Еконо́міка ста́лого ста́ну — економіка з відносно стабільними головними показниками, такими як чисельність населення і рівень споживання, розмір яких не перевищує несучу здатність екосистеми. Термін зазвичай відноситься до національної економіки, але також може застосовуватися до економічної системи міста, регіону або всієї планети.
Фізичні характеристики Стійкий стан економіки — це чисто фізичне поняття. Будь-які нефізичні компоненти економіки (наприклад, знання) можуть рости нескінченно. Але фізичні компоненти (наприклад, запаси природних ресурсів, людська популяція, розмір капіталу) обмежені і визначаються внутрішніми властивостями системи. Економіка може досягти стійкого стану після періоду зростання або після періоду скорочення або антиросту. Мета полягає в тому, щоб досягти стійкого масштабу, який не перевищує екологічних обмежень.
Економісти використовують показник валового внутрішнього продукту (ВВП) для вимірювання розмірів економіки в доларах або інших грошових одиницях. Реальний ВВП — з поправкою на інфляцію — в економіці стійкого стану залишається досить стабільною величиною, без зростання або скорочення від року до року. Герман Дейлі, один з основоположників екологічної економіки і критик неокласичної економічної теорії, визначає економіку стійкого стану як ... економіку з постійними кількостями людей і предметів, підтримуваних на деякому бажаному рівні достатності за рахунок мінімально можливого рівня допоміжної активності, тобто при найменших можливих переміщеннях матерії та енергії від першої стадії виробництва до кінцевої стадії споживання Daly Herman. Steady-State Economics / 2nd edition. - Washington, DC: Island Press, 1991. - Р. 17. Таким чином, економіка сталого стану прагне до стабільних або таких, що незначно коливаються величин чисельності населення, споживання енергії і матеріалів. Народжуваність дорівнює смертності, інвестиції рівні амортизації.
Межі економічного зростання Концепція економіки стійкого стану (іноді також званої економікою повного світу) є наслідком переконання, що економічне зростання має свої межі. Макроекономічна політика в більшості країн, особливо країн з великим розміром ВВП, як правило, протягом десятиліть була офіційно орієнтована на економічне зростання. Victor Peter. Managing without Growth: Slower by Design, Not Disaster. — Cheltenham, UK : Edward Elger Publishing Limited, 2008. Беручи до уваги витрати, пов'язані з такою політикою (включаючи глобальну дестабілізацію клімату, широко поширену практику руйнування природного середовища і зникнення видів, надмірне споживання природних ресурсів, забруднення навколишнього середовища, посилення конкуренції за решту ресурсів, і збільшення нерівності між багатими і бідними), деякі економісти, вчені і філософи ставлять під сумнів біофізичні межі зростання і саму бажаність безперервного зростання.
Економічне зростання в термінах сучасної економіки означає збільшення виробництва і споживання товарів і послуг. Цьому сприяють зростання населення, збільшення споживання на душу населення і продуктивності праці, індикатором процесу є зростання реального ВВП. Протягом тисячоліть у більшості країн економіка, в нинішньому розумінні цього слова, залишалася відносно стабільною або демонструвала таке скромне зростання, що його було важко виявити. Прихильники економіки сталого стану зазначають, що загальний перехід від полювання і збирання до сільськогосподарських громад привів до зростання населення та технологічного прогресу. Вони підкреслюють, що промислова революція і набуття здатності витягати і використовувати енергетичні ресурси високої щільності призвели до безпрецедентного експоненціального зростання людської популяції і споживання.
Початок сумнівів з приводу довгострокової перспективи безперервного зростання в індустріальну епоху, як правило, відносять до часу публікації Томасом Робертом Мальтусом «Досвіду про закон народонаселення» в 1798 році.Malthus, An Essay On The Principle Of Population (1798 1st edition, plus excerpts 1803 2nd edition), Introduction by Philip Appleman, and assorted commentary on Malthus edited by Appleman. Norton Critical Editions. ISBN 0-393-09202-X. Хоча багато емпіричних тверджень Мальтуса та його теоретичні припущення були дискредитовані, в більш широкому сенсі слова висловлені ним сумніви залишаються впливовими, як для прихильників євгеніки, так і для носіїв більш загальноприйнятих поглядів. Сучасні дискусії про межі зростання почалися в 1972 році з доповіді Римського клубу «Межі зростання». Римським клубом були розроблені комп'ютерні моделі і вивчені сценарії продовження економічного зростання і впливу на навколишнє середовище. Donella H. Meadows, Dennis L. Meadows, Jorgen Randers, and William W. Behrens III. (1972): The Limits to Growth. New York: Universe Books. Їх початковий аналіз і його продовження вказують на існування планетарних меж зростання.
Додаткові дослідження та аналітичні інструменти підтверджують багато висновків Римського клубу. Наприклад, екологічний слід є мірою кількості землі та акваторії, необхідних людській популяції для отримання споживаних ресурсів і поглинання її відходів з використанням існуючих технологій. Організація Global Footprint Network оцінює екологічний слід людства в світі як еквівалент 1,5 планети (на 2009 р.)http://www.footprintnetwork.org/en/index.php/GFN/page/world_footprint/ accessed 15 August 2009, тобто наша економіка щороку споживає на 50% більше ресурсів, ніж здатна регенерувати Земля. Іншими словами, потрібен один рік і шість місяців, щоб відновити те, що ми споживаємо за один рік. Цей вид екологічного обліку показує, що економічне зростання виснажує ресурси з таким темпом, який не може бути збережений.
Історія поняття Питання про перехід від зростаючої економіки до стабільної порушувалося ще класиком економічної думки Адамом Смітом, він розвивається і сучасними екологічними економістами.
Адам Сміт у своїй знаменитій роботі «Багатство народів» стверджував, що спираючись на егоїзм і власний інтерес учасників ринку при достатньому рівні економічної свободи можна отримати товари в потрібних кількостях, підвищити заробітну плату, досягти зростання рівнів виробництва і споживання. Але Сміт визнавав і межі цього процесу. Він вважав, що в довгостроковій перспективі зростання чисельності населення призведе до зниження заробітної плати, природні ресурси збідніють, а розподіл праці досягне меж своєї ефективності. Сміт оцінював максимальну тривалість періоду зростання в 200 років, після чого має настати період стабільної чисельності населення.An Inquiry into the Nature and Causes of the Wealth of Nations, by Adam Smith. London: Methuen and Co., Ltd., Ed. Edwin Cannan, 1904. Fifth edition.
Джон Стюарт Мілль у своїй головній праці «Принципи політичної економії» писав:Mill John Stuart. 1848. "Of the Stationary State, " Book IV, Chapter VI in Principles of Political Economy: With Some of Their Applications to Social Philosophy, JW Parker, London, England. Accessed from http://www.econlib.org/library/Mill/mlP61.html # Bk.IV, Ch.VI, 17 August 2009. … Зростання багатства не безмежне. Зрештою, зростання призводить до стаціонарного стану. Стаціонарний стан капіталу і багатства … був би дуже значним поліпшенням у порівнянні з нашим нинішнім станом. … Стаціонарний стан капіталу та населення передбачає стаціонарний стан людського вдосконалення. Будь-як ніколи раніше багато місця для всіх видів духовної культури, морального і соціального прогресу; багато можливостей для розвитку мистецтва життя. Коли людський розум перестає бути поглинений мистецтвом отримання вигоди, ймовірність таких поліпшень істотно збільшиться.
Джон Мейнард Кейнс вважав щастя і благополуччя головними цілями, а економічне зростання та індивідуальне прагнення до прибутку — засобом їх досягнення. Він писав: … жадібність це вада, лихварство є проступком, а любов до грошей огидна … Ми повинні будемо одного разу визнати, що цілі вище засобів і віддати перевагу хорошого корисному. Keynes John Maynard. 1930. "Economic Possibilities for Our Grandchildren, « in John Maynard Keynes, Essays in Persuasion, New York: WWNorton & Co., 1963, pp. 358–373.
і далі: … Вже не за горами день, коли економічні проблеми займуть скромне місце, яке по праву їм належить, а арена розуму і серця буде зайнята (або знову зайнята) нашими реальними проблемами — життя і людських відносин, творення, вчинків і віри. Keynes John Maynard. First Annual Report of the Arts Council (1945–1946) Ніколас Георгеску-Роген у своїй роботі 1971 „Закон ентропії і економічний процес“. Georgescu-Roegen Nicholas. 1971. The Entropy Law and the Economic Process. Harvard University Press, Cambridge, Massachusetts. виходив з того, що другий закон термодинаміки, закон ентропії, визначає можливе в економіці. Георгеску-Роген показав, що корисні (тобто такі, яким притаманна низька ентропія) енергії та матеріали витрачаються в перетвореннях в ході економічних процесів і повертаються в навколишнє середовище у формі відходів з високою ентропією. Економіка, таким чином, функціонує як канал для перетворення природних ресурсів у товари, послуги і людське задоволення, а також у відходи. Збільшення ентропії в економіці встановлює фундаментальну межу для масштабів, яких вона може досягти і підтримувати.
Приблизно в той же час багато інших економістів, насамперед Шумахер і Боулдинг, писали про екологічні наслідки економічного зростання і пропонували альтернативи неокласичній парадигмі зростання. Шумахер запропонував „буддійську економіку“ у своєму есе під тією ж назвою (у книзі „Невелике означає гарне“). Його економічна модель ґрунтується на достатності споживання, можливості людей брати участь у корисній і повноцінній роботі, на яскравому житті спільноти, зазначеному світом і спільними звершеннями Schumacher E.F. 1973. Small Is Beautiful: Economics As If People Mattered. Harper and Row Publishers, Inc., New York, New York.. Боулдинг у своєму ессее „Економіка Космічного корабля Земля“ використовував космічний корабель як метафору для планети. Він визнав наявність матеріальних та енергетичних обмежень в економіці і запропонував перехід від „ковбойської економіки“ до „економіки космонавтів“. У „ковбойській економіці“ успіх визначається кількістю і швидкістю виробництва і споживання. В „економіці космонавтів“, навпаки, „ми, в першу чергу, піклуємося про підтримання життєзабезпечення, і будь-які технологічні зміни, що призводять до можливості підтримувати заданий загальний рівень життєзабезпечення за допомогою зменшеного потоку ресурсів (тобто з меншим виробництвом і споживанням), очевидно, є благом“. Boulding Kenneth. 1966. „The Economics of the Coming Spaceship Earth“ in H. Jarrett (ed.), Environmental Quality in a Growing Economy, pp. 3-14. Resources for the Future / Johns Hopkins University Press, Baltimore, Maryland.
Герман Дейлі, студент Георгеску-Рогена, спирався на роботи свого вчителя, він об'єднав аргументи на користь наявності меж зростання, теорії економіки добробуту, екологічні принципи та філософію сталого розвитку в моделі, яку він назвав економікою сталого стану. Пізніше він працював спільно з Робертом Констанца, Анн Марі Янссон, Джоаном Мартінес-Альєром та іншими в області екологічної економіки. Ropke Inge. 2004. „The early history of modern ecological economics.“ Ecological Economics 50 (3-4) :293-314. У 1990 році ці вчені створили Міжнародне товариство екологічної економіки. Товариством і в цілому екологічної економікою прийняті наступні три основні положення: Економіка вбудована в природу, і економічні процеси на ділі є біологічними, фізичними і хімічними процесами і перетвореннями. Екологічна економіка є місцем зустрічі для дослідників, зайнятих екологічними проблемами. Екологічна економіка вимагає міждисциплінарних робіт для опису економічних процесів у зв'язку з фізичною реальністю.