У Європейському Союзі відповідальними за освіту є держави-члени. Інституції ЄС відіграють допоміжну роль в освітніх процесах. Відповідно до ст. 165 Договору про функціювання ЄС, Союз:
ЄС вкладає капітал в освіту, у програми громадського потенціалу, які надають можливості громадянам ЄС жити, навчатися і працювати за кордоном. Найвідоміша програма такого типу називається Еразмус. У міжуніверситетьському обміну узяло участь більше ніж 2000000 студентів за останні 20 років. Починаючи з 2000 року, усвідомлюючи важливість освіти і підготовки кадрів для своїх економічних і соціальних цілей, держави-члени ЄС почали співпрацювати, щоб досягти 13 конкретних цілей у сфері освіти. Це мало прямий стосунок освітньої програми «Education and Training 2010». 27 країн-членів ЄС ділилися досягненнями в галузі політики, брали участь у програмі Взаємного Навчання, визначали ключові критерії й показники прогресу. Європейський союз також є партнером у різних міжурядових проєктах, включно з Болонським процесом, метою якого є створення Європейського простору вищої освіти шляхом узгодження наукового ступеня і стандартів освіти на теренах країн-членів ЄС й інших країн Європи.
Будуємо Європу знань Європейський Союз ухвалив свою першу освітню програму (програму COMETT, розроблену для стимулювання контактів та обмінів між університетами та промисловістю) у липні 1987 року. За цією програмою швидко послідувала програма ERASMUS, яка сприяла міжуніверситетським контактам та співпраці, а також значній мобільності студентів (як і в 1989 році програма «Молодь за Європу», перша схема підтримки молодіжних обмінів ЄС). Ці програми були прийняті країнами ЄС, але за значної підтримки Європейського парламенту, який виділив бюджетні кошти ще до прийняття правових інструментів.
Європейський Союз має два різні типи інструментів для підвищення якості та відкритості систем освіти та навчання держав-членів ЄС: набір політичних інструментів, за допомогою яких країни ЄС заохочуються розвивати власні системи освіти та вчитися на успіхах один одного; та суттєву програму підтримки обмінів, мереж та взаємного навчання між школами, університетами чи навчальними центрами, а також між політичними органами влади, відповідальними за ці сфери в різних державах-членах.
Політика в галузі освіти та навчання
Інтерес Євросоюзу до галузі освіти (на відміну від освітніх програм), почав розвиватися після саміту в Лісабоні в березні 2000 р., на якому глави держав ЄС і Європейська Рада закликали міністрів освіти ЄС замислитися над «конкретними цілями» системи освіти з метою її вдосконалення. Єврокомісія і країни-члени Європейського Союзу працювали разом над звітом 2001 р.,а вже в 2002 році Весняній Саміт затвердив програму їх спільної роботи, показуючи. З тих пір кожні два поки публікується серія «Joint Reports».
Європейська комісія має на меті заохочування держав-членів до поліпшення якості систем освіти і навчальних програм в двох основних напрямках: у процесі встановлення цільових показників та публікації позицій держав-членів у їх досягненні й шляхом обговорення питань, що становлять взаємний інтерес. Це робиться за допомогою процесу, відомого як Відкритий метод координації.
Встановлення цілей Щодо встановлення цілей, держави-члени у Раді 5 травня 2003 року погодили п'ять контрольних показників щодо: передчасне закінчення школи; кількість випускників та зменшення гендерного дисбалансу в математиці, науці та техніці; завершення повної середньої освіти; учні з низькими показниками читацької грамотності; навчання протягом усього життя.
Згідно з чинною політичною рамкою в галузі освіти та політики (ET2020), сім контрольних показників вимагали, щоб до 2020 року:
1 — Ті, хто передчасно кидає школу менше 10 % учнів шкіл повинні залишити школу до закінчення обов'язкового шкільного навчання
2 — Здобуття вищої освіти щонайменше 40 % населення віком 30–34 років повинні мати повну вищу освіту
3 — Дошкільна освіта та догляд 95 % дітей віком від 4 років до початку початкової освіти повинні брати участь у дошкільній освіті
4 — Низькі досягнення з читання, математики та природничих наук Не більше 15 % 15-річних повинні мати низькі результати з читання, математики та природничих наук, що вимірюється на рівні 2 у Програмі міжнародного оцінювання учнів ОЕСР
5 — Рівень зайнятості нещодавніх випускників 82 % населення віком 20–34 років, яке більше не навчається та не навчається, але успішно завершило повну середню або вищу освіту, має бути працевлаштовано.
6 — Участь дорослих у навчанні протягом усього життя Участь вікової групи 25-64 років у навчанні протягом усього життя (тобто формальній або неформальній безперервній освіті чи навчанні, включаючи розвиток навичок у компанії) повинна становити не менше 15 % на рік.
7 — Мобільність між країнами щонайменше 20 % випускників вищих навчальних закладів та 6 % осіб віком від 18 до 34 років з початковою професійною кваліфікацією повинні були провести певний час на навчанні або стажуванні за кордоном
З 2012 року прогрес у досягненні контрольних показників та основних показників щорічно оцінюється в Моніторі освіти та навчання, який публікується щоосені Генеральним директоратом освіти та культури замість Звіту про прогрес. Контрольний показник щодо кількості учнів, які раніше кинули школу, та контрольний показник щодо здобуття вищої освіти також є цілями Стратегії «Європа 2020».
Обговорення політики Окрім вимірювання прогресу, комісія також публікує політичні документи, розроблені для заохочення держав-членів ЄС до більш уважного вивчення окремих сфер своєї політики в галузі освіти та навчання. Комісія публікувала такі документи протягом багатьох років, але до Лісабонського саміту в березні 2000 року мало з них широко використовувалися. Однак відтоді держави-члени стали більш відкритими до взаємного обміну та навчання, і низка документів Комісії мала значний вплив. Нещодавній приклад (кінець 2006 року) можна знайти в Повідомленні про «Ефективність та рівність у європейських системах освіти та навчання». Цей документ загалом був схвалений державами-членами, але він викликав критику з боку деяких (зокрема Німеччини та Австрії), які вважали, що він негативно впливає на їхні системи освіти та навчання.see, for example, the article of 14 November 2006 in Der Spiegel Online at or similar articles in Financial Times Deutschland and Tageszeitung on 15 November 2006.
Нетворкінг Зрештою, комісія підтримувала різноманітні мережеві системи між міністрами (та міністерствами) держав-членів ЄС, окрім трирічних зустрічей «Ради з питань освіти» в рамках власної інституційної системи ЄС. Ці зустрічі варіюються від дворічних зустрічей міністрів, відповідальних за професійну освіту («Копенгагенський процес»), через регулярні зустрічі генеральних директорів з питань вищої освіти або професійної освіти до більш спеціалізованих мереж або «кластерів» у рамках «Програми освіти та навчання 2010» у таких сферах, як ключові компетенції, вивчення іноземних мов або визнання неформальних та неформальних кваліфікацій.
Освіта й тренувальні програми
Усередині ЄС Першою програмою обміну ЄС була COMETT Programme з метою створення зв'язків між промисловістю та університетами, запущена 1987 р. (закрита 1995 р.). Erasmus Mundus, програма обміну студентів, була запущена в тому ж році. Від 2007 р. всі освітні та навчальні програми були об'єднані в одну програму: Lifelong Learning Programme 2007—2013EUROPA — Education and Training — The Lifelong learning programme, яка складається з окремих підпрограм для шкіл, університетів, вищої освіти, професійної освіти та вчення про ЄС в університетах.
Шкільна програма обміну, названа на честь чеського вчителя, вченого та педагога XV ст. Яна Амоса Коменського, допомогла більш ніж 2,5 млн школярам взяти участь у спільних закордонних проєктах. Програма Erasmus (названа на честь Еразма Ротердамського, голландського гуманіста і богослова XVII ст.), була головною університетською програмою обміну з моменту її запуску 1987 р. Близько двох мільйонів студентів проводять від трьох місяці до одного навчального року в університетах ЄС, які входять у рамки програми.
Програма професійної освіти названа на честь винахідника епохи Відродження — Леонардо да Вінчі. Станом на 2014 р. програма допомагає навчатися або проходити стажування в іншій країні ЄС приблизно 75000 молодих людей щороку. Освітня програма для дорослих, названа на честь данського пастора, богослова, поета, філософа і мислителя XIX ст. Миколи Фредерика Северина Грундтвига, допомагає тим, хто вже не є студентом, але навчається, з метою наданням таким особам доступ до міжнародного обміну досвідом. Підпрограму, яка підтримує вчення про Європу у сфері вищої освіти названа на честь французького політика і архітектора Європейської Єдності, Жан Моне.
Програма набула чинності 1 січня 2007 року та продовжуватиметься до завершення проектів, розпочатих в її останній рік, 2013 році, — ймовірно, у 2016 році.
Рівні освіти в регіонах ЄС стали більш схожими, що відіграло важливу роль у підвищенні рівня зайнятості в Європейському Союзі. Кількість молодих людей, які не навчаються, не працюють і не проходять професійну підготовку (NEETs), зокрема жінок, значно вища в регіонах згуртованості (менш розвинених регіонах Європи), ніж у середньому по ЄС (11,2 відсотка у 2023 році). Нижчий рівень освіти в цих місцях посилюється відносно низьким рівнем читання та математики серед молоді.
За територією ЄС Перша програма ЄС щодо сприянню освітньому обміну та співпраці між освітніми установами всередині ЄС і поза його межами, була програма «Tempus», прийнята Радою Європейського Союзу 7 травня 1990 р. в рамках допомоги, що надається Європейським Співтовариством країнам, які звільнилися з-під тиску радянської влади.
Ідея Tempus полягає в тому, що окремі університети в Європейському Союзі могли б сприяти процесу відновлення вільної та ефективної системи університетів у країнах — партнерах, а також на основі партнерства з окремими університетами в цих країнах могла б функціювати як противага впливу міністерствам, які зазнали серйозних змін з часів радянського панування. У програми був миттєвий успіх, і до 1993 р. кількість країн-учасниць збільшилася з п'яти до одинадцяти. Програма була згодом розширена в цілях включення нових незалежних держав колишнього Радянського Союзу, Середземномор'я і країн Західних Балканів.
Програма Tempus підтримує проєкти, що проводяться консорціумом університетів у країнах ЄС та в державах-партнерах, які спрямовані на оновлення програм і методів навчання, підвищення академічного управління (наприклад, плани стратегічного розвитку, системи оцінки та забезпечення якості), а також висунення пріоритетів вищої освіти країн-партнерів. Вона також надає гранти на індивідуальну мобільність, маючи на меті надати змогу людям подорожувати до або з Європи у відповідності з цими темами. Програма Tempus як і раніше працює, але була оновлена і переглянута 2007 р.
За принципом Tempus з'явився ряд невеликих програм, побудованих навколо мобільності вчених стосовно ЄС. Вони включали програми ALFA/ALBAN і співпрацю з латиноамериканськими університетами, Asia-LinkRegional cooperation та інші. Деякі з них були створені як засіб допомоги в цілях розвитку.