Отець Петрушевич Омелян (Емільян) Михайлович (30 березня 1830 — 9 жовтня 1901, Буськ) — греко-католицький священник, український громадський діяч, археолог-аматор, колекціонер і просвітитель в Східній Галичині. Був багаторічним парохом церкви святого Миколая в Буську, деканом Буського деканату УГКЦ (1863 — 1901), а також активним організатором місцевого шкільництва й громадського життя. З його ініціативи в місті засновано українську двокласову школу, а сам він очолював місцеву шкільну раду, що опікувалася кількома громадами та школами.

Окрім душпастирської та громадської діяльності, Омелян Петрушевич захоплювався історією, археологією, нумізматикою та літературою. Він проводив археологічні дослідження на території Бущини, збирав старожитності, монети та ікони, а після його смерті частину колекції було передано до Наукового товариства імені Шевченка та Українського національного музею у Львові. Його постать посідає помітне місце в історії культурного та освітнього розвитку Буської землі другої половини XIX століття.

Він також відомий як небіж історика, публіциста і священника з москвофільською орієнтацією Антіна Петрушевича, а також як батько президента Західноукраїнської Народної Республіки Євгена Петрушевича. Родина отця Омеляна відіграла важливу роль у громадському, церковному та державному житті Галичини кінця XIX — першої половини XX століття.

Життєпис Народився 30 березня 1830 року. Родина батька, теж священника, о. Михайла, має шляхетське білоруське походження. Предок о. Омеляна — о. Микола Петрушевич поселився в Галичині в 1-й половині XVIII ст. і був парохом села Цитулі Яворівського повіту (про це й нині свідчить кириличний напис над дверима старої дерев'яної церкви). В 1854 році був висвячений на священника.

У 1860 р. — о. Омелян Петрушевич був призначений парохом церкви св. Миколая в Буську, оселився зі сім'єю у парохіяльному будинку на Довгій Стороні.

1863 — став деканом Буського деканату УГКЦ. З того часу був обраний віце-маршалом повітової ради в Кам'янці СтрумиловійЧорновол І. 199 депутатів Галицького сейму. — Львів: Тріада плюс, 2010. 228 c.; іл. — с. 172 і очолив місцеву Шкільну Раду, яка охоплювала 6 громад і 7 шкіл.

З ініціативи отця Петрушевича на Довгій Стороні була організована українська двокласова школа.

До його уподобань належали історія, археологія, література, нумізматика. Рідкісними виданнями з його домашньої бібліотеки користувався віце-президент австрійського парламенту Юліан Романчук, інші тодішні діячі. Отець Омелян провадив археологічні дослідження на Волянах, де колись була фабрика заліза, а також на Ліпибоках, на місці папірні.

Помер 9 жовтня 1901 року. Згідно з медичним висновком № 111 від 10 жовтня 1901 року, причиною смерті було вказано ураження легень. З огляду на поважний вік Петрушевича, дослідники припускають, що йшлося про гостре запалення легень або серцево-легеневу недостатність. Похорон відбувся 11 жовтня 1901 року. Чин поховання звершив греміальний канонік Львівської греко-католицької консисторії Мартин Пакіж, що свідчило про належність покійного до кола авторитетного духовенства Галичини та про високу пошану з боку церковної влади. Похований на старому кладовищі у Буську поруч із дружиною.

Родина Разом із дружиною Сабиною (до шлюбу Коцюба) виховав 6 дітей, в тому числі 3 синів (Степан, Євген і Роман). Дружина померла 7 квітня 1877 р. у 41-річному віці від післяпологових ускладнень. 14 липня 1877 р. у тримісячному віці померла і дочка Леонтія.

Старший син Степан (1855 — ?) був одружений з найстаршою дочкою ракобовтівського пароха о. Івана Дороша; вони мали двох дітей — сина Леона та дочку Ігнатію. Ім'я о. Степана, пароха села Польового, згадане під час візиту до села Купче Галицького Митрополита і Львівського Архієрея Сильвестра (Сембратовича) 18 травня 1890. Помер 1920 року в Бірзулі від тифу, де на той час служив духівником УГА.

Наймолодший син — Роман (1872 — ?) пройшов військовий вишкіл і закінчив правничі студії. Був повітовим комісаром ЗУНР в Кам'янці-Струмиловій, ініціював створення різноманітних українських товариств, долучився до побудови у місті Народного Дому. Навесні 1940 року заарештований енкаведистами; подальша доля невідома. Дружину та двох синів Юрія та Степана вивезено до Казахстану (Юрій вижив і 1941 року емігрував на Захід)Сайт Geni.

Наукові інтереси У науковому вимірі Петрушевич, продовжуючи родинну традицію, виявляв значний інтерес до археології, історії та літератури. На теренах Буська він зібрав колекцію археологічних знахідок, до якої входили крем’яні ножі, кам’яні молотки та фрагменти кераміки різних історичних епох. Згодом ця збірка перейшла до музею Наукового товариства імені Шевченка у Львові, що засвідчило її наукову цінність. Окрім того, він займався різьбленням по дереву, що доповнює уявлення про нього як про різнобічно обдарованого представника української духовної та інтелектуальної еліти Галичини.

Оцінки діяльності У спогадах французького журналіста і письменника, майбутнього прем'єр-міністра Франції Жоржа Клемансо, опублікованих у книзі «Au pied du Sinai» (1898), о. Омелян (Еміль) Петрушевич згаданий серед найпомітніших постатей Буська. Під час подорожі Галичиною Клемансо, який відвідав Краків, Львів і Буськ, із симпатією змалював греко-католицького пароха містечка на тлі загалом критичних вражень від соціального становища галицької провінції. У цьому описі Петрушевич постав як представник освіченого руського духовенства, тісно пов’язаного з місцевим середовищем і водночас відкритого до ширших культурних та інтелектуальних контактів. Така згадка в мемуарній прозі Клемансо є свідченням того, що постать буського пароха справила позитивне враження на європейського спостерігача, уважного до суспільного й культурного життя Галичини кінця XIX століття.

За оцінкою Олега Павлишина, о. Омелян Петрушевич належав до типу галицьких священників-інтелектуалів XIX століття, які поєднували активне душпастирське служіння з науково-краєзнавчою працею. Як парох і церковний адміністратор він здобув визнання церковної влади: у 1862–1868 роках виконував обов’язки адміністратора Буського деканату, а також був удостоєний титулу радника митрополичої консисторії. Це свідчило про його авторитет серед духовенства та належний рівень організаційної діяльності.

Ааналізуючи обставини смерті о. Омеляна Петрушевича Т. Цюлюпа відзначає, що ця подія стала помітною втратою для церковного та інтелектуального середовища. На думку Т. Цюлюпи, Омелян Петрушевич поєднував душпастирське служіння з активною історико-археологічною діяльністю. Його наукові зацікавлення та зібрані старожитності залишили помітний слід у розвитку українського краєзнавства та музейної справи Галичини.

Примітки

Посилання Гораль Г. Отець Омелян Петрушевич — просвітитель Буської землі // «Воля народу», 6 січня 2011 р, № 2 (2012), С.3.

Цюлюпа Т. З днем народження, отче Омеляне: нові факти про батька президента ЗУНР. Фотографії старого Львова, 30 березня 2026.