Ісламський тероризм — терористичні акти, вчинені окремими особами або організаціями, які використовують релігійну риторику ісламу та радикальні інтерпретації священних текстів (Корану та Сунни) для виправдання насильства з метою досягнення політичних, соціальних або ідеологічних цілей.
Радикали спираються на екстремістські концепції, які суттєво відхиляються від традиційного ісламського права (фікху). Самовільне звинувачення інших мусульман у невір’ї, що, на думку терористів, дає їм право на вбивство одновірців. Спотворення поняття «джихад», тобто заміна багатогранного поняття «зусилля на шляху Бога» виключно на збройну агресію проти цивільних.Сучасна форма ранньоісламського радикалізму, що характеризується фанатизмом та жорстокістю до всіх, хто не поділяє їхніх поглядів.
Більшість сучасних ісламських інституцій (наприклад, університет Аль-Азгар у Єгипті) офіційно засуджують тероризм як «хірабу» — розбій та сіяння хаосу на землі, що є одним із найтяжчих гріхів в ісламі. Богослови наголошують, що терористи-смертники порушують абсолютну заборону на самогубство та вбивство невинних, що прямо суперечить сурі 5:32 Корану: «...хто вб'є душу не за душу і не за розпусту на землі, той немовби вбив усіх людей». Використання релігійної риторики екстремістськими організаціями є прикладом інструменталізації віри, де теологічні терміни вириваються з історико-правового контексту для виправдання політично вмотивованого терору.
Термінологія Джордж Вокер Буш і Тоні Блер (президент США і прем'єр-міністр Великобританії відповідно під час терактів 11 вересня) неодноразово заявляли, що війна проти тероризму не має нічого спільного з ісламом. Інші діячі в ісламському світі та за його межами, які виступають проти його використання на підставі відсутності зв’язку між ісламом і тероризмом, включають Імрана Хана, прем’єр-міністра Пакистану, та академіка Брюса Лоуренса.
У січні 2008 року Управління громадянських прав і громадянських свобод Міністерства внутрішньої безпеки США опублікувало звіт під назвою «Термінологія для визначення терористів: рекомендації американських мусульман», який розпочався словами:
Слова мають значення. Термінологія, яку використовують вищі урядовці, повинна точно визначати характер викликів, з якими стикається наше покоління. Водночас термінологія також має бути стратегічною – вона має уникати допомоги терористам шляхом роздування релігійних основ і гламурної привабливості їхньої ідеології.
Ісламізм — політична ідеологія, яка стверджує, що іслам має бути основою державного управління та суспільного життя. Важливо розуміти: не всі ісламісти є терористами, але всі ісламські терористи є радикальними ісламістами.
Джихадизм — крайня форма ісламізму. Хоча слово «джихад» в ісламі означає «зусилля» (як духовне самовдосконалення, так і збройний захист), терористичні групи використовують його виключно як обґрунтування «священної війни» проти «невірних».
Салафізм — напрям в ісламі, який закликає до повернення до способу життя та віри перших поколінь мусульман. Більшість салафітів аполітичні, проте ідеологія салафітського джихадизму лежить в основі таких груп, як Аль-Каїда та ІДІЛ.
Використання терміну «ісламський тероризм» часто викликає дискусії. Релігієзнавці та дипломати іноді віддають перевагу терміну «джихадистський тероризм» або «ісламістський екстремізм», щоб підкреслити, що насильство є продуктом політичної ідеології, а не самої релігії, яку сповідують близько 2 мільярдів людей. Більшість жертв ісламського тероризму у світі — це самі мусульмани, які не згодні з радикальними трактуваннями терористів.
Історія Витоки радикалізації закладені в ранньоісламський період сектою хариджитів, які вперше впровадили практику такфіру (анафеми) щодо правителів, які відхилялися від суворого трактування ісламу. Найбільш близьким до сучасного тероризму за методами була діяльність асасинів (нізаритів) у XI–XIII століттях. Під керівництвом Хасана ібн Саббаха вони створили мережу важкодоступних фортець (центральна — Аламут) та розробили доктрину вибіркового терору. Фідаї (виконавці) здійснювали публічні вбивства візирів та хрестоносців, використовуючи психологічний ефект самопожертви для компенсації чисельної меншості. Це заклало ідеологічний фундамент концепції «мучеництва», хоча теологічно асасини належали до ісмаїлітів, що суттєво відрізняє їх від сучасних сунітських радикалів.
Сучасний ісламістський тероризм є продуктом кризи XX століття. Розпад Османської імперії 1924 році та колоніальна експансія Заходу стимулювали появу руху «Брати-мусульмани» (1928), який перетворив іслам на політичну програму. Наступним критичним етапом стала діяльність Саїда Кутба у 1950-х роках. У праці «Віхи на шляху» він переосмислив термін джагілія, застосувавши його до сучасних мусульманських суспільств, що стали на шлях вестернізації. Кутб теоретично обґрунтував, що збройна боротьба (джихад) проти «неісламських» режимів є легітимною та обов'язковою, що перетворило релігійну догму на бойову ідеологію.
Поразка арабського секулярного націоналізму в Шестиденній війні 1967 року створила ідеологічний вакуум, який заповнив релігійний радикалізм. Поворотним моментом став 1979 рік коли Ісламська революція в Ірані довела можливість перемоги теократії, а радянське вторгнення в Афганістан створило майданчик для практичної реалізації джихаду. Саме в Афганістані завдяки ідеям Абдулли Аззама (джихад як персональний обов'язок — фард айн) та ресурсам Осами бен Ладена відбулася інституціоналізація терору. Виникнення «Аль-Каїди» у 1988 році ознаменувало перехід від локальної боротьби до глобального протистояння з «далеким ворогом» (Заходом).
Після закінчення Холодної війни бойовики з афганським досвідом експортували методику терору до регіональних конфліктів (Боснія, Чечня, Алжир). Вторгнення США до Іраку (2003) призвело до появи ІДІЛ, яка трансформувала мережевий тероризм у модель квазідержави з територіальним контролем та адмініструванням. Сучасний етап (2020–2026) характеризується децентралізацією: терористичні групи перейшли до використання БПЛА, криптовалют та ШІ-пропаганди для дистанційної радикалізації. Основна активність змістилася до Африки (Сахель), де ісламістські угруповання інтегруються в транскордонну організовану злочинність, створюючи нові гібридні загрози глобальній безпеці.
Також серед причин виникнення ісламського тероризму називають прагнення врятувати традиційний мусульманський суспільний устрій від швидкого розпаду при близькому соціокультурному контакті з цінностями західної цивілізаціїГавров С. Н. Национальна культура и модернизация общества : Учебное пособие. — М.: МГУКИ, 2003. — 86 с.. Особливо гостро реагував мусульманський світ на нову хвилю культуртрегерства в міру поглиблення науково-технічної революції, не без підстав побоюючись, що впровадження на національному ґрунті європейського способу життя неминуче призведе до розпаду традиційного суспільства, руйнування його морально-етичної основи, до втрати національної самобутності.
Особливості Ісламістський тероризм є одним з варіантів релігійного тероризмуТипология терроризма // Newsru.com. Його характерною рисою є виправдання вбивства мирних жителів, включаючи жінок та дітей, оскільки вони розглядаються як складова частина ворожої системи — фінансують армію податками та «своїм мовчанням та схваленням»Борщев Вадим Эволюция террора (обзор недели) // Prague Watchdog, є потенційними солдатамиОтличительные черты исламского терроризма // Newsru.com.
Професор Дамаського університету Садік Аль-Азм вважає, що ісламізм вводиться в практику через «відродження поняття ісламського джихаду (священної війни) в його найсильніших формах», а тероризм є невід'ємною рисою ісламізму — як спосіб завдати ворогові максимальної шкоди без урахування будь-яких довготривалих наслідків навіть для самого ісламуСадик Дж. Аль-Азм Что такое Исламизм? .
Французький політолог Тьєррі Вольтон зазначає, що ісламський тероризм не являє собою єдиної структури із загальним керуванням. Окремі групи існують автономно і часто не пов'язані між собою. Він вважає, що зменшенню терористичної загрози може сприяти демократизація арабо-мусульманського регіонуКоваленко Юрий Французский политолог Тьерри Вольтон: «Исламизм — это вырождение ислама, его деградация» // Известия, 24.01.2006 (копия ).
Механізми та стратегії вербування радикалів Процес розпочається з ідентифікації вразливих осіб через моніторинг соціальних мереж та ігрових платформ. Вербувальники шукають людей, що переживають соціальну депресію, кризу ідентичності або відчувають несправедливість. На стадії «м’якого контакту» застосовується техніка «love bombing» (бомбардування любов’ю) — оточення жертви надмірною увагою та підтримкою, що створює ілюзію належності до нової, «істинної» сім’ї. Далі слідує етап когнітивної ізоляції, коли рекрута переконують у «ворожості» або «невір'ї» його реального оточення, включаючи батьків та традиційне духовенство. Це призводить до повної залежності особи від радикальної групи як єдиного джерела істини.
Радикали використовують специфічний підхід до текстів, відомий як «вершовий джихад» — цитування аятів про воєнні дії без врахування їхнього історичного контексту (Асбаб ан-нузуль). Теологічна маніпуляція доповнюється естетикою «джихаді-кул» (використання стильних відео, нашидів та військової атрибутики), що романтизує насилля для молодіжної аудиторії. Гейміфікація пропаганди (використання модифікованих відеоігор) знижує психологічний поріг сприйняття вбивства, перетворюючи терористичну діяльність на подобу віртуальної місії з обіцянкою «сакральної нагороди».
Офіційні ісламські інституції засуджують ці методи як «інтелектуальний тероризм». Вони вказують на те, що вербувальники свідомо приховують традиційні ісламські норми, які забороняють самогубство та вбивство мирних жителів. Боротьба з вербуванням ведеться шляхом створення центрів контрпропаганди, де вчені-богослови розвінчують маніпуляції радикалів у режимі реального часу, та впровадженням програм медіаграмотності для молоді, що вчать розпізнавати психологічні пастки екстремістів.
Сучасний ісламський тероризм
Центральне розвідувальне управління США вважає, що абсолютна більшість терористичних організацій у світі мають відношення до ісламізму. Так, за даними ЦРУ 2004 року з 80 міжнародних терористичних організацій 72 представляли войовничий іслам. У 2004 році вони скоїли 651 теракт, в яких загинуло 1907 осіб..
Використання чоловіків як терористів Радикальні теологи (зокрема Юсуф аль-Кардаві та ідеологи ІДІЛ) провели межу між самогубством (інтихар), що є гріхом, та мучеництвом (шахада). Головний аргумент полягає в інтенції (нійя): якщо метою є не припинення власного життя через депресію, а завдання максимальної шкоди «ворогам», дія трактується як вищий прояв віри. Чоловікам обіцяється найвищий ступінь у раю (Фірдаус), прощення гріхів 70 родичам та особливий статус «вічно живого» воїна в пам'яті громади.
На відміну від жінок-смертниць, чия роль частіше полягає в інфільтрації в тил, чоловіки-смертники виконують ширший спектр мілітарних завдань:
Прорив фортифікацій (VBIED): Використання замінованих автомобілів (VBIED) під керуванням смертників для знищення блокпостів та прориву ліній оборони. Під час облоги Мосула та Ракки ІДІЛ використовувала цю тактику як заміну артилерії.
Колективні атаки (Інкімасія): Використання груп «інкімасіїв» — елітних бойовиків, які ведуть звичайний бій, але мають на собі пояси смертників для самопідриву в разі ризику полону або для знищення групи противника в ближньому бою.
Удари по центрах прийняття рішень: Цілеспрямоване проникнення на військові об'єкти або в урядові квартали з метою ліквідації командного складу.