Історія Європейської Унії з 2004 року по теперішній час є поточною хронологією Європейської Унії. Це період значних потрясінь і реформ після розширення Європейської Унії в 2004 році. ЄУ прийняв десять нових членів, вісім з яких спочатку були набагато біднішими, ніж у середньому по ЄУ, а в 2007 році прийняв ще двох нових членів. Кілька років тому вона створила євро і повинна була розширити його та Шенгенську зону на нових членів. Однак це було затьмарено рецесією наприкінці 2000-х років і згубними суперечками щодо Європейської Конституції та Лісабонського договору. Протягом цього періоду Європейська народна партія була найбільшою групою в Європейському парламенті і забезпечує кожного президента Європейської комісії.

Парламент та Комісія

З 10-13 червня 2004 року 25 членів ЄУ взяли участь у найбільших транснаціональних виборах в історії (з другим за величиною демократичний електоратом у світі). Підсумками шостих парламентських виборів була друга перемога Європейської народної партії —— європейської групи демократів. Вони також побачили низьку явку виборців на 45,5%, вдруге вона впала нижче 50%.Vote EU 2004 news.bbc.co.uk

Баррозу І

Комісія Проді мала завершити свій мандат наприкінці жовтня 2004 року, тому після виборів до шостого Європейського парламенту 2004 року розпочався розгляд кандидатів на посаду голови Комісії. Прем’єр-міністр Бельгії Гі Верхофштадт (EDLR) з Республіки Ірландія, Франція та Німеччина підтримав сильну підтримку, який вважав його «переконливим європейцем, а також бійцем». Проте федералісту протистояли Іспанія, Сполучене Королівство, Італія та Польща через його явну опозицію війні в Іраку та включення Бога до Європейської Конституції. Ірландець Тишех Берті Ахерн ( AEN ) також був популярним кандидатом, але не хотів братися за цю роботу.

Через перемогу Європейської народної партії на попередніх виборах партії ЄНП прагнули отримати одного зі своїх членів на цю посаду, включаючи прем'єр-міністра Люксембургу Жана-Клода Юнкера (ЄНП), який відмовився, та канцлера Австрії Вольфганга Шюсселя (ЄНП), який був у коаліції з правою партією, яка дискредитувала його як кандидата в деякі уряди. Також було розхвалено низку комісарів, зокрема Франц Фішлер, комісар з питань сільського господарства (Австрія, ЄНП), Антоніо Віторіно, комісар з питань юстиції та внутрішніх справ (Португалія, PES), Кріс Паттен, комісар із зовнішніх зв'язків (Сполучене Королівство, ED) Мішель Барньє та Комісар з регіональної політики (Франція, EPP).

Іншими кандидатами були Верховний представник Хав'єр Солана (Іспанія, PES) і президент парламенту Пет Кокс (Ірландія, ELDR). Однак Баррозу став провідним кандидатом, незважаючи на його підтримку війни в Іраку і розглядався як найменший спільний знаменник після заперечень проти інших кандидатів. Парламент затвердив Баррозу на посаді президента 22 липня 2004 року 413 голосами проти 215 (44 утрималися), причому більшість його підтримала група ЄНП-ЄД. Однак він отримав похвалу за свій пізній вибір кандидатів.

Під час слухань депутати виявили провини в ряді комісарів. Комітети поставили під сумнів відповідність Інгріди Удре (Податковий і митний союз), Ласло Ковача (Енергетика), Нелі Крус (Конкуренція) та Маріанн Фішер-Боль (Сільське господарство). Проте найбільш суперечливим був Рокко Буттільоне як єврокомісар з питань юстиції, свободи та безпеки через його консервативні коментарі (щодо становища жінки в шлюбі та про те, що гомосексуальність є гріхом), які, на думку деяких євродепутатів, зробили його непридатним для роботи, що призвело до того, що комітет з громадянських прав став першим комітетом, який проголосував проти нового комісара.

Соціалісти були найголоснішими критиками Баррозу та запропонованої ним комісії, тоді як Народна партія підтримала комісію з розколом лібералів. Баррозу спробував запропонувати парламенту невеликі поступки, але вони не були прийняті, оскільки соціалісти дали зрозуміти, що вони проголосують за відмову від комісії в її нинішньому стані, залишивши розділеним лібералам вирішувати, чи буде Комісія Баррозу першою в історії ЄС, яка була відхилена. парламентом. Народна партія вимагала, щоб, якщо Буттільоне піде, то для рівноваги потрібно також пожертвувати соціалістичним комісаром.

Баррозу зрештою поступився і відкликав запропоновану ним колегію комісарів, а через три тижні, коли Проді залишився наглядачем, запропонував новий склад. Було три зміни, щоб допомогти його зниженому авторитету та заручитися підтримкою парламенту: Буттільоне був відкликаний Італією і замінений міністром закордонних справ Франко Фраттіні, Ласло Ковач був переведений з енергетики на оподаткування, а Інґріда Удре була відкликана і замінена Андрісом Пібалґсом, який зайняв над нині вакантною посадою Енергетика. Комісія була затверджена 18 листопада 2004 року, 449 голосами «за», 149 «проти» та 82 утрималися, після того, як Баррозу заручився підтримкою всіх трьох основних партій, і вони вступили на посаду 22 листопада, через три тижні після того, як вони повинні були ухвалити рішення.

2007 рік

Румунія та Болгарія приєдналися до ЄС 1 січня 2007 року, кожна з яких отримала одного комісара, збільшивши коледж комісарів до 27 членів. Обидва нових комісарів були затверджені парламентом 12 грудня 2006 року. Меглену Куневу було призначено портфоліо захисту прав споживачів, яке раніше входило до спільного портфоліо охорони здоров'я та захисту споживачів. Її вітав парламент, а Народна партія та соціалісти були вражені її цілями та ставленням. За Куневу проголосувало 583 «за», 21 голос «проти» і 28 голосів «утрималися».

Спочатку Румунія запропонувала сенатора Варуяна Восганяна, однак він швидко зустрів опозицію з боку соціалістів та самої Комісії через його ультраправі погляди та відсутність досвіду роботи в ЄС чи профілі за межами Румунії. Цю номінацію замінив Леонард Орбан, якому було надано портфоліо багатомовности, що раніше входило до сфери освіти, навчання та культури. Однак це було зустрінено прохолодно за те, що це занадто тонке портфоліо. Лідер соціалістів Мартін Шульц, депутат Європарламенту, запропонував замість цього зосередитися на етнічних меншинах, але Баррозу це відхилив. Леонарда Орбана затвердив парламент 595 голосами «за», 16 «проти» і 29 утрималися.

Баррозу II

На виборах 2009 року Європейська народна партія знову здобула перемогу, незважаючи на поразку британських консерваторів, які сформували меншу євроскептичну групу з іншими антифедералістичними правими партіями. Президентство в парламенті знову було поділено між Народною партією та соціалістами, і Єжи Бузек був обраний першим із східної Європи, який став головою Європейського парламенту.

У 2008 році Баррозу стабільно завойовував підтримку лідерів на другий президентський термін, Ніколя Саркозі та Сільвіо Берлусконі заявили про свою підтримку Баррозу, хоча сам Баррозу заявив, що це залежить від політичних партій у парламенті. 19 липня 2008 року Баррозу вперше заявив, що він претендує на другий термін і був підтриманий ЄНП для переобрання.

На виборах 2009 року ЄНП зберегла свої позиції найбільшої партії, хоча й не отримала абсолютної більшості навіть за підтримки інших праворуч. Проте друга і третя за величиною групи, соціалісти та ліберали, не змогли висунути альтернативного кандидата, щоб кинути виклик Баррозу, навіть якщо вони перемогли.Mahony, Honor (13 June 2009) Socialists warn EU leaders to respect parliament on Barroso issue, EU Observer, Accessed 3 September 2009.Simon, Joan Marc (23 March 2009) Barroso: the candidate of all European parties, European Federalists (Cafe Babel), Accessed 3 September 2009. Незважаючи на це, проти нього утворилася вільна червоно-зелено-жовта коаліція (соціалісти та ліберали з Зеленими – Європейський вільний альянс), намагаючись отримати поступки від Баррозу. Вони вимагали від Баррозу чітко викласти свої політичні вказівки на наступний термін і запропонувати членам своєї групи ключові пости в комісії.Mahony, Honor (2 September 2009) Barroso to publish policy programme for next commission, EU Observer, Accessed 3 September 2009. Вони також намагалися відкласти голосування після дати ратифікації Лісабонського договору, щоб мати більше повноважень щодо його призначення.Phillips, Leigh (28 August 2009) Parliament chief wants mid-September decision on Barroso, EU Observer, Accessed 3 September 2009.

На зустрічі з політичними групами 10 вересня 2009 року Баррозу доводив свою нову політику в переповненому залі з надзвичайно жвавими дебатами, оскільки Баррозу захищав свій рекорд проти Зелених, своїх найзапекліших опонентів. Незважаючи на те, що він тримався в дебатах, він не отримав підтримки зелених.Phillips, Liegh (10 September 2009) Barroso holds his own in spectacular brawl with Greens, EU Observer однак лідери соціалістів і лібералів пом'якшили свою опозицію, останні схвалили ідею уповноваженого з прав людини.Mahony, Honor (10 September 2009) Next commission set for human rights post, EU Observer Після пленарних дебатів 15 вересня Народна партія та антифедералістські консерватори та реформісти заявили про підтримку з умовною підтримкою лібералів. Соціалісти, зелені та євроскептична група « Свобода і демократія» оголосили опозицію, критикуючи лібералів за зміну таборів.Mahony, Honor (15 September 2009) Barroso fails to convince critics in parliament speech, EU Observer Однак групи намагалися забезпечити дотримання партійної лінії, оскільки депутати Європарламенту голосують за допомогою таємного голосування. Голосування відбулося 16 вересня 2009 року.Mahony, Honor (10 September 2009) Commission president vote confirmed for next week, EU Observer 16 вересня 2009 року Баррозу був переобраний парламентом 382 голосами проти 219 (із 718, 117 утрималися).

Перший кандидат у Комісію Болгарії Румяна Желева була змушена зняти кандидатуру через спротив депутатів Європарламенту, переважно соціалістів, які поставили під сумнів її придатність та фінансові інтереси, незважаючи на підтримку Народної партії (до якої належить її національна партія). Болгарія швидко представила Крісталіну Георгієву, але це змусило голосування в комісії відкласти на кілька тижнів, щоб можна було організувати слухання Георгієвої.Mahony, Honor (19 January 2009) EU commission vote delayed as Bulgarian nominee steps down, EU Observer

Парламент затвердив новий склад 9 лютого 2010 року 488 голосами «за». 137, зелені та крайні ліві, проголосували проти, тоді як 72 євродепутати утрималися; включаючи консерваторів і реформістів, які утрималися від голосування з демократії.Mahony, Honor (9 February 2010) EU votes in new commission after long delay, EU Observer Зелені критикували інші партії за те, що вони виступали проти команди Баррозу, а потім все одно проголосували за, протестуючи, що Баррозу «призначив портфелі без урахування компетенції майбутніх комісарів». Що ще гірше, він переміщав комісарів з посад, де вони добре працювали.

Жан-Клод Юнкер

Урсула фон дер Ляйєн

Інституційна реформа

Конституція

У 2003 році набув чинності Ніццький договір, який підготував ЄУ до його розширення в 2004 році. Однак деякі вважали, що потрібна подальша реформа, і ще до того, як Ніццький договір набув чинности, Європейський Конвент під головуванням колишнього президента Франції Валері Жискара д'Естена приступив до розробки європейської конституції, яка б консолідувала всі існуючі договори та спростила роботу ЄС. Проєкт був підтриманий Комісією, і в червні 2004 року остаточний текст був узгоджений. 29 жовтня 2004 року в Римі лідери ЄС підписали Європейську конституцію.