Мо́мчило «Мо́мо» Ка́пор (, 8 квітня 1937, Сараєво — 3 березня 2010, Белград) — сербський письменник і художник.
Автор романів, оповідань, подорожніх та автобіографічних книг, есеїв. Долучився до літературних кіл в 1960-х. Його романи є бестселерами у Сербії, його твори перекладено двадцятьма мовами. Картини Капора експонувалися у Нью-Йорку, Бостоні, Женеві, Франкфурті, Лондоні та інших містах. Ілюстрував свої власні книги, а також книги інших письменників.
Біографія Він народився у Сараєво в 1937 році у матері Бояни Капор (уродженої Велімирович) та батька Гойка Капора, його дядьком був Чедо Капор. Капори родом із села Міриловичі поблизу Білечі. Батько Гойко Капор працював фінансовим експертом у Сараєво, де й познайомився зі своєю майбутньою дружиною. На початку війни його взяли в полон як офіцера запасу королівської армії, і його доставили до Нюрнберга, де він провів чотири повні роки. 13 квітня 1941 року під час бомбардування Сараєво бомба впала на старий турецький будинок, в якому сховалися мати Момо Бояна, бабуся Капора та маленький Момо. Усі загинули, крім Момо, якого мати захистила, нахилившись над ним. Капор дуже мало знав про свою матір, бо про неї рідко говорили в родині, ймовірно, через бажання найближчих йому людей захистити дитину, не відновлювати в ній спогади про пережитий жах і не поглиблювати додаткову травму, яку він носив у собі. Момо провів воєнні роки в Сараєво з сестрою своєї бабусі Яньєю Барош, а батько привіз його до Белграда через рік після закінчення війни.
Після закінчення навчання Капор вирішив вивчати живопис. Він закінчив навчання за спеціальністю живопис у 1961 році в Белградській академії образотворчих мистецтв у класі професора Неделько Гвозденовича із середнім балом 9,9. Під час закінчення Академії він познайомився зі старшокласницею Аною П'єротич, яка згодом стала студенткою-психологом. Момо та Ана одружилися в 1964 році, і в них народилися доньки, Ана Капор (1964) та Єлена Капор (1968). Ана П'єротич розповідає про той час: «Він писав легко, з радістю. Свої перші тексти він писав на друкарській машинці Адлер, яку я подарувала йому на день народження, і на якій я пізніше передруковувала більшість його текстів. У нього була потреба говорити про те, що він пише. Ми троє були його першою аудиторією. Це були його перші літературні вечори».
Велику популярність серед глядачів Момо Капор отримує через тексти «Нотатки однієї Ани», що виходять в журналі «Базар». У 1972 році «Нотатки однієї Ани» були опубліковані як книга, видана видавництвом «Економіка Белград, Белградський видавницько-графічний завод». Капора як письменника виявив Златко Црнкович, редактор відомої загребської бібліотеки «Хіт». Таким чином, серед бестселерів, опублікованих видавництвом «Знання Загреб» (Бібліотека Хіт), були: «Інші оповідання» (1973), «Фоліанти» (1974), «Нотатки однієї Ани» (1975), «Провінціал» (1976), «Ада» (1977), «Зоя» (1978), «Від семи до трьох» (1980), (1981).
Капор стає однією з візитівок цього видання. Крім великої кількості заголовків, романів і збірок історій, він також написав велику кількість документальних фільмів і телешоу, а за його сценаріями було знято кілька довгострокових фільмів, (, , , , ). Романи «Уна» та «Книга скарг» були екранізовані. У 1982 році вийшла книга «Тоді», за нею — «Сентиментальна освіта» (1983), «Книга скарг» (1984), «011» (1988). У 1988 році Момо Капор розлучається з Аною П'єротич і в тому ж році одружується з Ліляною Тодорович. У 1989 році виходить «Схід-Захід», а в 1991 році — «Привіт, Белград». У 1992 році виходить «Зелений плащ Чорногорії», а в 1995 році — «Леро, король метеликів». Творчість Момо Капора можна простежити за новими назвами, серед яких виділяються (2006), «Дорогі наші» (2007), «Сповіді» (2008), (2008). Його остання книга «Як стати письменником» була опублікована в 2010 році Сербським літературним кооперативом.
Його перекладено французькою, російською, німецькою, польською, чеською, болгарською, угорською, словенською та шведською мовами
У своїй книзі «» на сторінках 276 і 277 Добриця Чосіч описує дитинство і юність Момчило Капора на основі розмови, яку він мав з ним у листопаді 2002 року: "13 квітня 1941 року німці бомбардували Сараєво і влучили в будівлю під Требевичем, в якій мати Момчило сховалася разом зі своїм чотирирічним сином. У зруйнованому будинку всі загинули. Мати врятувала сина своїм тілом. Хлопчик якось виповз із-під уламків, закричав, а потім замовк від жаху, не знаючи, куди йти. Його знайшов російський емігрант-лікар, який зглянувся над ним і привів до своєї квартири. Він прийняв його, бо сам не мав дітей. Він доглядав за ним, любив його, завалював іграшками, щоб той забув про матір, возив його по Сараєву на білому «Мерседесі». Хлопчик знав, що його звати Момчило, але не знав свого прізвища. Добрий росіянин дав йому прізвище, охрестивши його Момчило Герцеговац. Після року життя з добрим чоловіком Момчило Герцеговац захворів на скарлатину, тож його рятівник відвіз його до лікарні в Сараєво. Там його знайшла тітка його матері, яка цілий рік шукала його по всьому Сараєво, дізнавшись від когось, що «дитина вийшла з руїн будинку, звідки її забрав якийсь чоловік». Коли він одужав від скарлатини, бабуся забрала його до себе додому і доглядала за ним. Момчило Герцеговац також перебував під опікою росіянина, який приєднався до власовців — колабораціоністів німців, і часто відвідував його з подарунками. Батько, який після повернення з полону був призначений главою Міністерства закордонних справ у Белграді як експерт з банківської справи, приїхав до Сараєва, щоб побачити свого сина, лише через рік після війни, керуючись патріотичним сумлінням і почуттям відповідальності. Він був патріархально суворий до свого сина і до самої смерті був незадоволений тим, що той присвятив себе живопису та літературі, соціальній та екзистенційній невизначеності.
Однак, згідно з джерелами Валерії Янічієвич, яка склала найповнішу на сьогодні біографію Момчило Капора, опубліковану в збірці «Оповідач міської меланхолії», ці спогади Добриці Чосіча не є цілком точними. За спогадами його дядька Славко Лучіча, після бомбардування рятувальні команди доставили Момо до лікарні і відокремили його від дядька, який був з ним. Тоді Момо був прийнятий вищезгаданим росіянином, який через кілька днів передав його тітці Яні Барош. Правдивість цієї версії підтверджується також кількома інтерв'ю Капора, а також його книгою «Сповіді».
Момо Капор був членом та Академії наук і мистецтв Республіки Сербської з 1996 року. В останні роки свого життя він був постійним колумністом газети «Франкфуртські вісті».
Він помер у Белграді 3 березня 2010 року у Військово-медичній академії від наслідків раку горла. Його поховали на в Белграді.
Особисте життя У Белграді він жив за адресою Небойшина, 18, де 7 вересня 2013 року було встановлено меморіальну дошку.
Капор вважав, що зневага до власного народу є формою зради.
Спадщина
Фонд «Момо Капор» Його доньки Ана та Єлена Капор заснували Фонд Момо Капора у червні 2010 року. Ана Капор (1964) — художниця.
У Белграді відбулася перша наукова конференція, присвячена творчості Момо Капора, організована Факультетом освіти Белграда за підтримки Фонду «Момо Капор» на тему «Літературна творчість Момо Капора в контексті сербської (молодіжної) літератури». Перша частина конференції відбулася в Белграді 20 травня 2011 року, а друга частина — 24 травня в резиденції Посольства Республіки Сербії в Римі.
Збірка доповідей цієї конференції під назвою «Оповідач міської меланхолії, літературна творчість Момо Капор» була опублікована в травні 2012 року як третя книга в серії «Поетика сербської літератури для дітей та юнацтва». До колекції входять твори Александара Йованича, Івана Негрішораца, Марко Недіча, Драгана Хамовича, Валентини Хамович, Зорана Опачіч, Сладжана Ячімовича, Йована Люштановича, Мілана Алексіча, Міліці Радович Тешич, Александар Мілановіч, Петар Піянович, Ліляна Ж. Пешикан Люштанович, Мілівойє Младженович, Слободан Владушич, Персіда Лазаревич ді Джакомо, Світлана Шеатович Дімітрієвич, Александра Угренович, Зоріка Турячанін, Светозар Колєвич і Володимир Кеманович. Біографію підготувала Валерія Яничєвич, а бібліографію — Здравка Радулович.
Презентація книги відбулася 29 травня 2012 року в малій залі Фонду Іллі М. Коларця. З цієї нагоди про творчість Момо Капора розповіли президент Матиці Сербської, доктор Іван Негрішорац, доктор Александар Йованович, доктор Петро Піянович та Ана Капор від імені Фонду Момо Капора.
Ана та Єлена Капор відредагували книгу «Сімейний альбом», яка була опублікована у випуску «Спеціальні видання» видавництва Albatros Plus у вересні 2013 року.
У квітні 2015 року «Політика» виступила з ініціативою назвати вулицю в Белграді на його честь, яку було прийнято в червні того ж року. 28 грудня 2016 року в Белграді відкрилася площа Момо Капора.
У 2020 році в Сербії було випущено поштову марку на його честь.
Фонд Момо Капора Дружина відомого художника, Ліляна Капор, заснувала Фонд Момо Капора у листопаді 2010 року та заснувала щорічну премію в галузі літератури та образотворчого мистецтва, що носить його ім'я, а також фестиваль «Момин круг», який традиційно проводитиметься щороку на початку вересня.
Фондом керує Рада директорів, що складається з 12 членів, президентом якої є Матія Бечкович. Заснування не лише для того, щоб плекати пам'ять про Момо Капора, який своїм художнім даром, живописом та літературою, представляв собою унікальне поєднання двох талантів, що зробили його таким особливим. Наслідуючи цю сутність, було засновано щорічну премію, що носить його ім'я. Метою Фонду також є підтримка митців, які стануть феноменом нашого часу, яким Момо Капор був у 1960-х роках і залишався до кінця свого життя. Тривалим слідом у мистецтві Момо Капора є його сутнісна, художня приналежність до «великого світу» та його емоційна приналежність до народу, з якого він походить. У цьому плані, як мало хто інший, Момо переплев світ своїми картинами та книгами. З цієї причини логічною метою Фонду є обмін у сфері культури та мистецтва та зв'язок з подібними культурними установами з усього світу. Створення фестивалю «Момин круг» саме відповідає цій меті Фонду. Окрім цих двох традиційних заходів, Фонд «Момо Капор» протягом першого року свого існування організував промоцію книги «Легенда про Капора» у Клубі письменників та організував велику виставку картин олією на полотні під назвою «Белградські історії» у Будинку сербської армії у співпраці з Медіацентром «Одбрана». За організацію цієї виставки Фонд отримав визнання від Міністерства оборони Республіки Сербії на початку 2012 року;
Планується створити павільйон Момо Капора в парку Караджорджєва, який включатиме галерею та спадщину.
Премія Момо Капура Премія Момо Капора — це щорічне визнання, яке вручається Фондом Момо Капора, заснованим дружиною Момо Капора, Ліляною Капор. Премія вручається по черзі за внесок у літературу та образотворче мистецтво, у день народження Момо Капора, 8 квітня, у Церемоніальній залі Міських зборів Белграда, і вручає її переможцю президент Ради директорів Фонду Матія Бечкович. Вперше премія була присуджена у 2011 році в галузі літератури всесвітньо відомому художнику Еміру Кустуриці за його роман «Смерть — це неперевірена чутка». Другим лауреатом премії став художник Володимир Дунич за всю його художню творчість.
Мамине коло Перший фестиваль «Момин круг» відбувся у п'ятницю, 9 вересня 2011 року, біля пам'ятника Дафні на Аді Циганлія в Белграді. Фестиваль відкрився документальним фільмом «Нью-Йорк, місто, створене на замовлення», який є одним із останніх відеокліпів відомого белградця. На фестивалі були представлені вистави «Зоя», потім «Бен» за текстом драматурга Беки Савича та за мотивами казки «Санья», кабаре «Привіт, Белграде», організоване Радою Джуричін. Планується, що цей культурний захід, тісно пов'язаний з мистецькою творчістю Капора, стане багатоденним і традиційним у найближчі роки.
Скульптура Дафни на згадку про Момо Капора