Про́клова Оле́на І́горівна (нар. ) — радянська і російська акторка театру і кіно. Лауреат Премії Ленінського комсомолу (1977). Заслужена артистка РРФСР (1984).
Фігурант бази даних центру «Миротворець»Центр «Миротворець»: Проклова Олена Ігорівна.
Біографія Народилась року в Москві в родині педагогів.
У дитячі роки займалась художньою та спортивною гімнастикою, отримала розряд майстра спорту СРСР.
У 10-річному віці дебютувала у кіно, знявшись у головній ролі у фільмі «Дзвонять, відкрийте двері» режисера О. Мітти. За цю роль визнана найкращою акторкою 1965 року.
Остаточне рішення стати акторкою прийняла після зйомок фільму «Гори, гори, моя зірко».
У 1973 році закінчила Школу-студію МХАТ. З 1973 року — акторка МХАТу.
Також веде низку передач на російському телебаченні.
Головні театральні роботи «Синій птах» (М. Метерлінк); «Кремлівські куранти» (М. Погодін); «Ешелон» (М. Рощин); «Валентин і Валентина» (М. Рощин); «Перламутрова Зинаїда» (М. Рощин); «Вишневий сад» (А. Чехов); «Амадей» (П. Шеффер).
Фільмографія
1965 — «Дзвонять, відкрийте двері» — Таня Нечаєва; 1966 — «Снігова королева» — Герда; 1967 — «Зустрічі» (Begegnungen, НДР) — дівчинка; 1968 — «Перехідний вік» — Оля Алексеєва, школярка; 1969 — «Гори, гори, моя зірко» — Христина, вихованка Іскремаса; 1975 — «Єдина…» — Тетяна Фешева, офіціантка ресторану; 1976 — «Ключ без права передачі» — Марина Максимівна, класний керівник 10-Б класу; 1976 — «Сентиментальний роман» — Зоя-велика; 1977 — «Як Іванко-дурник по диво ходив» — Настенька, дочка Марка Богатого; 1977 — «Міміно» — Лариса Іванівна Комарова, стюардеса; 1977 — «Сум'яття почуттів» — Надія; 1977 — «Собака на сіні» — Марсела; 1977 — «Власна думка» — Тетяна Йолкіна, робітниця заводу; 1978 — «Голубка» — Женя Голубєва; 1978 — «Шукай вітру...» — Наталя 1978 — «Капітанська дочка» (фільм-спектакль) — Маша Миронова; 1979 — «Вірою і правдою» — Клавдія; 1979 — «Інспектор Гулл» — Шейла Берлінґ; 1980 — «Які наші роки!» — Майя; 1982 — «Будьте моїм чоловіком» — Наталя Сергіївна Костікова; 1982 — «Ось знову вікно…» — Таня, дочка; 1982 — «Ми жили по сусідству» — Валя, подруга Тоні; 1982 — «Кілька крапель» (фільм-спектакль) — Муза; 1983 — «Будь щаслива, Юліє!» — Юлія; 1983 — «З життя начальника карного розшуку» — Наталя Петрівна Слепньова; 1983 — «Пізнє кохання» — Варвара Харитонівна Лебьодкіна; 1984 — «Перша кінна» — Варя; 1985 — «Прийдешньому віку» — Олена Назарова; 1987 — «Запам'ятайте мене такою» — Маша, донька Андрія і Ліди; 1987 — «Так переможемо!» (фільм-спектакль) — Володічева, секретар Леніна; 1989 — «Жінки, яким пощастило» — Зіна Скворцова; 1989 — «Ідеальний злочин» — Одрі Ламонт; 1992 — «А спати з чужою дружиною добре?» — Віра; 1998 — «Чехов і Ко» (т/ф) — Наталія Михайлівна; 1999 — «Досьє детектива Дубровського» (серіал) — Надія; 2001 — «Жовтий карлик» — Ліда, дружина Жаровського; 2006 — «Щастя за рецептом» — Людмила, мати Елли; 2010 — «А мама краща!» — Світлана, мати Лізи.
Нагороди і почесні звання Найкраща акторка року в СРСР (1965) Майстер спорту СРСР Лауреат Всесоюзного кінофестивалю у номінації «Призи за акторську роботу» (1976) Лауреат премії Ленінського комсомолу (1977) Заслужена артистка РРФСР (1984)
Санкції 6 січня 2023 року Олена Проклова додана до санкційного списку України.
Фестивалі та премії 1976 — Всесоюзний кінофестиваль: Друга премія за жіночу роль у фільмі «Єдина…» (1975) 1977 — МКФ в Панамі: За найкращу жіночу роль у фільмі «Єдина…» (1975)
Примітки
Посилання О. Проклова на «КиноТеатр.ru»