Убивство Олексія Майлова — політичне вбивство, яке вчинив 21 жовтня 1933 року бойовик ОУН Микола Лемик. Лемик убив Майлова в приміщенні консульства СРСР у Львові двома пострілами в голову та серце.
Олексій Майлов (справжнє ім'я Андрій Павлович МайловУкраїна і Польща 1920—1939 рр.: З історії дипломатичних відносин УССР з Другою Річчю Посполитою: Документи і матеріали. — Київ: Дух і Літера, 2012. —С. 433—436; 577.) — співробітник ІНВ ОДПУ (), на момент вбивства, формально — секретар Консульства СРСР у Львові, повноважний представник Йосипа Сталіна для контролю над дипломатичними установами СРСР на території Другої Речі Посполитої.
Микола Лемик без опору здався польським поліціянтам і був заарештований. 30 жовтня того ж року Львівським окружним судом Миколу Лемика засуджено до смертної кари, заміненої через молодий вік підсудного довічним ув'язненнямЮрій Старосольський. «У безконечній черзі»: призабуті сторінки історії Львова // Сучасність. — 1983 — Ч. 9. — С. 82.. Скориставшись ситуацією загального хаосу, що виникла внаслідок нападу Німеччини на Польщу, у вересні 1939 року Микола Лемик утік під час етапування в'язнів тюрми «Святий Хрест», де попередньо відбував покарання. Після початку німецько-радянської війни очолив Середню похідну групу ОУН Б. Заарештований і розстріляний гестапо в Миргороді на Полтавщині в жовтні 1941 року.
Заздалегідь сплановане і здійснене ОУН вбивство радянського шпигуна набуло розголосу як символічний акт помсти за Голодомор 1932—1933 років у підрадянській Україні та Кубані, викликало черговий сплеск напруги в радянсько-польських стосункахDavid L. Ransel, Bożena Shallcross. Polish Encounters, Russian Identity. Indiana University Press, 2005. P. 182. , а також стало демонстрацією суспільної активності ОУНRebecca Haynes, Martyn Rady. In the Shadow of Hitler: Personalities of the Right in Central and Eastern Europe. I. B. Tauris, 2011. P. 242. . Убивство Олексія Майлова відоме також в літературі як «Постріл в обороні мільйонів».
Рішення про атентат радянського представника
Рішення про здійснення замаху на представника СРСР у Львові було ухвалене на берлінській конференції ПУН з членами Краєвої Екзекутиви ОУН 3 червня 1933 року під проводом Євгена Коновальця. Причиною стали як спланований та штучно організований на контрольованих радянською владою територіях геноцид українського народу, так і пасивна реакція демократичних держав світу, що дбали передусім про власні національні інтереси. Саме 1933 року США встановили дипломатичні відносини з СРСР. На цій же конференції Степана Бандеру призначено провідником Краєвої Екзекутиви ОУН, тому виконання покладалося безпосередньо на нього .
Підготовка замаху
Члени Бойової Референтури під контролем керівника боївки Романа Мигаля напередодні замаху неодноразово відвідували будівлю радянського консульства під прикриттям легенди про бажання перебратися на постійне місце проживання до СРСР. Завдяки представниці бойово-розвідувальної жіночої п'ятки та художнику Роману Сеньківу складений план будівлі, встановлено, що консул майже постійно перебуває у Варшаві, натомість основні повноваження виконує Олексій Майлов, останнього складений суб'єктивний портретЮ. Кр-ий. Атентат на совєтський консулат // Визвольний шлях. — 1970. — Ч. 3 (264). — С. 334—338..
Тотожні плани будівлі паралельно передав стрий попереднього офіційного бойового референта Крайової Екзекутиви ОУН Романа Шухевича — Степан Шухевич.
Усі матеріали, а також автоматичний пістолет «Ортґіс» з повним магазином і тридцятьма додатковими набоями в подальшому були передані Лемику.
Також з винайнятої поблизу конспіративної квартири було встановлено зовнішнє спостереження ситуації перед будівлею. Будівлю консульства щільно оберігали співробітники польської поліції, як в одностроях, так і в цивільному вбранні.
Відбором виконавця атентату зайнялися спільно офіційний бойовий референт Крайової Екзекутиви ОУН Богдан Підгайний та підпільний референт Роман Шухевич. Кожен з них особисто зустрічався з кандидатами, ознайомлювали зі змістом завдання, після чого ті мали тиждень на роздуми. Відповідь слід було надсилати до Львівської політехніки на ім'я Ксавера Брудаса, де вчився Шухевич, або на інші адреси. Складність виконання завдання полягала в тому, що після виконання атентату слід було захиститися перед співробітниками радянської спецслужби, дочекавшись приїзду польської поліції, з метою публічного розкриття причин вчинку під час майбутнього судового розгляду. З кількадесяти отриманих від потенційних виконавців завдання 75 % відповіли схвально, проте зупинилися на вісімнадцятирічному студентові першого курсу математично-природничого відділу Львівського університету Миколі Лемику. Лемик походив з бідної селянської родини із села Солова Перемишлянського повіту, тому оунівці змушені були придбати йому за тридцять злотих нові черевики і білизну, щоб він міг з'явитися на прийом до консульства в належному вигляді, такий-сякий костюм Лемик мав. Селянське походження Лемика, щоб не надавати аргументів радянській пропаганді, стало однією з найвагоміших причин того, чому провід Краєвої Екзекутиви зупинив вибір саме на його кандидатурі.
Для отримання остаточних настанов на початку жовтня в парку Войцеха Бартоша Ґловацького (нині Личаківський парк) Микола Лемик анонімно зустрівся з провідником Крайової Екзекутиви Степаном Бандерою. 1936 року під час Львівського процесу, коли Бандеру засудили до довічного ув'язнення, він засвідчив:
Третя справа — це справа протибольшевицької акції. Прокурор сказав, що бодай побічним мотивом при вирішуванні атентату на совєтський консулят у Львові було те, що Організація хотіла зареаґувати теж на наладнання польсько-большевицьких взаємин, що хотіла їх попсувати. Я сам про цей атентат вирішив, я дав наказ його виконати і заявляю, що ми абсолютно не брали до уваги того моменту. Не тільки з практичних, але в першу чергу з засадничих мотивів. ОУН у своїй політичній програмі відкидає орієнтацію на кого-небудь. ОУН відкидає концепцію відбудови української держави при нагоді польсько-большевицького конфлікту. Польсько-большевицькі взаємини не можуть вирішувати про наші політичні розрахунки. Зрештою, з історії знаємо, що всякі такі концепції діставали в лоб і що коли йде про Україну, то Польща з Москвою завжди погоджувалися. Всі бойові акти, які розглядано в цій залі, є тільки фраґментом і то не цілої революційної, але навіть самої бойової діяльности.
З розправи виходило б, що ОУН цілу свою діяльність зводить головно до бойової акції. Заявляю, що ні програмово, ні якщо йде про кількість членів у поодиноких ділянках організаційної праці, бойова акція не є єдиною, не є першою, але рівнорядною з іншими ділянками. Тому, що в цій залі розглядали атентати, що їх виконувала Організація, міг би хтось думати, що Організація не числиться з життям людини взагалі і навіть з життям своїх членів. Коротко скажу: люди, які ввесь час у своїй праці є свідомі, що кожної хвилини самі можуть втратити життя, такі люди, як ніхто інший, вміють цінити життя. Вони знають його вартість. ОУН цінить вартість життя своїх членів, дуже цінить; але — наша ідея в нашому понятті є така велична, що коли йде про її реалізацію, то не одиниці, не сотні, а мільйони жертв треба посвятити, щоб її таки зреалізувати. Вам найкраще відомо, що я знав, що накладу головою, і відомо вам, що мені давали змогу своє життя рятувати. Живучи рік з переконанням, що я втрачу життя, я знав, що переживає людина, яка має перед собою перспективу в найближчому часі втратити життя. Але впродовж цілого того часу я не переживав того, що я переживав тоді, коли висилав двох членів на певну смерть: Лемика і того, хто вбив Пєрацького… —
Подальшу промову Бандери тоді перервав суддя.
Ніч перед виконанням атентату Микола Лемик провів у «Народній гостинниці» на розі вулиць Сикстутської та Костюшка (нині Дорошенка, 20 / Костюшка, 1), куди його поселили Богдан Підгайний і Роман Шухевич.
21 жовтня. Напад на консульство
Близько полудня Микола Лемик з'явився у консульстві, зажадавши зустрітися з консулом для обговорення свого можливого переїзду на постійне місце проживання до підрадянської України.
Після реєстрації в книзі відвідувачів під надуманим ім'ям «Дубенко», кур'єр Гаврило Мандзій спершу провів Лемика до приймальні консульства, а згодом до кабінету, де прийом замість консула здійснював так званий секретар, яким виявився високопоставлений агент радянської спецслужби Олексій Майлов.
Після короткого діалогу з Майловим, Лемик спритним рухом лівої руки, бо був шульгою, витягнув з внутрішньої кишені піджака автоматичний пістолет «Ортґіс» і двома влучними пострілами в голову і серце вбив Майлова. На постріли з'явився кур'єр Іван Джуґай, який безуспішно намагався заблокувати двері приймальні, проте був підстрелений Лемиком, отримавши поранення в праву долоню і ліве плече. В консульстві зчинилася паніка. Кур'єр Мандзій, розгубившись, вистрибнув через вікно і почав гукати на допомогу поліцію. Лемик намагався залишити приміщення, але не зміг відчинити автоматичного замка на вхідних дверях. Відтак, дочекавшись появи польської поліції, яку через відчинене вікно горішнього поверху кликав також віце-консул Михайло Голуб, здався без спротиву.
Після секції <тобто розтину> тіло вбитого Майлова віддадуть офіціяльно консулові, — писала 24 жовтня 1933 року львівська газета «Діло». — Похорон Майлова (покійний мав 23 роки, походив із Москви, був сином робітника та приїхав до Львова тому три тижні) відбудеться з належними почестями. На приказ московської влади тіло Майлова забальзамують і відставлять до Москви дорогою на Шепетівку та Харків«Діло». — 24 жовтня 1933 року..
Судовий процес Після арешту Лемика поліція одразу арештувала усіх його гімназійних друзів, що мешкали у Львові. Того ж дня батько затриманого звернувся до відомого українського адвоката Степана Шухевича з проханням взяти на себе захист сина, Шухевич погодився.
Самого Лемика поміщено в одиночну камеру, де перед тим знято віконні рами з завіс, залишено одні дерев'яні нари, на ніч затриманого залишали лише в спідній білизні. Через тортури холодом суддя у справі Лемика Валіґурський намагався вибити з хлопця побільше необхідних свідчень.
27 жовтня в колишньому приміщенні кооперативу «Земля» на Ринку в ділі оборони Лемика зібралася нарада українських правників на чолі з Костем Левицьким, крім нього були присутні: Степан Федак, Володимир Старосольський, Лев Ганкевич, Осип Назарук, Степан Біляк, Степан Шухевич, Кость Панківський, Мар'ян Глушкевич, Михайло Волошин, Лев Павенцький, Альфред Говикович та інші. На зібранні була озвучена позиція «Центросоюзу», що на захист Лемика повинні стати всі українські адвокати. Проте присутнім здавалося очевидним, що польська влада запобігатиме публічним акціям, тому слід зосередитися на якості оборони підсудного. На той час Лемик фактично вже мав двох захисників: Степана Шухевича, запрошеного батьком підсудного, і Володимира Старосольського, залученого самим Шухевичем. Пропозиція про участь у процесі усіх адвокатів була також відкинута на тій підставі, що присутні правники належали до різних політичних поглядів з підсудним, як то до УНДО чи комуністів, а дехто, зокрема Кость Левицький, взагалі мав контракти з радянським консульством. Врешті присутні остаточно визначилися, що оборонятимуть Лемика восьмеро правників: Кость Левицький, Степан Федак, Володимир Старосольський, Лев Ганкевич, Осип Назарук, Степан Біляк, Степан Шухевич, Кость Панківський.
За учасниками адвокатської наради слідкували агенти польської таємної політичної поліції. Вночі у помешканнях захисників Лемика, а саме Федака, Старосольського і Шухевича, проведено обшуки.
Напередодні судового засідання адвокат Степан Шухевич мав лише одне побачення з підсудним протягом не довше двох годин.
30 жовтня у залі засідань Львівського окружного суду зібралися представники польської та радянської преси, усього близько тридцяти, представник радянського посольства у Варшаві, численні представники польських правоохоронних структур, українська громадськість.