональна і вирішувати важливі, глобальні питання відокремлено неможливо.