Григорій Павлович Пінчук (січень , містечко Срібне Прилуцького повіту Полтавської губернії, тепер селище Срібне Прилуцького району Чернігівської області — , місто Київ) — український радянський і компартійний діяч, депутат Верховної Ради УРСР 2—4-го скликань. Кандидат у члени ЦК КПУ в 1952—1960 роках.
Біографія Народився в січні 1904 року в родині коваля. До 1922 року навчався в школі, з 1922 до 1924 року — на педагогічних курсах у селі Сорочинцях Полтавської губернії. Член комсомолу (ЛКСМУ) з 1924 до 1930 року. Служив у комсомольському загоні по боротьбі з бандитизмом у Сорочинському повіті Полтавської губернії.
З 1924 до 1925 року — вихователь та завідувач дитячого будинку в селі Губське Тарандинцівського району Лубенської округи. З 1925 до 1926 року — завідувач Тарандинцівського райсільбуду Лубенської округи.
У 1926—1930 роках — студент соціально-економічного факультету Полтавського інституту народної освіти.
З липня 1930 року працював завідувачем середньої школи в селі Нові Санжари; завідувачем семирічної школи № 5 міста Полтави; з вересня 1930 року — завідувач робітничого факультету Полтавського сільськогосподарського інституту.
У вересні 1931 — березні 1932 року — аспірант Українського науково-дослідного інституту педагогіки в Харкові. У березні 1932 — листопаді 1936 року — завідувач навчальної частини та викладач соціально-економічних дисциплін (політекономії) Українського науково-дослідного інституту авіадизелів і авіатехніки в Харкові.
У листопаді 1936 — травні 1939 року — викладач історії Харківського авіаційного технікуму та Харківського пожежного технікуму НКВС.
Член ВКП(б) з квітня 1938 року.
З квітня до липня 1939 року працював заступником завідувача відділу пропаганди та агітації Кагановицького районного комітету КП(б)У міста Харкова, з липня до вересня 1939 року — заступником завідувача відділу пропаганди та агітації Харківського міського комітету КП(б)У.
У вересні 1939 — червні 1942 року — завідувач відділу пропаганди та агітації Харківського міського комітету КП(б)У. Під час німецько-радянської війни в 1941—1943 роках працював в Українському Штабі партизанського руху.
З червня (затв. у листопаді) 1942 року — завідувач сектору культури (і освіти) відділу пропаганди та агітації ЦК КП(б)У в Москві.
У листопаді 1943 — травні 1945 року — завідувач шкільного відділу (відділу шкіл) ЦК КП(б)У.
У травні — грудні 1945 року — 2-й секретар Львівського обласного комітету КП(б)У.
У грудні 1945 (офіційно з січня 1946) — березні 1948 роках — 2-й секретар Закарпатського обласного комітету КП(б)У.
У квітні 1948 — січні 1949 року — директор Одеського учительського інституту. У січні — серпні 1949 року — секретар Одеського міського комітету КП(б)У.
23 серпня 1949 — 18 лютого 1957 року — міністр освіти Української РСР.
З 1957 року — на пенсії у зв'язку з тривалою хворобою.
У 1958—1964 роках — уповноважений Ради в справах Руської Православної Церкви при Раді Міністрів СРСР по Українській РСР.
Помер у 1992 році.
Родина Син — онколог, доктор медичних наук Вадим Пінчук (1930—1996)Академік В.Г. Пінчук: сторінки життя і творчості. Онук — біолог, емігрант до США, професор Жіночого університету Міссісіпі Георгій Пінчук (; 1957—2021). Невістка — радіобіолог, гематолог, доктор медичних наук Людмила Пінчук (1930—2012).
Звання старший політрук
Нагороди орден Трудового Червоного Прапора (23.01.1948) медалі заслужений працівник культури Української РСР (29.03.1974)
Література Лікарчук І. Міністри освіти України (1943—2007). Том 2. — К., 2010.
Примітки
Посилання Справочник по истории Коммунистической партии и Советского Союза 1898—1991 http://poltavahistory.inf.ua/mans2_8r.html#met1