Мико́ла Тере́нтійович Шапова́л (* 15 червня 1919, Багачка Перша — тепер Великобагачанський район — † 22 березня 1982, Харків) — український письменник та поет, кавалер ордена Червоної Зірки, нагороджений медалями.
Життєпис Походить з родини селян-бідняків. Був поводирем у кобзаря Федора Кушнерика, протягом 1928—1934 років виховувався в дитячому будинку — у віці двох років залишився круглим сиротою. Закінчив семирічку, вчився в Великосорочинському педагогічному технікумі, вчителював.
1938 року працював в великобагачанській газеті «Ленінський шлях» (згодом — «Рідний край»).
1939 вступає до Українського комуністичного інституту журналістики, мобілізований до Радянської армії.
Учасник Другої світової війни, був в рядах військ, котрі зайняли в 1943 Харків. Маршал Іван Конєв згадував у своїх мемуарах його листівку — заклик до бійців, яку він склав перед наступом.
Працював у газеті «Молодь України» кореспондентом по Закарпатській області.
Після війни — на Закарпатті, закінчив Ужгородський університет, працював у газеті.
Згодом повертається до Харкова, де писав оповідання, повісті, романи про історію й сучасність, вірші для дорослих та дітей.
Його поетичні збірки: 1948 — «Третя весна», 1950 — «Світанок у горах», 1951 — «Переможці», 1955 — «Бескиди», 1955 — «Дороги співають», 1971 — «Теплі дощі», 1978 — «Поезії», 1982 — «Ясени».
Вийшли друком його повісті та новели: 1959 — «Оляна», 1960 — «Мовчазна любов», 1962 — «Над Пслом небо високе». 1963 — «Весна починалась у вересні», 1963 — «Нічна втеча», 1963 — «В пошуках скарбів» — про Д. І. Яворницького, 1972 — «Неймовірна правда», 1977 — «Поле в обіймах», 1966 — роман «Іду до людей», «Троє, де ви?», «Останній постріл».
5 листопада 2004 року коштами мешкаючих в США його нащадків на будинку, котрий знаходиться в Харкові — на розі вулиць Чернишевського та Раднаркомівської, де з 1955 по 1982 роки він проживав, встановлена меморіальна дошка.
Джерела Харківська обласна бібліотека УРЕ Великі Великобагачани Енциклопедія Волошина Друковані видання Полтавської області
Посилання