Василь Петрович Луговий ( 28 листопада 1917, Кізлівка — 13 серпня 2000) — учасник боїв на Халхин-Голі та Німецько-радянської війни, капітан, Герой Радянського Союзу (1939).
Із біографії Народився 28 листопада 1917 року в селі Кізілівка (тепер Чорнухинського району Полтавської області) в селянській родині. В 1929 році закінчив школу, працював у колгоспі. Військову службу розпочав у 134-й механізованій бригаді Київського військового округу. В 1938 р. закінчив школу молодших командирів і був призначений командиром танку «БТ-7». З 5 серпня 1939 року — учасник боїв з японськими військами на річці Халхін-Гол у складі 11 ордена Леніна легкої танкової бригади імені комбрига М. П. Яковлєва 57 окремого механізованого корпусу.
20 серпня 1939 р. радянсько-монгольські війська, після артилерійської й авіаційної підготовки перешли до наступу. Наступного дня, в районі гори Баїн-Циган, танк, яким командував молодший комвзводу Василь Луговий, був підбитий на ворожій позиції. Екіпаж танка протягом трьох днів вів нерівний бій, було знищено декілька ворожих гармат. Загинув механік-водій, знепритомнів від ран стрілець, отримав поранення і командир.
Коли підійшла підмога, мужнього командира, який мав 13 поранень, негайно відправили до шпиталю. Кілька годин тривала операція по вилученню куль і осколків. Сам Луговий так згадував про цей бій:Один з перших героїв Полтавщини
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17 листопада 1939 р. за мужність та героїзм, виявлені під час виконання військового й інтернаціонального обов'язку молодшому командиру взводу В. П. Луговому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» за № 180. 5 лютого 1940 року він отримував нагороду з рук Голови Президії Верховної ради СРСР М. І. Калініна. Також нагороджений найвищою нагородою Монголії — орденом Сухе Батора.
На початку Німецько-радянської війни подав заяву з проханням направити на фронт, але військово-медична комісія відмовила через поганий стан здоров'я.
З вересня 1943 р. був секретарем виконкому Чорнухинської районної ради, брав активну участь у відновленні роботи органів влади, народного господарства. У травні 1944 року повернувся на військову службу. Воював у частинах протитанкової артилерії 3-го Білоруського фронту. Брав участь у звільненні міст Полоцьк, Луцьк, Вязьма і Кенігсберг. В роки війни відзначився мужністю і хоробрістю, за що удостоєний урядових нагород: орденів Червоної Зірки, Вітчизняної Війни I ступеня, медалей «За відвагу», «За взяття Кенігсберга», «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.».
У грудні 1945 року капітан Василь Луговий був демобілізований. Працював водієм, головою колгоспу «Шлях Ілліча». Понад двадцять років очолював колгоспний автогараж. Помер 13 серпня 2000 року.
Див. також Герої Радянського Союзу та кавалери ордена Слави (Полтавська область)
Примітки
Джерела Один з перших героїв Полтавщини Луговий Василь Петрович