Elefant (тр. «Елефа́нт», пер. «слон») — німецький важкий винищувачів танків періоду Другої світової війни. Також відомий як Ferdinand. Ця бойова машина, озброєна 88-мм гарматою, була одним з найбільш сильно озброєних та потужно броньованих представників німецької бронетехніки того періоду. Попри свою нечисленність, вона стала одним з найвідоміших представників класу самохідних гармат, з нею пов'язано багато легенд.
САУ «Фердинанд» була розроблена в 1942–1943 роках, будучи багато в чому імпровізацією на базі шасі неприйнятого на озброєння важкого танка Tiger (P) розробки Фердинанда Порше. Дебютом «Фердинанда» стала Курська битва, де бронювання цієї САУ продемонструвало свою малу уразливість для вогню радянської основної протитанкової та танкової артилерії. Надалі ці машини брали участь у боях на Східному фронті і в Італії, закінчивши свій бойовий шлях у передмістях Берліна.
Назва Початково САУ називалась «Фердинанд» на честь Фердинанда Порше. В радянській історіографії вкорінилась саме ця назва, хоча вже 1943 установку було перейменовано в Elefant указом Гітлера. В деяких джерелах повідомляється, що перейменування пов'язане з модифікацією САУ, однак це неправда: перейменування відбулось раніше, тому обидві назви позначали одну й ту саму машину.
Машина мала відомчий індекс Sd Kfz 184 та кілька варіантів офіційних назв: Sturmgeschütz auf Fahrgestell Porsche Tiger mit der langer 8,8, Panzerjäger Tiger (P) 8,8 cm Pak 43/2 L/71 або найпростіше — Panzejäger Tiger (P).
Історія створення Історія створення «Фердинанда» тісно переплетена з історією створення знаменитого танка «Тигр I». Цей танк розроблявся двома конкуруючими конструкторськими бюро — «Порше» та «Хеншель». Взимку 1942 року почалося виготовлення дослідних зразків танків, що одержали назву VK 4501 (P) («Порше») і VK 4501 (H) («Хеншель»). 20 квітня 1942 року (в день народження фюрера) дослідні зразки були продемонстровані Гітлеру, провівши показові стрільби. Обидва зразки показали близькі результати, і рішення про вибір зразка для серійного виробництва не було прийнято. Гітлер наполягав на паралельному виробництві обох типів, військове керівництво схилялося до машини Хеншеля. У квітні — червні випробування були продовжені, паралельно фірма «Нібелунгенверке» почала складання перших серійних «Тигрів» Порше. 23 червня 1942 на нараді у Гітлера було вирішено мати в серійному виробництві лише один тип важкого танка, яким стала машина фірми «Хеншель». Причиною цього вважаються проблеми з електромеханічною трансмісією танка Порше, малий запас ходу танка, необхідність розгортання серійного виробництва двигунів для танка. Певну роль зіграв конфлікт Фердинанда Порше та німецького Управління Озброєнь.
Незважаючи на прийняте рішення, Порше не припиняв роботи над вдосконаленням свого танка. 21 червня 1942 року рейхсміністерства озброєння та боєприпасів на підставі особистого розпорядження Гітлера дало вказівку про встановлення на танк потужної 88-мм гармати з довжиною ствола 71 калібр. Однак, установка цієї гармати в існуючу башту виявилася неможливою, про що керівництво заводу «Нібелунгенверке» повідомило 10 вересня 1942. Паралельно також за ініціативою Гітлера опрацьовувався питання про встановлення на шасі танка трофейної французької 210-мм мортири в нерухомій рубці.
Ще в березні 1942 року Гітлер наказав створити важку протитанкову САУ, озброєну потужною 88-мм гарматою PaK 43. 22 вересня 1942 фюрер висловився про необхідність переробки шасі «Тигра» Порше в таку установку, одночасно посиливши лобове бронювання до 200 мм. Офіційно Порше був повідомлений про переробку танка в самохідну гармату 29 вересня, однак проігнорував цю вказівку, сподіваючись на прийняття на озброєння свого танка з новою баштою для розміщення довгоствольної 88-мм гармати. Однак, 14 жовтня 1942 року Гітлер зажадав негайно почати роботи по переробці шасі танків Порше в протитанкові САУ. Для прискорення робіт до проектування штурмових гармат була залучена фірма «Алкетт», що мала великий досвід у даній області.
При проектуванні «Фердинанда» Порше використовував досвід створення двох експериментальних САУ 12,8 cm K 40 (Sf) auf VK3001 (H). Ці важкі машини, озброєні 128-мм зенітними гарматами, проходили військові випробування 1942 року. Проект «конверсії» танків у САУ робився КБ «Порше» та фірмою «Алкетт» у великому поспіху, що не найкращим чином відбилося на конструкції машини — зокрема, по причині технологічного характеру (необхідність виготовлення вирізу в 200-мм броні, до того ж послаблювали лобову плиту) побудовані самохідки не мали передбаченого проектом курсового кулемета та похилого розташування листів додаткового бронювання. корпус вихідного танка піддавався мінімальним змінам, головним чином, в кормовій частині; в той же час, загальна компоновка машини піддалася істотним переробкам. Оскільки нова гармата мала значну довжину ствола, броньовану рубку з гарматою було вирішено встановити в кормовій частині корпусу, раніше зайнятої двигунами та генераторами, які, у свою чергу, були переміщені в середину корпусу. Механік-водій та радист, що залишилися на своїх місцях в передній частині корпусу, виявлялися таким чином «відрізаними» від усього іншого екіпажу. Замість не доведених і не перебуваючих у серійному виробництві двигунів Порше були встановлені двигуни «Майбах», що призвело до необхідності повної переробки системи охолодження. Також, були заново спроектовані бензобаки збільшеної місткості. 28 грудня 1942 року проект САУ був розглянутий і в цілому схвалений (під час обговорення проекту були висловлені вимоги до зниження ваги машини, які були задоволені низкою заходів, зокрема зменшенням боєкомплекту).
У січні 1943 року на фірмі «Нібелунгенверке» почалася переробка танкових шасі в САУ. До весни 1943 року перші машини почали надходити на фронт. На знак поваги до творця Гітлер у лютому 1943 року наказав присвоїти новим самохідками його ім'я.
Виробництво Роботи по переробці перших двох шасі Tiger (P) в САУ почалися в січні 1943 року на фірмі «Алкетт». Модернізація корпусів з посиленням їх бронювання проходила на заводі «Обердонау» в Лінці. У січні фірма відвантажила 15 корпусів, у лютому — 26, у березні 37 і в квітні — 12. Рубки самоходок були замовлені фірмі «Крупп». Спочатку планувалося, що остаточну збірку всіх САУ проводитиме фірма «Алкетт», але в лютому 1943 року рейхсміністр озброєння та боєприпасів А. Шпеєр запропонував доручити цю роботу фірмі «Нібелунгенверке», що істотно полегшувало транспортування машин (підприємство «Нібелунгенверке» в Санкт-Валентині перебувало всього за 20 км від заводу «Обердонау» в Лінці). Ця пропозиція була прийнята, і всі САУ, крім перших двох, виготовлялися на фірмі «Нібелунгенверке». Перша серійна машина вийшла на випробування на Куммерсдорфському полігоні в квітні 1943 року, в цьому ж місяці було здано 30 машин, решта пройшли прийомку в травні. Всього було виготовлено 91 (номери шасі від 150010 до 150100) «Фердинандів», які після остаточного спорядження боєприпасами, радіостанціями, запасними частинами та інструментом були передані у війська — 29 машин в квітні, 56 у травні та 4 у червні 1943 року.
Опис конструкції
САУ мала достатньо незвичайну компоновку з розміщенням бойового відділення в кормі в просторій рубці. У бойовому відділенні розміщувалися гармата, боєкомплект та більша частина екіпажу; під бойовим відділенням розміщувалися тягові електродвигуни. У центральній частині машини розміщено відділення силової установки, в якому встановлені двигуни, генератори, вентиляційно-радіаторний блок, паливні баки. У передній частині корпусу перебували місця механіка-водія та радиста, при цьому пряме сполучення між бойовим відділенням та відділенням управління було неможливим, з причини поділу відділень термостійкими металевими перегородками та розташування обладнання у відділенні силової установки.
Броньовий корпус та рубка Броньовий корпус САУ, що дістався їй «у спадок» від важкого танка, був зібраний з листів катаної поверхнево загартованої броні товщиною 100 мм (лоб), 80 мм (верхня частина борту та корма) і 60 мм (нижня частина борту). У лобовій частині бронювання було посилено додатковим 100-мм листом, що кріпилася на болтах з кулестійкою головкою, таким чином, бронювання у лобовій частині корпусу досягало 200 мм. Броня не мала раціональних кутів нахилу. Броньові листи лобової проєкції виконувалися з так званої «морської сталі» (М. Свірін) взятої з запасів Крігсмаріне. Бортові листи з'єднувалися з лобовими та кормовими «в шип», зовні та зсередини всі стики зварювалися аустенітними електродами. Днище машини мало товщину 20 мм, його передня частина (довжиною 1350 мм) додатково посилювалася приклепаним 30-мм броньовим листом. У передній частині корпусу знаходилося два люки над місцями механіка-водія та радиста, з отворами для оглядових приладів. На даху центральної частини корпусу розміщувалися жалюзі, через які здійснювався забір та відведення повітря для охолодження двигунів (через центральну та бічні жалюзі відповідно). Броньова рубка збиралася з 200-мм (лоб) і 80-мм (борти та корма) броньових листів, розташованих під нахилом для збільшення снарядостійкості. Для бронювання лобу рубки була використана кована броня із запасів німецького флоту. Броньові плити з'єднувалися «в шип», у відповідних місцях (з'єднання лобової плити з бортовими) посилюючись гужонами, і обварювалися для забезпечення герметичності. Рубка кріпилася до корпусу косинками, планками та болтами з кулестійкою голівкою. У бортах та кормі рубки були лючки з заглушками для ведення вогню з особистої зброї (по одному в бортах і три в кормі). Також, в кормі рубки розміщувалася великі круглі бронедвері, що використовувалась для заміни гармати, а також для аварійного покидання машини екіпажем, крім того, в центрі самих бронедверей був лючок, призначений для завантаження боєкомплекту. Ще два люки, призначених для посадки/висадки екіпажу, знаходилося на даху рубки. Також на даху рубки були лючок для установки перископічного прицілу, два лючка для установки приладів спостереження, а також вентилятор.
Озброєння Основним озброєнням САУ була 88-мм нарізна гармата StuK 43 (в ряді джерел PaK 43) з довжиною ствола в 71 калібр. Ця гармата була спеціально пристосована для установки на «Фердинанд» варіантом протитанкової гармати PaK 43. Гармата масою 2200 кг оснащувалося потужним двокамерним дуловим гальмом та встановлювалося в лобовій частині рубки в спеціальній кульовій масці. Випробування обстрілом показали, що схема бронювання маски не дуже вдала — в щілини проникали дрібні осколки. Для виправлення цього недоліку були встановлені додаткові щитки. У похідному положенні ствол гармати знаходився на спеціальному кріпленні. Гармата мала два противідкатних пристрої, розташованих з боків гармати у верхній частині ствола, а також вертикальний напівавтоматичний клиновий затвор. Механізми наведення розташовувалися ліворуч, у сидіння навідника. Наведення гармати здійснювалося за допомогою монокулярного перископічного прицілу SFlZF1a/Rblf36, що має збільшення 5х і поле зору 8°.
Гармата «Фердинанда» мала дуже потужну балістику і на момент своєї появи була найсильнішою серед танкових та самохідних гармат. До самого кінця війни вона з легкістю вражала всі типи танків і САУ противника. Лише лобове бронювання важких танків ІС-2 і M26 «Першинг» на певних дистанціях та курсових кутах захищало їх від гармати «Фердинанда».
Таблиця бронепробивності для 88-мм гармати StuK 43гостроголовий бронебійний снаряд із захисним та балістичним наконечником Pzgr.39-1, початкова швидкість Дальність, мПри куті зустрічі 60 °, мм100202500185100016515001482000132Наведені дані належать до німецької методики вимірювання пробивної здатності. Слід пам'ятати, що показники бронепробивності можуть помітно відрізнятися при використанні різних партій снарядів та різної за технологією виготовлення броні.