Північна Вей ( Běi Wèi) — сянбійська держава (династія) у північному Китаї у 386–535 роках. Інші назви Тоба Вей, Юань Вей, Пізня Вей. Ця династія керувалася імператорами з роду Тоба, яке у 495 році змінили прізвище на Юань. За часи цієї династії відбулася політична та економічна стабілізація. Водночас значного впливу набули буддизм та даосизм. Внаслідок внутрішніх конфліктів держава у 535 році розпалася на Західну та Східну Вей. Історія описана у «Книзі Вей».
Історія Підвалини держави закладені вождями сяньбійського племені тоба (одного з предків монголів), яких було запрошено у 310-х роки імператорами династії Цзінь у боротьбі проти держави Рання Чжао. Тоді ж представники роду Тоба стають ванами (князями) Даї. Надалі внаслідок постійних війн на півночі Китаю тоба або держава дай (як тепер називалася) отримала цілковиту незалежність. Втім їй доводилося протистояти державам Пізня Чжао та Рання Янь. У 376 році Тоба визнали себе данниками держави Рання Цінь.
Новий підйом Тоби розпочався після занепаду Ранньої Цінь у 385 році. У 386 році було оголошено про незалежність ванства Дай, яке згодом перейменовано на Вей. Звідси походить назва усієї династії. У наступні роки Вей довелося воювати проти хунну Ордоса, Жужанського каганату, Пізньої Янь. У 399 році володарі Тоба прийняли титул імператора.
У 400—430-х роках Північна Вей зуміла розширити свої володіння на північний схід Китаю, водночас завдало низку поразок династії Лю Сун. Водночас підкорено державу Ся, розбито жужанів, у 430-440-х роках здійснено заходи щодо встановлення контролю над великим шовковим шляхом, проте повністю досягти цієї мети не вдалося.
У 450—470-ті роки тривали численні війни з каганатами та древніми державами уздовж великого шовкового шляху, тибетцями, південнокитайськими державами, особливо запеклими були війни з Лю Сун. У 495 році завершилася китаїзація управління та знаті, були впроваджені китайські прізвища, заборонено одяг, звичаї кочівників. У 500—515 роках точилися запеклі війни з державами Південна Ці та Лян. Тоді вже позначилися внутрішні та зовнішні труднощі Північної Вей.
У 520-х роках розпочалася тривала боротьба за владу серед представників імператорської родини, яка посилювалася численними повстаннями впливових військовиків. Водночас посилилися повстання кочових племен на територіях сучасного Ордосу та Шаньсі. Зрештою у 535 році держава розпалася на Західну Вей та Східну Вей.
Внутрішній розвиток Для зміцнення своєї влади перші імператори спиралися на даосистів, а інші релігійні течії, особливо буддистів забороняли. Лише у 518 році буддизм оголошено державною релігією. Навіть самого імператор оголосили утіленням будди, а будистського чернця призначили головою офіційной «церкви».
Володарі Північної Вей багато уваги приділяли зведеню храмів, відновленню міст, які зазнали руйнування у період шістнадцяти держав, зокрема Лоян та Чан'ань.
Відбулася земельна реформа — уся земля стала власністю держави, підданні могли лише пожиттєво володіти нею. При цьому права на наділи отримали як чоловіки, так й жінки.
Відбувся офіційний розподіл на вільних людей та простолюдинів. До перших належали знать, чиновництво, військовики. Вони поділялися на 9 рангів. До друго групи належали пастуху, ворожьбити, ремісники, лікарі, музики. наймити, кріпакі, державні та приватні раби, могильники. Вони не мали прав займати державні посади.
Військо
Імператори Посмертне ім'я Особисте ім'я Роки правління Девіз і роки правління Дао У-ді道武帝 Dàowǔdì Тоба Гуй拓拔珪 Tuòbá Gūi 386–409 Денго (登 国 Dēngguó) 386—396 Хуанші (皇 始 Huángshǐ) 396—398 Тяньсін (天 兴 Tiānxīng) 398—404 Тяньци (天赐 Tiāncì) 404—409 Мін-юань-ді明元帝 Míngyuándì Тоба Си拓拔嗣 Tuòbá Sì 409–423 Юнсін (永興 Yǒngxīng) 409—413 Шеньжуй (神瑞 Shénrùi) 414—416 Тайчан (泰常 Tàicháng) 416—423 Тай У-ді太武帝 Tàiwǔdì Тоба Тао拓拔燾 Tuòbá Táo 424–452 Шігуан (始光 Shǐguāng) 424—428 Шеньцзя (神麚 Shénjiā) 428—431 Яньхе (延和 Yánhé) 432—434 Тайянь (太延 Tàiyán) 435—440 Тайпінчженьцзюнь (太平真君 Tàipíngzhēnjūn) 440—451 Чженпін (正平 Zhèngpíng) 451—452Нань Ань-ван南安王 Nánānwáng Тоба Юй拓拔余 Tuòbá Yú 452 Юнпін (永平 Yǒngpíng) или Чэнпин (承平 Chéngpíng) 45Вень-чен-ді文成帝 Wénchéngdì Тоба Цзюнь拓拔濬 Tuòbá Jùn 452–465 Сін'ань (興安 Xīngān) 452—454 Сінгуан (興光 Xīngguāng) 454—455 Тайань (太安 Tàiān) 455—459 Хепін (和平 Hépíng) 460—465Сянь Вень-ді獻文帝 Xiànwéndì Тоба Хун拓拔弘 Tuòbá Hóng 466–471 Тяньань (天安 Tiān'ān) 466—467 Хуансін (皇興 Huángxīng) 467—471Сяо Вень-ді孝文帝 Xiàowéndì Юань Хун元宏 Yuán Hóng 471–499 Яньсін (延 兴 Yánxīng) 471—476 Ченмін (承 明 Chéngmíng) 476 Тайхе (太和 Tàihé) 477—499Сюань У-ді宣武帝 Xuānwǔdì Юань Ке元恪 Yuán Kè 500–515 Цзінмін (景 明 Jǐngmíng) 500—503 Чженші (正始 Zhèngshǐ) 504—508 Юнпін (永平 Yǒngpíng) 508—512 Яньчан (延昌 Yánchāng) 512—515Сяо-мін-ді孝明帝 Xiàomíngdì Юань Сюй元詡 Yuán Xǔ 516–528 Сіпін (熙平 Xīpíng) 516—518 Шеньгуй (神龟 Shéngūi) 518—520 Чженгуан (正光 Zhèngguāng) 520—525 Сяочао (孝昌 Xiàochāng) 525—527 Утай (武 泰 Wǔtài) 528Ю Чжу幼主 yòu zhǔ Юань Чжао元釗 Yuán Zhāo 528Сяо Чжуан-ді孝莊帝 Xiàozhuāngdì Юань Цзию元子攸 Yuán Ziyōu 528–530 Цзяньі (建 义 Jiànyì) 528 Юн'ань (永安 Yǒng'ān) 528—530Чан Гуан-ван長廣王 Chángguǎngwáng Юань Є元曄 Yuán Yè 530–531 Цзяньмін (建明 Jiànmíng) 530—531 Цзємін節閔帝 Jiémǐndì Юань Гун元恭 Yuán Gōng 531–532 Путай (普泰 Pǔtài) 531—532Ань Дін-ван安定王 Āndìngwáng Юань Лан元朗 Yuán Lǎng 531–532 Чжунсін (中興 Zhōngxīng) 531—532Сяо У-ді孝武帝 Xiāowǔdì Юань Сю元脩 Yuán Xiū 532–535 Тайчан (太 昌 Tàichāng) 532 Юнсін (永兴 Yǒngxīng) 532 Юнсі (永熙 Yǒngxī) 532—535
Джерела Jean Sellier, Atlas des peuples d'Asie méridionale et orientale, La Découverte, Paris, 2008, p. 136. Jenner, W. J. F. Memories of Loyang: Yang Hsuan-chih and the lost capital (493—534). Oxford: Clarendon Press, 1981.