Піхотний танк, Модель 3, «Валентайн» () — британський піхотний танк періоду другої світової війни, легкий за масою. Спроектований в 1938 році фірмою Vickers-Armstrongs. За час серійного випуску, з червня 1940 р. по квітень 1944 р. (за деякими даними — до початку 1945), Великою Британією та Канадою випущено 8275 «Валентайнів», що зробило його найчисленнішим британським танком Другої світової. Перебував на озброєнні Великої Британії та низки країн Британської Співдружності, також у значних кількостях поставлявся за програмою ленд-лізу в СРСР. Використовувався аж до 1945 року та визнаний військовими фахівцями одним з найбільш вдалих танків у своєму класі. Після війни залишався на озброєнні Новій Зеландії до 1955 року.
Історія створення та виробництва
Створення «Валентайна»
Роботи по проектуванню «Валентайна» стартували на самому початку 1938 року. Проект був приватною ініціативою фірми «Віккерс» і тому не мав офіційного проектного «A»-позначення, на відміну від інших британських танків. Відправною точкою для створення «Валентайна» послужили три раніше створені фірмою «Віккерс» машини — крейсерські танки Mk I (A9) і Mk II (A10), а також піхотний танк «Матильда Mk I» (A11). Новий танк проектувався як піхотний, але в той же час передбачалося використовувати на ньому вдалі рішення, застосовані на крейсерських танках, а також як можна більшу кількість їх вузлів та агрегатів. Вертикальне бронювання планувалося залишити 60 мм, як і на A11, але озброєння повинно було порівняно з останнім зрости з кулемета до 40-мм гармати у двомісній башті. Щоб при заданому рівні бронювання не допустити надмірного зростання маси танка, що спричинило б за собою неможливість використання ходової частини та моторно-трансмісійної установки A10, конструкторам «Валентайна» довелося піти на максимальне утиснення габаритів майбутнього танка. Одержаний внаслідок танк складно було однозначно віднести до піхотних або до крейсерських танків — до 1940 року його бронювання було дещо заниженим за мірками піхотних танків, але низька швидкість (вдвічі нижче, ніж у крейсерського Mk III) не дозволяла йому стати крейсерським. Надалі, проте, як показала практика, він достатньо успішно зумів виступити в обох ролях.
Креслення нового танка були представлені у Військове міністерство 10 лютого 1938 року, а вже до 14 березня був готовий його повнорозмірний макет. Спочатку, однак, проект був відкинутий військовими. Причиною цього була насамперед двомісна башта, яка змушувала командира танка займатися ще й обслуговуванням гармати, що в той час вважалося британськими військовими фахівцями неприйнятним. Хоча фірмою «Віккерс» була також розроблена для нової машини спеціальна 40-мм автоматична гармата з близькими до 40-мм протитанкової гармати характеристиками, помітно зводила нанівець цей недолік, такий варіант не був прийнятий військовим міністерством. Але близькість можливої війни посприяла прийняттю танка на озброєння, і більше ніж рік потому, 14 квітня 1939 року, фірмі «Віккерс» було видано замовлення на виробництво першої серії «Валентайнів».
Спочатку новий танк отримав стандартне військове позначення — «Танк піхотний, модель 3» (), а окремі модифікації повинні були позначатися зірочками в назві, наприклад,Tank Infantry Mk III***, але пізніше, для зручності, танку було присвоєно власне ім'я — «Валентайн» (), а окремі модифікації отримали цифрове найменування, наприклад, Valentine Mk III (або просто Valentine III). З приводу походження цієї назви немає однозначних даних, існує кілька версій. За однією з них, танк отримав таку назву, оскільки проект був представлений у військове міністерство в День святого Валентина, 14 лютого. Насправді, представлення відбулося ще 10 лютого. За іншою версією, «Valentine» — всього лише абревіатура повної назви фірми «Віккерс» — Vickers-Armstrongs Ltd., Elswick & Newcastle-upon-TYNE. Згідно ще одній, танк отримав своє ім'я на честь , відомого конструктора бронетехніки, який довгі роки працював на фірмі «Віккерс». Існує також версія, що «Valentine» — всього лише випадково обраний фірмовий код-ідентифікатор продукції.
Перший серійний «Валентайн» зійшов з конвеєра фірми «Віккерс» у травні 1940 року, а в липні того ж року до виробництва підключилися фірми та . Загальний обсяг випуску першої модифікації «Валентайна», Valentine Mk I, оснащеної бензиновим двигуном AEC A189, склав, за різними даними, від 309 до 350 одиниць. Незабаром було розгорнуто виробництво ще двох версій. Valentine Mk II відрізнявся від первісної модифікації дизельним двигуном AEC A190, зменшеним обсягом внутрішнього паливного бака і додатковим зовнішнім баком, новою радіостанцією № 19, а також низкою дрібніших відмінностей. Valentine Mk IV був у цілому ідентичний Mk II, але відрізнявся установкою імпортного американського дизельного двигуна GMC 6-71 6004 та іншої трансмісії. Всього було вироблено, за різними даними, від 700 до 1590 Mk II і 660 Mk IV.
Канадські «Валентайни»
Навесні 1940 року замовлення на виробництво «Валентайнів» було видане також канадській фірмі Canadian Pacific Railway. Перший серійний танк зійшов зі складальних ліній в червні 1941 року, а повномасштабне виробництво було розгорнуто до осені того ж року. Всі канадські «Валентайни» мали двомісну башту, 40-мм гармату QF 2 pounder та двигун GMC 6-71 6004. Існували дві основні канадські модифікації «Валентайна» — Valentine Mk VI і Valentine Mk VII. Перша з них по конструкції була практично ідентична виробленим у Великої Британії машинам модифікації Mk IV. Друга ж піддалася змінам з метою спрощення виробництва та відрізнялася заміною ряду британських вузлів та деталей на ті що вироблялися в Канаді та США, а також використанням литих деталей броньового корпусу замість вальцованих — башти, лобової частини корпусу і даху моторного відділення. Одним з найбільш помітних зовні її відмінностей був кулемет «Браунінг» M1919A4, встановлений замість британського BESA. Існувала також модифікація Valentine VIIA, що відрізнялася низкою дрібних поліпшень — додатковими змінними зовнішніми паливними баками, потужнішою радіостанцією, масляним радіатором, додатковими акумуляторами та сталевими куточками, що приварювалися по периметру башти та захищали її від заклинювання снарядом, який потрапив в основу.
Всього до закінчення серійного виробництва в середині 1943 року в Канаді було випущено 1420 «Валентайнів», з яких абсолютна більшість, 1388 одиниць, було поставлено в СРСР за програмою ленд-лізу, а ті що залишилися 32 танки збережені для навчально-тренувальних цілей. Точні цифри випуску танків кожної з модифікацій невідомі, але в деяких джерелах говориться про те, що кулеметами BESA (і отже, належали до модифікаціїMk VI) були обладнані лише перші 15 серійних машин. Це узгоджується із даними про те, що «Валентайни» модифікації Mk VI в СРСР не поставлялися, незважаючи на те, що в СРСР були відправлені майже всі канадські «Валентайни».
«Валентайни» з тримісною баштою
Одним з основних недоліків ранніх модифікацій «Валентайна» вважалася двомісна башта, тому ще до запуску танка у виробництво на фірмі «Віккерс» були розпочаті роботи зі створення її тримісного варіанту. Основні труднощі при цьому полягали в тому, що розміри підбаштової коробки не дозволяли збільшити діаметр погона башти. Для звільнення місця для третього члена екіпажу в башті установка гармати була зміщена вперед на 203 мм, а кормова ніша приблизно на стільки ж назад для створення противаги та збереження врівноваження башти. У результаті з'явилося місце для командира за казенною частиною гармати. Відповідно, радіостанція перемістилася разом з ним, в кормову нішу. Вага нової тримісної башти збільшився приблизно на півтонни порівняно з двомісною, тому, щоб не допустити надмірного збільшення ваги танка та зберегти ходові характеристики на колишньому рівні, конструкторам довелося піти на зменшення товщини бортової броні з 60 до 50 мм.
Перший «Валентайн» з тримісною баштою надійшов на випробування 13 квітня 1942 року та незабаром було розгорнуто його серійне виробництво. Існувало дві модифікації «Валентайна» з тримісною баштою — Valentine Mk III і Valentine Mk V, які розрізнялися руховою установкою — AEC A190 і GMC 6-71 6004, відповідно. Всього було випущено 606 танків модифікації Mk III і 1216 — модифікації Mk V. Цікаво також те, що за документами фірми «Віккерс», тримісна башта була готова до серійного виробництва ще в 1939 році. Причини запуску у виробництво в такому випадку варіанту з двомісною баштою не цілком ясні, але це могло бути викликано тією обставиною, що на двомісній башті ствол гармати в положенні вперед не виступав за межі корпусу, на відміну від тримісної, чому в ті роки надавалося чимале значення.
«Валентайни» з посиленим озброєнням
На момент створення «Валентайна» 40-мм гармата QF 2 pounder була єдиним можливим варіантом протитанкової гармати в Сполученому Королівстві. Однак її низька ефективність з самого початку була відома британським військовим фахівцям. До 1941 року з'явилася значно потужніша 57-мм гармата QF 6 pounder і було розпочато роботи з встановлення її на «Валентайн». За основу був узятий варіант з тримісною баштою, але значно більша, порівняно з 40-мм гарматою, казенна частина 57-мм гармати не залишила у башті місця для третього члена екіпажу. Крім цього, у башті не виявилося місця ні для спареної установки кулемета, ні для димового міномета. Проблема з відсутністю міномета була частково вирішена установкою 102-мм однозарядних димових гранатометів на борту башти, але кулемета озброєні 57-мм гарматами танки спочатку не мали зовсім. Для збереження на колишньому рівні маси танка через башту що поважчала, товщину бортового бронювання довелося знову зменшити, цього разу до 43 мм. У такому варіанті випускалися дві модифікації «Валентайна» — Valentine Mk VIII і Valentine Mk IX, що відрізнялися руховою установкою — AEC A190 і GMC 6-71 6004, відповідно. На останніх 300 випущених машинах модифікації Mk IX двигун був форсований до За даними фірми «Віккерс», виробництво «Валентайнів» з гарматою QF 6 pounder почалося в грудні 1941 року, таким чином, він став першим британським танком, озброєним цією гарматою.
З червня 1943 року почалося виробництво нової модифікації з 57-мм гарматою, Valentine Mk X. Від попередніх модифікацій вона відрізнялася розміщенням у башті, за рахунок скорочення боєкомплекту гармати, кулемета BESA в автономній установці. Всі танки модифікації Mk X оснащувалися форсованим до двигуном GMC 6-71 6004.
Незабаром після початку виробництва Mk X виявилося, що замість 57-мм гармати на танку можна без проблем встановити 75-мм гармату , яка мала майже ті ж розміри, що і QF 6 pounder. Незважаючи на більший калібр, гармата мала значно меншу початкову швидкість снаряда і як наслідок, гіршу бронепробивність, але до неї, на відміну від 57-мм гармати, існував достатньо ефективний фугасний снаряд. Модифікація з 75-мм гарматою отримала позначення Valentine Mk XI і була, за винятком гармати, ідентична Mk X. Танки Mk XI пізнього випуску, однак, отримали також литу носову частину корпусу, запозичену у канадських «Валентайнів».
Точні цифри випуску кожної з модифікацій «Валентайна» з 57-мм і 75-мм гарматами невідомі, є дані лише про 685 випущених танках модифікації Mk IX. Всього ж танків модифікацій Mk VIII — Mk XI було випущено 2474 одиниці, що склало менше 30 % від загального числа випущених «Валентайнів».
Обсяги виробництва «Валентайна» Виробництво «Валентайнів» у Великої Британії завершилося, за одними даними, 14 квітня 1944 року, за іншими ж — на початку 1945 року. Загальний обсяг випуску склав 6855 танків, не рахуючи САУ та спеціалізованих машин. Разом з 1420 машинами, виробленими в Канаді, загальний випуск «Валентайна» склав 8275 одиниць, що зробило його наймасовішим британським танком Другої світової війни. Сумарний же випуск машин на його шасі, враховуючи САУ та спеціалізовані машини, склав понад 9000 одиниць.