Шалва Миколайович Дадіа́ні (Дадіяні; ; 21 травня 1874, Зестафоні — 15 березня 1959, Тбілісі) — грузинський радянський письменник, театральний діяч (актор, театральний режисер, драматург), сценарист. Депутат Верховної Ради СРСР 1-го та 2-го скликань.

Біографія Народився року в місті Зестафоні в Імеретії (нині Грузія) в сім'ї грузинського поета Миколи Таріеловича Дадіані (1844—1896) з княжого роду Дадіані і княжни Лідії Цулукідзе. Здобув домашню освіту.

Сценічну діяльність розпочав 1893 року як актор Кутаїського театру під керівництвом Костянтина Месхі. 1912 року у Батумі створив театр «Пересувна трупа», організовував вистави у Тифлісі, Кутаїсі, Баку. Всього у дорадянський період зіграв понад 200 ролей.

З 1921 року, після встановлення в Грузії радянської влади, взяв участь у розбудові радянського грузинського театру, в утворенні Спілки робітників мистецтв, керував театральним відділом Народного комісаріату просвіти республіки.

Член ВКП(б) з 1945 року. З 1950 року обіймав посаду голови Президії Театрального товариства Грузинської РСР.

Помер у Тбілісі 15 березня 1959 року. Похований у Тбілісі у пантеоні Мтацмінді.

Особисте життя Перший шлюб мав з княжною Ело Андронікашвілі.

Творчість

Літературна творчість Літературні дебюти припадають на 1890-ті роки. Серед творів дорадянського періоду:

збірка віршів «Іскра» (1892); п'єса «У печері»/«У підземеллі» (1905); п'єса «Коли вони бенкетували» (1907); комедія «Шені чириме» (1912); п'єса «Гегечкорі» (1915); п'єса «Вчорашні» (1916); історична драма «Лихо» (1916). </div> В радянський час написав:

історичний роман «Юрій Боголюбський» (1926); комедію «В самісіньке серце»; трагедію «Тетнульд» (1929); п'єсу «З іскри» (1937); п'єсу «Пушкін в Грузії» (1939); історичний роман «Сім'я Гвіргвіліані» (1956); </div> З 50 п'єс драматурга за радянських часів написав 37.

Також автор інсценізацій «Гурія Ніношвілі» за Егнате Ніношвілі (1934) і «Зламаний міст» за Іллею Чавчавадзе (1935); лібрето опер, літературно-критичних статей і театрознавчих праць.

Брав участь у відзначенні ювілеїв Давида Гурамішвілі, Івана Франка в Україні; писав про Івана Франка, Лесю Українку.

Його п'єси ставилися у Театрі імені Шота Руставелі, Театрі імені Коте Марджанішвілі та інших театрах Грузії; у Ленінграді у Театрі імені Олександра Пушкіна та Большому драматичному театрі. П'єси «Тетнульд» та «З іскри» поставлені на сцені українських театрів.

За радянських часів видані його твори «Вибрані твори» (5 томів, Тбілісі, 1958—1962, грузинською мовою); мемуари «Те, що згадалося» (1959). Українською мовою перекладено «Заньковецька в Грузії» в книзі: «Вінок спогадів про Заньковецьку» (Київ, 1950); «Ульчі» (Київ, 1951, співавтори); «Франко нам близький і дорогий» у книзі: «Вінок Івану Франкові» (Київ, 1957); Уривок із драми «Руставелі» у книзі: Тичина П. Зібрання творів, том 5, книга 1 (Київ, 1986); Російською мовою перекладено «Пьесы» (Москва—Ленинград, 1940); «Юрий Боголюбский». (Тбилиси, 1951); «Семья Гвиргвилиани». (Тбилиси, 1974). </div>

Творчість у кінематографі Один із піонерів грузинського радянського кіно. Автор сценаріїв до фільмів

«Арсен Джорджиашвілі» (1921); «Вигнанець» (1922); «Буревісники» (1925); «Справа Таріела Мклавадзе» (1925); «Ужмурі» (1934, у співавторстві з Нуцою Гогоберідзе); «Ніко та Нікора» (1955, анімаційний). </div> Знімався у фільмах

«Арсен Джорджіашвілі», Режисер (1921); «Вигнанець», отець Онофре (1922); «Сурамська фортеця», Князь Церетелі (1922); «Справа Таріела Мклавадзе» (1925); «Дівчина з Хідобані» (1940); «У Чорних горах» (1941). </div>

Відзнаки народний артист Грузинської РСР (1923); орден Леніна (31 січня 1939); орден Трудового Червоного Прапора (1944); медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» (1945).

Вшанування Іменем митця названі: Зугдідський драматичний театр; З 1959 року вулиця в Тбілісі.

Виноски

Примітки

Література