Українці на території України — українці, що проживають або проживали історично на теренах сучасної України. За підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року, серед громадян України налічувалося 37 541 693 українців за національністю, що становило 77,82 % усього населення. Українці переважають у всіх адміністративних регіонах країни, за винятком Автономної Республіки Крим і Севастопольської міськради.Національний склад населення України у 2001 р.
Історія
Безперервність етнокультурного розвитку на українських етнічних землях між Карпатами, Прип'яттю та Київським Подніпров'ям простежується з кінця V ст., коли празька та пеньківська культури V—VII ст., трансформувалися в праукраїнські літописні племена волинян, деревлян, полян, білих хорватів, уличів, тиверців, сіверян Північно-Західної України (Лука-райковецька культура VIII—IX ст.). Пізніше ці племена були інтегровані у Київську Русь, яка, як сьогодні підкреслюється, була поліетнічним утворенням, тобто багатонаціональною державою. Здебільшого в сучасній літературі початком націогенезису українців вважається період Київської Русі, хоч він і не досяг тоді завершення. Згодом внаслідок несприятливих історичних обставин, обумовлених періодом роздробленості Київської Русі та монголо-татарським нашестям, цей процес був дещо уповільнений і поновився на повну силу в XV—XVII сторіччях. У цьому, імовірно, і полягає специфіка етногенезу українців.
Український етнос остаточно сформувався на рубежі XVI—XVII століть, причому каталізаторами цього процесу стали загроза фізичного знищення з боку степу (утворення Кримського ханства — васала Османської імперії), національний гніт польської шляхти і внутрішня зрада еліти — перехід аристократії до католицтва і укладення церковної унії. На хвилі національної боротьби росла національна самосвідомість. Остання виявилася на побутовому рівні в усвідомленні своєї приналежності до «руського народу», а на вищому, ідеологічному рівні — у боротьбі за національні права, за православ'я, за створення національних державних інститутів і атрибутів. Результатом цих процесів стала спроба творення власної держави українським народом середині XVII ст. під проводом Б. Хмельницького.
Складність етнічної історії українців відбилася і в різноманітності самоназв (етнонімів), назв з боку інших народів, а також назв країни і держави. З моменту зародження українського етносу ключовим було поняття Русь. Причому в різні періоди домінували такі його варіанти: VI—XI ст. — Русь; з 1395 р. — Мала Русь; у XVII—XVIII ст. — Малоросія; XIX ст. — початок ХХ ст. — Україна-Русь. Визнання назви «Україна» (уперше згадане у 1060 р.) відбулося у XVII столітті, але тоді воно співіснувало з іншим — «Малоросія», яке набуло широкого поширення після приєднання України до Московської держави. Тільки з початку XX століття етнонім «Україна» став переважати.
Слід виділити й таку особливість: спочатку Руссю, а потім Україною називали центральну область, тобто Київську землю, а потім звідси найменування «Русь» поширилося на все східне слов'янство, а «Україна» пізніше на все українство. Тобто назва «Русь» сформувалася як спільнослов'янський термін, і саме тому Московська держава взяла його собі у назву для утвердження концепції «Третього Риму». Що стосується назви «Україна», то є декілька пояснень його походження: або від «краю» — кордону зі Степом, або від слова «країна» інша версія — «край» як батьківщина, вітчизна, та ін. Найпоширеніша версія: назва «Україна» походить від слів «у» і «країна» й означає внутрішню землю (батьківщину), на противагу зовнішнім землям (закордонню).
Що стосується самоназви «українець», то вона довго була малопоширеною. Вживалася назва «українець» лише у значенні «козак», «козацький народ». Поряд з цим продовжувала існувати і стара самоназва «русин». Тільки в умовах національного відродження у другій половині XIX століття остаточно утвердилася самоназва «українець». Таким чином, в етнічній історії українців можна виділити чотири ключові етнооб'єднувальні самоназви:
слов'яни (словени); руси (русини); козаки (черкаси); українці.
Динаміка
У 1719 р. 84,5 % (4,9 з 5,8 млн) українців проживали на землях, що перебувають у сучасних кордонах України. Внаслідок активних міграційних процесів наступні 250 років питома вага українців у межах України відносно їхньої загальної чисельності у світі неухильно зменшувалась, до 79,5 % (12,8 з 16,1 млн) у 1858 р., та до 74,2 % (27,6 з 37,2 млн) у 1926 р. У 1989 р. на території України проживало лише 72,1 % (37,4 з 51,9 млн) українців світу. Проте у 1990-ті роки спостерігалося зростання цього показника до бл. 80 %, що пов'язано з активною асиміляцією українців діаспори та зміною у 1989—2001 рр. етнічної самоідентифікації на користь української серед осіб змішаних національностей на території України.
Історична динаміка чисельності етнічних українців на територіях, що зараз входять до складу УкраїниКабузан В. М. — Украинцы в мире динамика численности и расселения. 20-е годы XVIII века — 1989 год — Ин-т рос. истории РАН. М. Наука, 2006. 658 с.Результати переписів населення Російської імперії та СРСР рікчисельність українцівпитома вага у населенні 1719 4,91 млн 86,0 % 1795 8,70 млн 83,6 % 1858 12,73 млн 79,6 % 1897/1900 20,98 млн 72,9 % 1910/1917 27,05 млн 70,1 % 1926/1931 27,57 млн 71,2 % 1939 29,61 млн 71,9 % 1959 32,16 млн 76,8 % 1970 35,28 млн 74,9 % 1979 36,50 млн 73,6 % 1989 37,42 млн 72,7 % 2001 37,52 млн 77,8 %
Динаміка чисельності (1719—1917 рр.)
На початку XVIII ст. понад 99 % українців у межах України мешкали у лісостеповій та лісовій зонах, тоді як степова зона залишалася практично незаселеною. У XVIII ст. почалася масштабна колонізація степу і кількість українців зросла за 1719 ‒ 1795 рр. майже у 19 разів, з 40 тис. до 740 тис. У 1795 р. на степовому південному сході проживало 8,5 % загальної чисельності українців України, у 1858 р. ‒ вже 15,2 %, а у 1897/1900 рр. ‒ понад 19 %. У 1910‒1917 рр. у степовій зоні проживало бл. 5,9 млн українців (22 % загальної чисельності), у лісовій та лісостеповій зонах ‒ бл. 21,1 млн українців (78 % загальної чисельності).
Динаміка чисельності українського населення України в XVIII — поч. XX ст., тис. 1719179518581897-19001910-1917 Правобережна Україна 2138,0 2992,8 4082,1 7259,1 9217,9 Полтавська губернія 673,2 1354,8 1771,6 2539,1 3438,4 Харківська губернія 397,5 848,0 1384,8 2009,5 3030,8 Східна Галичина 901,0 1474,3 1862,8 2747,3 2975,3 Катеринославська губернія 3,5 364,8 836,9 1456,4 2403,9 Чернігівська губернія 632,7 918,8 1248,7 1526,1 1707,7 Херсонська губернія (північ) 4,0 132,3 354,6 760,0 967,9 Таврійська губернія (материк) 30,0 23,7 162,9 546,5 847,9 Херсонська губернія (південь) 153,5 338,9 702,0 840,1 Донська область (північ) 64,5 208,3 432,0 640,4 Закарпаття 82,6 194,1 242,4 294,6 356,5 Бессарабія (частина) 10,0 47,8 102,7 249,2 300,6 Буковина 39,0 123,8 166,7 248,8 270,8 Таврійська губернія (півострів) 2,1 13,2 64,7 52,6 Всього українців4911,58695,312776,620835,327050,8
Частка українців у населенні регіонів у XVIII — поч. XX ст., % 1719 1795 1858 1897-1900 1910-1917 Полтавська губернія 100,0 99,0 97,4 93,0 94,1 Харківська губернія 93,7 88,9 87,5 80,6 85,7 Правобережна Україна 86,0 88,5 79,3 77,3 75,9 Херсонська губернія (північ) 100,0 86,8 75,0 73,8 68,7 Таврійська губернія (материк) 100,0 47,0 45,7 60,6 67,9 Чернігівська губернія 93,1 89,2 84,8 66,4 67,4 Катеринославська губернія 19,5 79,8 78,9 68,9 65,8 Східна Галичина 79,2 74,3 70,1 65,8 64,0 Буковина 75,0 73,7 60,9 58,5 59,6 Донська область (північ) 74,0 71,0 49,7 50,1 Закарпаття 61,2 % 61,9 51,9 39,3 42,0 Херсонська губернія (південь) 81,2 47,6 41,2 41,5 Бессарабія (частина) 15,0 40,9 26,7 36,6 37,7 Таврійська губернія (півострів) 1,3 4,0 11,8 7,8 Територія сучасної України83,183,875,070,769,5
У 1719 р. у межах Речі Посполитої (Правобережжя, східна Галичина) проживало понад 3 млн українців, що становило бл. 62 % їх загальної чисельності на теренах сучасної України. У межах Російської імперії (Слобожанщина, Полтавщина, Чернігівщина) налічувалося бл. 1,7 млн українців (35 % загальної чисельності).
Станом на 1858 р. українські землі були поділені між Австрійською та Російською імперіями. У австрійській частині мешкало бл. 2,3 млн українців (17,8 % від чисельності у межах сучасної України), у російській частині ‒ 10,5 млн (82,2 %).
До початку XX ст. частка українців, що проживала у межах Австро-Угорщини, зменшилася до 15,8 % (3,3 млн осіб), тоді як частка українців з Російської імперії зросла до 84,2 % (17,5 млн).
Динаміка чисельності (1939—2001 рр.)
Динаміка чисельності українців у областях за даними переписів населення: Область1939http://demoscope.ru/weekly/ssp/rer_nac_39_gs.phpв кордонах 1939 року1959 1970Итоги Всесоюзной переписи населения 1970 года. Том IV — М., Статистика, 1973 1979 1989 2001 Дніпропетровська 1 812 563 2 102 936 2 492 109 2 647 484 2 769 560 2 825 781 Донецька 1 839 809 2 368 120 2 596 894 2 622 553 2 693 432 2 744 149 Львівська 1 818 317 2 134 400 2 298 628 2 464 739 2 471 033 м. Київ 450 556 663 851 1 056 905 1 455 579 1 863 674 2 110 767 Харківська 1 820 061 1 734 144 1 869 403 1 952 987 1 992 976 2 048 699 Київська 2 479 274 1 602 025 1 689 070 1 743 761 1 729 240 1 684 803 Вінницька 2 017 990 1 966 404 1 960 768 1 872 660 1 757 948 1 674 135 Одеська 964 011 1 124 365 1 313 767 1 382 135 1 432 737 1 542 341 Полтавська 2 042 509 1 524 633 1 557 559 1 557 013 1 536 630 1 481 167 Луганська 1 166 504 1 416 307 1 506 585 1 472 715 1 482 232 1 472 376 Івано-Франківська 1 037 748 1 186 839 1 263 674 1 342 888 1 371 242 Запорізька 1 058 319 999 425 1 164 831 1 243 809 1 308 038 1 364 095 Хмельницька 1 441 488 1 452 859 1 466 891 1 413 134 1 374 749 1 339 331 Черкаськаправобережна частина — у складі Київської області, лівобережна — у складі Полтавської області 1 413 072 1 425 068 1 417 647 1 381 742 1 301 183 Житомирська 1 315 520 1 355 169 1 383 940 1 352 956 1 306 140 1 254 855 Чернігівська 1 642 168 1 468 154 1 462 908 1 387 583 1 292 106 1 155 354 Сумська 1 489 578 1 330 768 1 312 113 1 267 199 1 220 487 1 152 034 Рівненська 864 848 979 584 1 041 216 1 085 729 1 123 401 Тернопільська 1 030 166 1 106 954 1 123 085 1 126 395 1 113 516 Миколаївська 795 169 822 828 905 636 962 530 1 003 591 1 034 446 Волинська 842 048 924 878 962 091 1 001 329 1 024 955 Кіровоградська 1 028 165 1 079 846 1 109 984 1 078 833 1 046 984 1 014 616 Закарпатська 686 464 808 131 898 606 976 749 1 010 127 Херсонськау складі Миколаївської та Запорізької областей 668 148 806 795 894 612 936 944 961 584 Чернівецька 518 189 581 109 629 125 666 095 689 056 Кримразом з Севастополем 154 123 267 659 480 733 547 336 625 919 576 647 Україна 32 158 493 35 283 857 36 488 951 37 419 053 37 541 693
У радянський період темпи приросту українського населення були значно нижчими ніж темпи приросту всього населення Української РСР. Так, у 1959—1970 рр. вони були на 23 % меншими ніж в середньому по республіці (+9,7 % проти +12,6 %), та втричі меншими ніж темпи приросту росіян (+28,7 %). За 1970—1979 рр. приріст чисельності українців в УРСР (+3,4 %) був уже на 36 % менше ніж в середньому по республіці та в 4,3 рази менше ніж приріст чисельності росіян (+14,7 %). Тенденція збереглась і у 80-ті роки, за 1979—1989 рр. кількість українців збільшилась тільки на 2,5 %, тоді як всього населення — на 3,7 % (на 48 % більше), а чисельність росіян зросла на 8,4 % (у 3,4 рази більше).