Харківський слобідський козацький полк — слобідський козацький полк, адміністративно-територіальна та військова одиниця на Слобожанщині. Полковий центр — місто Харків. Полк з'явився між 1651Саратов І. Є. Перший герб міста Харкова. (Полковий період — до 1765 року). Журнал НіТ № 1-2008 і 1659 роками. Судячи з «відписки» першого харківського воєводи Воїна Селіфонтова 1657 року та іменного опису 1658 року, в той час полковий центр Харків був вже досить великим поселенням. У опису значилося 578 душ чоловічої статі, і можна вважати, що в цей час у місті було не менше 200 будинків.Сергій Куделко. Історія Харкова. Від козацького поселення — до великого промислового, культурного и наукового центра.
Дата виникнення полку не документована. Сам полк офіційно ввів своє заснування в 1651 році. Деякі дослідники вважають, що назва «харківський» і дата заснування в 1651 році можливі до офіційної дати заснування міста Харкова, бо назва «Харків» була присутня в топоніміці задовго до того,Назва «Харків» присутня в Книзі Великому Кресленню територія в 1651 році була досить заселена, а центром харківського полку міг бути інший населений пункт, зокрема, Мерефа. Полк був остаточно сформований наприкінці 1650-их за царя Олексія Михайловича у складі Бєлгородського розряду, в переважній більшості і з переселенців з Лівобережної та Правобережної України (черкас).
У 1666 році на короткий час Зміївські сотніЗа переписом Зміївського воєводи Івана Ржевського 1657 року, в Зміїву було чотири сотні (три з реєстрових козаків і ще одна для новоприбульців), на чолі яких стояв отаман (у 1657 році це був Тихон Сопронович). повстають разом з полковником Іваном Сірком (колишнім Запорозьким кошовим отаманом, та Харківським полковником). В цей час вже фігурує окремий Зміївський полк.Саяний М. І. Зміївщина-Слобожанщини перлина — Харків: вид. «Кроссроуд», 2009. —С.42—288 с. ISBN 978-966-8759-66-6 Під час повстання Івана Сірка до Зміївського полку приєднуються Мерефянська та Маяцька, Печенізька, Цареборисівська, Валківська, Мурафська, Торська та інші сотні. У 1671 році, після остаточного придушення повстання Степана Разіна, осередком якого на Слобожанщині був саме Зміїв, Зміївський козацький полк скасовується, його територія стає частиною Харківського полку.Саяний М. І. Зміївщина-Слобожанщини перлина — Харків: вид. «Кроссроуд», 2009. —С.45—288 с. ISBN 978-966-8759-66-6 У 1677 до полку був приєднаний Балаклійський слобідський козацький полк. У 1688 році частина території Харківського слобідського козацького полку відійшла до новоствореного Ізюмського слобідського козацького полку.
На той час у полку залишилося 12 міст і 43 села, зокрема Вовчанськ, Салтів, Печеніги, Золочів, Малинівка, Валки, Мерефа, Слов'янськ, Соколов, Зміїв.
26 липня 1765 Маніфестом «Її імператорської Величності Катерини Другої» чисто військовий полковий устрій Слобожанщини перетворюється у військово-цивільний, управління територією реформується з урахуванням специфіки Слобожанщини (створені провінції територіально повністю відповідають полкам). Створюється Слобідська губернія, до якої входять території 5 полків (Харківський, Ізюмський, Сумський, Охтирський, Острогозький).
Передумови Заселення майбутніх полкових земель переселенцями з території Речі Посполитої (русинами, «черкасами»), відбувалося на тлі безперервних бойових дій на території Наддніпрянської та Західної України, обтяженими каральними експедиціями Речі Посполитої, а також братовбивчою громадянською війною з залученням іноземних військ (татар і турків).
Причини першої хвилі переселенців з Правобережної України на територію Московського царства до межі з Диким Полем полягають в поразці військ Богдана Хмельницького у битві під Берестечком 1651 року. Західна частина по польсько-московському договору була знову закріплена за Річчю Посполитою. Гетьман Богдан Хмельницький видає універсал, що дозволяв населенню переселятися на землі Московського царства.
Після смерті гетьмана Богдана Хмельницького влада перейшла в руки гетьмана Івана Виговського. Розпочався період громадянських воєн (1657—1687 роки) між прихильниками московського і польського курсу, так звана «Руїна». Населення знову починає переходити на більш спокійні російські території.
Структура полку
Полк На чолі полкового управління стояли виборні полковник і полкова старшина. Обиралися вони не на обмежений час, а довічно. Однак вони могли бути позбавлені посади російським царем (пізніше імператором), а також рішенням зборів старшини (що бувало дуже рідко в масштабах не тільки Слобожанщини, а й Гетьманщини).
На відміну від воєвод-полковників Давньоруського періоду, і полковників регулярних армійських частин, полковник слобідського козацького полку представляв одночасно адміністративну та військову владу. Полковник мав право видавати укази, за своїм підписом — універсали. Символом полковницької влади був шестопер (пірнач, різновид булави шестигранної форми), полкова корогва, полковницька печатка.
Полкова старшина (своєрідний штаб) складалася з шести осіб: полковий обозний, суддя, осавул, хорунжий і два писаря. Полковий обозний — перший заступник полковника. Завідував артилерією та фортечною фортифікацією. У відсутності полковника замінював його, але не мав права видавати накази-універсали (на відміну від наказного полковника). Також існувала тимчасова посада — наказний полковник, який виконував обов'язки полковника при виступі зведеного козацького загону в похід або замінював полковника у разі неможливості виконання ним своїх обов'язків. Полковий суддя — завідував цивільним судом в полковій ратуші. Полковий осавул — помічник полковника у військових справах Полковий хорунжий — командир «хорунжих» козаків, охорони полковника і старшини. Завідував полковою музикою і відповідав за збереження хоругви (прапора полку). Полкові писарі — секретарі у ратуші. Один завідував військовими справами, другий — цивільними.
Сотні Полк ділився на сотні.
Сотня — адміністративно-територіальна одиниця в складі полку. Сотня очолювалася сотником. Він наділявся широкими військовими, адміністративними, судовими та фінансовими повноваженнями. Спочатку обирався козаками сотні. Пізніше обирався сотенною старшиною і затверджувався полковниками з числа старшини.
Сотенна старшина (штаб) складалася з сотника, сотенного отамана, осавула, писаря та хорунжого. Посади за обов'язками збігалися з полковими: Сотенний отаман — заступник сотника. Втілював у собі обов'язки обозного і судді на сотенному рівні. Осавул — помічник полковника у військових справах. Писар — секретар. Хорунжий — завідував прапором сотні, на якому зображувалася емблема сотні, в основному християнська. Це могли бути хрест, янгол, янгол-охоронець, архангел Михаїл, сонце (Ісус Христос), Богородиця, а також військові атрибути. З 1700-х років знамена стають двосторонніми — на кожній стороні різне зображення. Також на ньому позначалися полк і назва сотні.
Список сотень У 1688 році було відокремлено від Харківського полку сотні з яких утворився Ізюмський полк Ізюмська сотня (сотенне містечко Ізюм); Торська сотня (сотенне містечко Тор).
У 1699 році при розмежуванні між Харківським та Ізюмськими полками, до Ізюмського полку відійшла Зміївська сотня Зміївська сотня (сотенне містечко Зміїв).
У 1732 році до складу полку входили сотні: 1-а Харківська сотня (полкове місто Харків); 2-я Харківська сотня (полкове місто Харків); 3-я Харківська сотня (полкове місто Харків);<ref>Гумілевський Д. Г. (Філарет) Історико-статистичний опис Харківської єпархії. М., 1857—1859.-Том І. Стор. 138. В переліках харківських сотників неодноразово згадуються саме три сотники. Наприклад в переліку 1662 року фігурують: Логвін Ященко, Лук'ян Федоренко, Мартин Гадицкой. В ревизії 1732 року, також зазначаються три сотника полкової служби.</ref> Валківська сотня (сотенне містечко Валки); Вільшанська сотня (сотенне містечко Вільшана, або Вільшани);Сотню також називали Олешанська, але інша Олешанська сотня була в Охтирському полку Деркачівська сотня (сотенне містечко Деркачі); Золочівська сотня (сотенне містечко Золочів); Липецька сотня (сотенне містечко Липці), з 1658 р.;Щелков К. П. Історична хронологія Харківської губернії — Харків, Університетська друкарня, 1882. — С.24 — 366 с.Гумілевський Д. Г. (Філарет) Історико-статистичний опис Харківської єпархії. М., 1857—1859. Т.ІІ- С. 162—163 Люботинська сотня (сотенне містечко Люботин); Мереф'янська сотня (сотенне містечко Мерефа); Перекопська сотня (сотенне містечко Перекоп); Пересічнянська сотня (сотенне містечко Пересічне); Салтівська сотня (сотенне містечко Старий Салтів); Соколовська сотня (сотенне містечко Соколов); Тарановська сотня (сотенне містечко Таранівка); Тишківська сотня (сотенне містечко Тишки Руські і Черкаські — їх вважали разом); Угольчанська сотня (сотенне містечко Огульці, також звані Угільці); Хорошевська сотня (сотенне містечко Хорошево, або Хорошев); Циркунівська сотня (сотенне містечко Циркуни, або Церпуни).
На цей же рік у полку були 2 міста, 11 містечок, 52 села, 6 слобідок і 45 хуторів.
Отамани та полковники
У ранній період існування полку керівниками харківських козаків (харківських черкас, харківців) згадуються отамани. Отамани полку існували з 1651 по 1668 рік. Їх зазвичай вибирали щороку. Отаман керував шістьма сотнями, які складали з себе полк. Одні історики вважають, що отамани керували містом Харковом (городовий отаман, отаман городових козаків) і околицями. Інші — що це заступники полковників або ті хто виконував їх функції, у відсутність полковника. Швидше за все до появи полковників, сотники навколишніх сотень підпорядковувалися харківському отаману як старшому, а після появи полковників стали просто городовими отаманами (городничими), і були заступниками полковника у справах пов'язаних безпосередньо з Харковом.
Вони володіли правом писати царю (відомий лист отамана Лунько Федорова Олексію Михайловичу 1667). Достовірно відомі сім отаманів: Іван Каркач — також згадується як осадчий (засновник) міста Харкова (отаман в 1653 або 1654 році) Максим Тимофієв (в 1655 році) Іван Васильович Кривошлик (в 1655 і (або) 1656 році) — учасник повстання проти полковника Федора Ріпки в 1668 році Іван Сірко (1657 рік) — пішов з посади через обрання в 1657 кошовим отаманом Запорозької Січі. Тимофій Лаврінов (у 1659 році) Жадан Курган (в 1660 році) Лунько Фёдоров (в 1667 році)
Найперші полковники Харківського полку невідомі. У 1660, 1664—1665 і 1667 роках полк очолював запорізький кошовий отаман Іван Дмитрович Сірко, який підняв в 1668 році повстання і «воював окраїнні міста» (полк за ним не пішов). У березні або квітні 1668 його змінив вірний присязі Федір Ріпка. 16 жовтня 1668 він був убитий змовниками на чолі з колишнім отаманом Харківського полку Кривошликовим. Полк не підтримав бунтівників, і в кінці жовтня 1668 полковником був обраний харківський сотник Григорій Єрофійович Донець, який займав цю посаду до 1690 року. При ньому, в період з 1681 по 1685, пост наказного полковника займав його син — Костянтин Григорович Донець-Захаржевський. Після смерті полковника Федора Григоровича Донець-Захаржевського виникла ситуація, коли полкова старшина, яка турбувалася за свої вольності, просить царя зважаючи малолітства сина померлого призначити полковником Федора Володимировича Шидловського, зятя полковника Григорія Єрофійович Донця-Захаржевського.
У 1708 році полковник Харківського полку Федір Володимирович Шидловський, зводить свого племінника Лаврентія Івановича в ранг наказного полковника. Після того як Федір Володимирович в 1710 році був знятий з полковництва і відданий під суд, за грабежі в Польщі, полковником стає Лаврентій Іванович Шидловський. Пробувши Харківським полковником один рік (1710—1711), Лаврентій Іванович був переведений полковником у Ізюмський козацький полк. На його місце, в Харків, призначають Прокопія Куликівського, представника молдавського (валаського) оточення князя Кантеміра. Полковники: Іван Сірко(1660, 1664—1665, 1667—1668 роки).
Федір Ріпка (березень 1668-16 жовтня 1668).