Василь Миколайович Кантемір (псевдо: «Остап», «Деркач», «Денис»; 1922, с. Валява, нині Кіцманський район — середина 1980-х, Кривий Ріг) — діяч ОУН (б), ройовий, керівник боївки, згодом керівник Кіцманського районного проводу Буковинської округи ОУН (б).
Дитячі та юнацькі роки Василь Кантемір народився 1922 року у селі Валява, нині Кіцманський район Чернівецької області, Україна (тоді Румунія) у родині Миколи Андрійовича Кантеміра та Домни Георгіївни Радиш. Сім'я жила бідно, тому 1925 року батько Василя виїхав на заробітки до Сполучених Штатів Америки, де згодом помер.
Мати Домна з двома синами перебираються до своєї матері Марії Радиш у село Шубранець, де фактично і виріс Василь. 1929 року Домна Георгіївна вдруге виходить заміж — за мешканця села Валява Миколу Георгійовича Сопка. Однак стосунки з вітчимом у Василя не склалися, вони часто не знаходили спільної мови та сварилися.
У Шубранці Василь Кантемір пішов до місцевої початкової школи, де провчився чотири класи. Працював на господарстві своєї матері та одночасно опанував професію — навчився виробляти парубкам різноманітні модні зачіски (як тоді говорили, був «фризієром»). Особливу роль у формуванні світогляду Василя відіграв осередок Організації українських націоналістів, який виник у селі напередодні війни та об'єднував близько двох десятків молодих хлопців.
1943 року румунська окупаційна влада провела серію арештів українських націоналістів на території сучасних Кіцманського та Заставнівського районів Буковини. Зокрема, у Шубранці було викрито осередок ОУН, який складався з 12 осіб. Усіх їх було заарештовано та засуджено на різні терміни ув'язнення.
У бандерівському підпіллі Буковини
Вступ до ОУН (б) Діяльність у селі осередку ОУН пробудила у Василеві Кантемірові національні почуття та бажання боротися за волю України. Хоча на той час румунською владою не було доведено його приналежність до українського націоналістичного підпілля, однак, за свідченням очевидців, вже навесні 1944 року після зайняття Чернівецької області Червоною армією Василь Кантемір перебував у тісному зв'язку з ОУН (б)Василь Шкрета. Доля моєї родини на тлі репресій // Реабілітовані історією. Чернівецька область. Книга друга. — Чернівці: Чернівецьке обласне відділення пошуково-видавничого агентства «Книга пам'яті України», 2010. — С. 278..
З появою у представників радянської влади Василь Кантемір перейшов на нелегальне становище, і близько місяця переховувався у Шубранці. Одного разу до помешкання Кантеміра прийшла жителька села Євгенія Кушнірюк-Побуцька-«Бджілка», яка запросила його увечері прийти до хати Домни Шкрети, де з ним хотіли переговорити якісь люди. Коли Василь прийшов до зазначеного дому, там його зустріли двоє повстанців: Василь Понич-«Шуліка» та Василь Маланчук-«Ситий». «Шуліка» запропонував Василю Кантеміру приєднатися до бандерівського підпілля для продовження збройної боротьби проти радянської влади, на що останній погодився. Тоді ж Василеві Кантеміру було присвоєне його перше псевдо — «Деркач».
У хаті Домни Шкрети повстанці переховувалися приблизно три дні, після чого усі троє пішли до лісу поблизу села Васловівці, куди через два дні прибула боївка ОУН на чолі з Мирославом Гайдуком-«Федором». Останній прийняв Василя Кантеміра до складу боївки та призначив його у чоту «Гайворона», видавши німецький карабін та 30 набоїв до нього.
Однак боївку дуже швидко було виявлено органами НКВД. Починаючи з червня 1944 року у Васловівцях та сусідніх селах Хотинського та Садгірського районів почастішали акції підпільників. У зв'язку з цим, до вказаних теренів було направлено оперативну групу та 2 взводи 190-го батальйону військ НКВД, які здійснили прочісування лісового масиву поблизу села Васловівці. Під час операції було вбито одну особу, поранено двох та затримано восьмеро членів чоти «Гайворона». З показів арештованих та захоплених документів було встановлено, що група «Гайворона» нараховує близько 150 осіб та нещодавно передислокувалася до Садгірського району. Тому органами радянської держбезпеки було заплановано на 13-14 червня 1944 року чергову операцію з прочісування лісів Садгірського та Хотинського районів силами оперативної групи Відділу з боротьби з бандитизмом та 190-го батальйону військ НКВД в кількості 400 солдатів, перед якими було поставлено завдання повної ліквідації чоти «Гайворона»Архів УСБУ в Чернівецькій області. — Фонд ОББ. — Спр. 2. — Арк. 21..
У результаті спецоперації, як вказується у спецповідомленні Управління НКВД по Чернівецькій області від 19 червня 1944 р. № 115, було ліквідовано групу «Гайворона» у кількості 71 особи, знищено самого «Гайворона», а також вилучено зброю, велику продовольчу та речову базу, ряд документів, які представляють оперативний інтерес: список особового складу групи по псевдах, список закріпленої зброї та наявність боєприпасів, вилучені групою документи під час нападів на «радянський актив» та військовослужбовцівТам само. — Арк. 22..
Втративши зв'язок з повстанцями, Василь Кантемір повернувся до рідного Шубранця, де переховувався у своєму будинку у сараї до осені 1944 року. Однак восени він випадково удруге зустрівся з «Бджілкою», яка відвела його до боївки Костянтина Майданського-«Юрася».
У складі боївки «Юрася»
Загальне керівництво боївкою «Юрася», яка на той час нараховувала близько 20 повстанців, здійснював Іван Северин-«Скригун». Від нього Василь Кантемір отримав зброю та завдання займатися мобілізацією та залученням нових вояків до повстанських боївок. З цим завданням Кантемір повернувся до Шубранця. У жовтні-листопаді 1944 року до рідних сіл Буковини поверталися ті, хто під час війни перебував в ув'язненні або на примусових роботах на території Румунії.
Обійшовши навколишні сіла, Василь Кантемір зміг залучити до підпілля 11 хлопців. У грудні 1944 року «Скригун» призначив його ройовим. Узимку 1944–1945 років боївка «Юрася» постійно рухалася територіями Заставнівського та Садгірського районів, заходячи до сіл, нападаючи на будівлі сільських рад, знищуючи документацію та споруди, ліквідовуючи найактивніших вислужників режиму з числа місцевих мешканців. Зокрема, у грудні 1944 року в селах Онут, Дорошівці, Василів, Кадубівці та Борівці було ліквідовано 16 осіб, з яких двоє голів сільрад та один уповноважений радянського Міністерства заготівель, здійснено напад на лікеро-горілчаний завод та контору радгоспу, а також спалено документи та будівлі у трьох сільських радахАрхів УСБУ в Чернівецькій області. — Основний фонд. — Спр. 1391. — Арк. 206.. Протягом зими 1945 року до боївки «Юрася» долучилися нові вояки.
На початку березня 1945 року, коли боївка перебувала поблизу села Самушин, у її розпорядження прибув референт пропаганди Буковинського проводу ОУН Іван Лесів-«Олег» з особистою охороною. За його участі боївку «Юрася» було розділено на дві чоти, командирами яких призначено Василя Кантеміра-«Деркача» та «Славуту». Чота «Деркача» об'єднувала у своєму складі два рої під керівництвом «Лиса» та «Ворона». Під час поділу боївки та з нагоди річниці Тараса Шевченка «Олег» виступив перед особовим складом боївки, у якій закликав стрільців до самовідданої боротьби за Самостійну Україну. Упродовж наступних двох тижнів кількісний склад боївки «Юрася» зріс до 68 чоловік.
У середині березня 1945 року боївка прийшла до села Колінківці Хотинського району та зупинилася на постій у крайніх хатах. Уранці наступного дня до села прибули війська НКВД, з якими повстанці вступили у бій, унаслідок якого було убито 1 енкаведиста, 2 бійців винищувальних батальйонів та 1 голову сільради та здобуто 2 гвинтівки, пістолет ТТ та наганЛітопис УПА. Нова серія. — Т. 19. — Підпілля ОУН на Буковині: 1943–1951. Документи і матеріали. — Київ-Торонто, 2012. — С. 262..
Після бою боївка «Юрася» відійшла до села Добринівці, де близько 11-ї години її наздогнав ще один загін енкаведистів. Після кількагодинного бою повстанці змушені були відступати, втративши загиблими 28 та полоненими 11 осіб. За радянськими даними унаслідок боїв 19-21 березня 1945 року начебто було знищено та взято у полон основну частину боївки «Юрася», а її залишки мілкими групами розсіялися та зникли, і їхні пошуки триваютьЦДАГО. — ф. 1. — оп. 23. — спр. 1736. — арк. 196.. Але фактично, близько 30 підпільникам вдалося вирватися з оточення. Втрати енкаведистів становили 5 осіб.
Керівник боївки Після виходу з оточення уцілілим повстанцям не вдалося зберегти організаційну єдність. Частина вояків втратила зв'язок з керівником боївки «Юрася» і змушена була самостійно переховуватися неподалік рідних сіл. Водночас, основній групі підпільників, чисельністю близько 20 осіб, через село Васловівці вдалося відступити до Шубранця. У селі група розділилася: частина її перейшла у гори, а інша — до Чорного Потоку і далі до села Онут.
Там, відірвавшись від переслідувачів та трохи відпочивши, повстанці знову заходилися збирати боївку, у якій станом на травень 1945 року налічувалося лише 8 бійців, та повертати назад уцілілих підпільників.
Провідником Заставнівського надрайонного проводу ОУН Георгієм Кушніриком-«Кирилом» було змінено керівництво боївки: замість «Юрася», якому було наказано збирати собі іншу боївку, групу очолив Рудольф Морховецький-«Кліщ» як найбільш досвідчений серед повстанців. Однак, як згадував останнійАрхів УСБУ в Чернівецькій області. — Основний фонд. — Спр. 5505. — Арк. 30, 44.:
Зрада та оточення у селі Чорний Потік
Під час перебування у Добринівському лісі Кантемір з групою підпільників, чисельністю у 14-17 чоловік, пішов до села Топорівці. Однак 8 або 9 червня у Топорівському лісі, коли група зупинилася у ярку, щоб напитися води, агенти НКВД Микола Михайлюк-«Байда» та Василь Кочан-«Голуб», котрі перебували у складі боївки, несподівано відкрили вогонь по повстанцях. Убивши двох підпільників-новачків, зрадники зі зброєю у руках утекли. Під час сум'яття частина повстанців також розбіглася врізнобіч, вважаючи, що потрапили до енкаведистської засідки. Лише через два дні в умовлене місце збору повернулися стрільці Іван Мартинюк-«Береза», Іван Житарюк-«Грізний» та Діонізій Кравчук-«Грім».
За кілька днів боївка у складі Кантеміра-«Деркача», «Кліща» та ще 5 стрільців пішла до Чорного Потоку з метою відшукати там ще двох підпільників — «Чорногору» та «Явора». Як згадує «Кліщ», після нічлігу у селі Добринівці, на світанку 21 червня 1945 року група полем підійшла до Чорного Потоку та зупинилися у стайні одного господаря. Приблизно о 10 годині ранку місце постою оточили бійці винищувального батальйону. Однак повстанці відкрили кулеметний вогонь та під його прикриттям по одному почали відходити. У результаті бою підпільники зазнали чергових втрат: було вбито стрільця «Козака», поранено стрільця «Грома», а «Кліщ» потрапив у полон; решта відступили неушкодженими.
Надалі боївка знову відійшла до Добринівського лісу. Там до неї приєдналася група «Когута», разом з якою підпільники провели акцію у селі Горішні Шерівці, де спалили місцевий спиртзавод, для якого відбирали картоплю у селян зі усього району. Після акції боївка «Деркача» мала знищити у селах Топорівці та Раранча місцеві колгосп та радгосп. Однак, унаслідок того явки стрільців «Берези» та «Грізного» з повинною до Садгірського райвідділу НКВД, акція не була проведена.
Станом на 1 вересня 1945 року боївка складалася лише з 5 осіб і, повністю припинивши теракти, пішла у глибоке підпілляАрхів УСБУ в Чернівецькій області. — ФОнд ОББ. — Спр. 12. — Арк. 126..
Керівник Кіцманського районного проводу
Наприкінці березня 1946 року провідник Заставнівського (Запрутського) надрайону ОУН Іван Северин-«Скригун» призначив Василя Кантеміра провідником Кіцманського районного проводу ОУН, присвоївши йому нове псевдо — «Остап».