Козацька війна під проводом Степана Разіна 1670—1671 років — значна частина Громадянської війни 1676—1682 рр. Збройний спротив московським урядовим військам, який протягом декількох років чинили донські, астраханські та яїцькі козацькі загони на території Московського царства. Продовженням війни став Стрілецький бунт 1682 року. Увійшла в радянську історіографію як Селянська війна 1670—1671 рр. під проводом Степана Разіна. Закінчилася полоном та стратою керівника козацько-ординського війська Степана Разіна та тимчасовою перемогою урядових військ над козаками.
Джерела та хронологічні перекоси щодо дат повстання Найбільш достовірним першоджерелом разинського періоду вважаються записки голландського мандрівника і мореплавця Яна Стрейса (Стрюйса) «Три подорожі до Московії». Інші існуючі записи, на думку багатьох дослідників, є компіляціями цих записок в вільному переказі. Традиційно період перебування Стрейса у Московії датують 1647—1673 рр., а першим видання його записок — 1676 рік. Однак на оригіналі записок стоїть дата — 1677: J. Jansen Struys «Voyagien door Moscovien, Tartaryen, Oost-Indien, en andere deelen der Werelt. Met Privilegien, t'Amsterdam, Anno 1677». Твір є поденними нотатками, що були складені Стрейсом під час його подорожей 1647—1673 рр., однак до них докладено дванадцять вкладних гравюр і карта Каспійського моря, датовані саме 1677 роком. Тобто Ян Стрейс плавав по Московії і відповідно вперше видав книгу аж ніяк не раніше 1677 року.
У записах про свою останню подорож Ян Стрейс докладно описує прибуття до Московії та рух по Волзі на кораблі «Орел» у складі війська для придушення повстання Разіна. Відразу кидається в очі, що в записках чомусь відсутні точні дати (немає року: тільки місяць і число). Перекладачі самі додумали за автора роки і відбили їх в дужках в кінці заголовків до кількох глав: мовляв, події відбувалися у 1669 році. Проте недоречність редакторської правки стає очевидною при першому ж вивченні документа. Так, описуючи місто Астрахань, Ян Стрейс пише:
Ян Стрейс описує свою подорож після смерті царя Олексія, що відразу відсуває датування подорожі Стрейс років на десять вперед. Коментатор тексту змушений виправдовуватися: «*Тобто Олексієм Михайловичем, якого в іншому місці Стрюйс називає недавно померлим тому, що твір його було написано незабаром після смерті царя (1676 г.), і видано вперше у 1677 році під назвою: Vogagien door Moscovien, Tartarien, Oost-Indien. Amsterdam».
Записки Стрейса написані у вигляді щоденника, як було загальноприйнято в той час, від першої особи і в теперішньому часі. Незрозуміло, навіщо автору писати про якогось недавно померлого царя Олексія через десять років після подорожі (якщо би все відбувалося у 1669 році). Якщо йти цією логікою, то при наступному перевиданні він мав би писати: «давно після смерті царя». Разінське повстання всполошило всю Європу. Отже, інформація про події була актуальна відразу ж після подорожі Стрейса. Той факт, що «Записки Стрейса» були видані у 1677 році може свідчити тільки про те, що він описував події 1676—1677 рр. і відразу ж після прибуття в Амстердам (вже після повернення у складі посольства Кленка) їх опублікував. Саме тому автор говорить у тексті про «недавно померлого царя Олексія». Під час своєї попередньої подорожі Стрейс застав царя ще живим, а в третю подорож 1676—1677 років, де описується Разін, цар Олексій розглядається як недавно померлий, тому що він, дійсно, вже помер. І помер нещодавно.
Давайте подивимось на час першого видання книги Йоганна Юстуса Марція. Дослідник питання А. Г. Маньков пише: «Перше видання було здійснено в Віттенберзі в 1674—1675 рр., у 1679 р. книга перевидається в Лейпцигу, у 1683 р. — знову в Віттенберзі, і, нарешті, знову в Лейпцизі у 1698 р. Мабуть, перші два видання — це фантомні відображення двох реальних видань в тих же друкарнях, там просто підправили дати. Йдеться про книгу-доповідь очевидця по гарячих слідах, яка була вперше видана в 1683 році. Саме доповіддю в оригіналі він і називався. Потім історики зметикували, що для доповіді трохи запізно і вирішили придумати легенду. Мовляв, насправді це не доповідь, а наукова дисертація за матеріалами якогось Марція. Мовляв, десять років матеріал збирали, а потім вирішили нарешті написати дисертацію у виконанні І. Ю. Шурцфлеша — тобто, досить сумнівна історія».
Аналогічна історія з часом написання і третього важливого джерела по повстанню Разіна: записок шведа Людвига Фабрициуса. Насправді, записки могли бути написані не раніше 1679 року. Згідно шведським реляціям, Фабрициус був в Росії у якості шведського посланника з 1679 по 1700 р. З цього випливає, що Фабрициуса до 1679 року в Росії взагалі не було. Значить, астраханські події Козацької війни, учасником яких він став, відбувалися аж ніяк не раніше 1679 року.
Особливо показовою є історія особистого лікаря московського царя Олексія Михайловича, англійця Самуїла Коллінза (Samuel Collins, 1619—1669). Відпрацювавши у царя в 1659—1666 рр. він отримує 28 червня 1666 р. за власним проханням звільнення від царської служби, а у 1685 році видає книгу, присвячену своєму перебуванню при дворі Олексія Михайловича. При цьому в заголовку рукопису значиться дата останнього листа своєму другові як A. D. 1671. 8 min. Детально описавши життя російського двору до 1671 року, він ані словом не обмовився про козацькі або селянської війни. Розуміючи всю незручність ситуації, лжеісторікі «прибирають» Коллінза від російського двору якраз до повстання Разіна, а до кульмінаційного, за їх версією, моменту 1669—1671 рр. взагалі «хоронять». При цьому численні документи, датовані Коллінзом після 1666 року, приписують його тезкам, також лікарям: Самуїлу Коллінзу другому (1618—1710), лейб-медику короля Карла II Стюарта, автору праці "А System of Anatomy… " (П. В. Киреєвський), і Самуїлу Коллінзу третьому (1617—1685). Самуїл Коллінз був, звичайно ж, один. Він служив лікарем у царя Олексія і втратив свою посаду не за власним бажанням, а після приходу у 1674 році в Аптекарський приказ Артамона Матвєєва, якому віддані царю лікарі були як раз не потрібні. І звісно ж, найголовний парадокс полягає у тому, що С. Коллінз ані слова не сказав про повстання Разіна. Більш того, смерті царевичів Олексія і Симеона також чомусь залишилися їм непоміченими. Проте, будучи лікарем царського двору, він був просто зобов'язаний засвідчити ці події. Так само, як і згадати про страшну війну, очевидцем якої він начебто став. Однак Коллінз чомусь мовчить. Напевно тому, що всі ці події (повстання Разіна та смерть обох царевичів) відбувалися вже після його віддалення від російського двору — інших пояснень цьому парадоксу історики не знаходять.
Для повноти картини слід почитати листи Сильвестра Матвєєва Симеону Полоцькому, який, будучи в Києві у 1671—1672 рр., жодним словом не згадав про козацьке повстання Степана Разіна. Але ж козацькою війною була охоплена, в тому числі, і Слобідська Україна, хвилювання там спостерігалися навіть ще кілька років після страти Разіна.
Важко також зрозуміти логіку листів Якова Рейтенфельса, який за офіційною версією був у Москві в 1671—1674 рр., але при цьому детально описує смерть і похорони царя Олексія Михайловича. У листі № 5 він пише про «нині царя Федора Олексійовича». І лише потім, у листі № 6 він докладно описує страту Разіна. Що цілком відповідає сучасним поглядам істориків, згідно яким разинська війна відбувалася у 1676-82 роках.
Варто згадати також і «Записки Айрманна про Прибалтику і Московії 1666—1670». Ці записки були вперше виявлені і видані лише в 1937 році, тому вони не були фальсифіковані. Так ось, автор, перебуваючи у Москві в 1669—1670 рр., навіть не згадав про «селянську війну» і заворушення в столиці. Коментатор Ч. Р. Левінсон виправдовується, мовляв, «Росія, що стояла на порозі селянської війни під проводом Степана Разіна, залишалися поза інтересами Айрманна», записки якого укладають «переважно опис побутового порядку». Однак при цьому Айрманн досить докладно описує історію самозванця Тимошки Анкудінова середини 17-го століття. Значить, дипломата цікавило не лише побутове життя росіян. Навряд чи б він пропустив найяскравіші події повстання Разіна, сучасником яких він нібито став. Однак Айрманн мовчить, повністю випускаючи зі своєї уваги ці події.
Для повноти картини наведемо уривок від російського історика С. М. Соловйова: «У 1677 дізналися в Москві, що по Дону і річці Ведмедиці в козачих юртах завелися жити старці і попи і всякі парафіяльні люди в пустелях, друковані книги, церковну службу і євангельське письмо хулять, образам божим не вклоняються, багато людей з донських містечок до себе підмовляють і хрестять вдруге… Почали в цій пустелі люди жити після разинського злодійства».
«Ось так, просто взяли і завелися у 1677 році в козацьких землях старовіри — як миші під підлогою, — коментує романівського історика дослідник Олександр Кас. — А зрозуміти, від чого це сталося і чому саме з 1677 року, Сергій Михайлович полінувався. Хоча навіть він не заперечує зв'язки між заворушеннями старовірів 1677 року і Разінськими подіями. У розряді 1677—1679 років тільки й говориться про небувалі досі заворушеннях старовірів у союзі з разінцями. Так в архівах РДАДА матеріали про разінські заворушення зберігаються в каталозі 1673—1687 рр. Очевидно, що у 1667—1671 рр. ніякого повстання Разіна не було: джерела відкидають ці події на десять років вперед».
Передумови повстання У 1662 р. Степан Тимофійович Разін стає отаманом та очолює військовий похід козаків на Перекоп проти кримчаків. Кампанія закінчилася для них дуже вдало: козаки повернулися на Дон із багатою здобиччю та полоненими. За свою сміливість і відвагу Степан Разін стає широко відомим на Дону..
Сучасник отамана, Й. Ю. Марций з Тюрінгії, пише: «Як я дізнався, родом він був козак і раніше не був відомий в Москві як зловмисник або злочинець, але, навпаки, відомий як людина віддана і, судячи зі справ, нічим не провинився…». Таким чином до певних подій Разін не тільки залишався вірним присязі, а й взагалі нічим ганебним себе не заплямував.
Дві «офіційних версії» повстання Сучасні дослідники схиляються до думки, що історія Громадянської війни, відомої нам, як «повстання Разіна» була суттєво спотворена Романовими. Пильне вивчення документів того часу лише посилює цю підозру. Ключовий момент: справжніх документів з боку повстанців, практично не збереглося. Вважається, ніби їх вціліло всього 7 або 6, із застереженням, що тільки один з документів — оригінальний. Втім, автентичність навіть цього «єдиного» вельми сумнівна. Таким чином, абсолютно всі відомості про так зване «повстання Разіна» потрапили до нас не тільки через фільтр радянської цензури, але й царської канцелярії.
Радянська версія: «Селянська війна» Начебто страта брата Фрола (або старшого брата Івана) у сполученні з усе сильнішими спробами позбавити козацтво завойованих вольностей начебто мала значний вплив на волелюбного Степана Тимофійовича. Ядром народного руху Разіна стало донське і волзьке козацтво, серед якого було багато незадоволених боярським урядом і московськими порядками. Радянська наука трактувала повстання разінців виключно як прояв классової боротьби селян («що фактично були перетворені на рабів») проти диктатури поміщиків, бояр і монастирів. Дослідники навіть знаходили у підтвердження такої позиції записки іноземців, що «дають багато для розуміння класової природи руху Разіна і його міжнародного значення» (Б. Н. Тихомиров).