Музе́й істо́рії Десяти́нної це́ркви (МІДЦ) — державний історико-археологічний музей у Києві, створений 2012 року. Вивчає історію Десятинної церкви та досліджує її фундаменти, які є археологічною пам'яткою національного і міжнародного значення.

Призначення закладу

Музей історії Десятинної церкви створений Міністерством культури України з метою наукових досліджень, вивчення та популяризації історичного минулого України, ознайомленням українців з історією і культурою Київської Русі. В ході екскурсій використовуються матеріали розкопок на території першого християнського кам'яного храму, побудованого у 996 році князем Володимиром Святославичем. Першочергові задачі музею — консервація і музеєфікація залишків всіх об'єктів VIII—XIX ст., які розташовані на території археологічної пам'ятки та створення сучасної експозиції з використанням матеріалів НМІУ, ІА НАН України, ІР НБУВ, ЦДИАК України на ін. Культурна мета — збереження уваги суспільства до української історії, яка з давніх часів була невід'ємною частиною світової історії.

Критика Скандальним називають той факт, що директором музею було призначено Павла Дорошенка, відомого як ієродиякон Ярослав. Павло Дорошенко не має відповідної музейної освіти і відповідного досвіду, натомість є одним з найактивніших членів релігійної громади УПЦ МП, яка біля фундаментів Десятинної церкви шляхом самозахоплення 2007 року встановила намет, на місці якого у подальшому збудувала нелегальну каплицю-монастир. ЗМІ відзначають, що Павло Дорошенко брав особисту учать у захопленні ділянки поблизу фундаментів Десятинної церкви.

Олександр Бригинець вважає, що Музей історії Десятинної церкви існує лише у відомості про зарплату, і відзначає:

Історія пам'ятки

Київська Десятинна церква була створена у 996 році князем Влолодимиром Святославичем і на той час була першим кам'яним християнським храмом Київської Русі а також культурним і релігійним центром князівства. Літопис цитує князя Володимира Святославича: «Се даю церкви сей святей Богородице от имения своего и от моих град десятую часть. И положи написав клятьву в церкви сей, рекъ: Аще сего посудитъ кто, да будетъ проклят…».

Десятинний храм був першим Кафедральним собором на Русі. Під час правління князя Ярослава Мудрого в нього було відібрано першість кафедрального київського собору та передано побудованій у 1039 році Церкві Святої Софії, на честь зв'язку, який був встановлений зі Святою Софією Царегородською. У 1240 році Десятинну церкву було зруйновано під час монгольського вторгнення.

Нині фундаменти Десятинної церкви є національною пам'яткою і пам'яткою археології міжнародного значення.

Структура музею Науково-дослідний відділ фондів Науково-дослідний відділ історико-археологічних досліджень Науково-дослідний відділ музеєфікації археологічних об'єктів Науково-експозиційний відділ Науково-екскурсійний відділ та Сектор методичної роботи Відділ видавничої роботи

Коротка хронологія Десятинної церкви

988—990 рр. — хрещення киян святим рівноапостольним великим князем Володимиром Святославичем (Великим). 991 р. — князь Володимир заклав церкву Богородиці Десятинної в Києві, настоятелем якої поставлено священика Анастаса Корсунянина. 996 р. — завершення будівництва ядра церкви; освячення храму. 996—1007 рр. — продовження будівництва Десятинної церкви, до якої було прибудовано галереї та екзонартекс. 1007 р. — перенесення в церкву останків померлих членів родини князя Володимира — дружин Рогніди та Малфріди, сина Ізяслава та онука Всеслава Ізяславича. 1011 р. — смерть дружини князя Володимира візантійської царівни Анни та її захоронення в мармуровому саркофазі в Десятинній церкві. 15 липня 1015 р. — смерть князя Володимира, перенесення його тіла до Десятинної церкви, де він був захоронений у мармуровому саркофазі. 1018 р. — настоятеля Десятинної церкви священика Анастаса як управителя награбованого в Києві майна вивіз із Русі польський король Болеслав. 30-ті рр. XI ст. — ремонт Десятинної церкви. 1039 р. — завершення ремонту, повторне освячення храму Київським митрополитом Феопемптом. 1044 р. — перенесення в Десятинну церкву останків братів князя Володимира — Олега та Ярополка. 1078 р. — у церкві Богородиці в саркофазі захоронено князя Ізяслава Ярославича (за іншими даними — у Софії Київській). 1093 р. — у Десятинній церкві поховано князя Ростислава Мстиславича. Перша чверть XII ст. — руйнування стін і перебудова південно-західної частини церкви (можливо, після землетрусу 1091 р.). 1 травня 1150 р. — Десятинну церкву відвідали князі В'ячеслав Володимирович, Ізяслав Мстиславич і Ростислав Мстиславич. 28 серпня 1150 р. — Десятинну церкву відвідав галицький князь Володимир Володаревич. 6 травня 1151 р. — князі В'ячеслав Володимирович, Ізяслав Мстиславич і Ростислав Мстиславич знову поклонилися Десятинній церкві. 12-13 березня 1169 р. — розграбування церков Києва, у тому числі Десятинної церкви, військами князя Мстислава Андрійовича — сина володимиро-суздальського князя Андрія Юрійовича (Боголюбського). 1169—1170 рр. — напад половців на містечко Полонне під Києвом, що належало Десятинній церкві, згадка про чудо — допомогу церкви в перемозі над половцями. 5 грудня 1240 р. — Десятинна церква стала останнім притулком захисників Києва від монгольських військ Бату-хана. 6 грудня 1240 р. — від ваги великої кількості людей, які скупчилися на хорах і даху, Десятинна церква рухнула. 1240-ті рр. — відразу після погрому було проведено розбирання руїн церкви; загиблих захисників Києва поховано у братських могилах. Друга половина XIII—XIV ст. — відновлюється життєдіяльність навколо церкви, про що свідчить керамічний та нумізматичний матеріал. Кінець XIV ст. — перша згадка про Десятинну церкву в післямонгольський час у «Списку руських міст далеких і близьких». 70-ті рр. XV ст. — київський князь Симеон Олелькович, імовірно, відбудував зруйнований Десятинний храм. 1482 р. — спустошення Києва військами кримського хана Менглі-Гірея. XVI ст. — життя у Старокиївській частині міста відновлюється, про що свідчать як археологічні (керамічні й нумізматичні матеріали), так і писемні джерела. 1552 р. — на території Десятинної церкви жили «слуги церковні та люди митропольї». 1605 р. — у документі є свідчення, що Десятинна церква в цей час має назву Миколи Десятинного і в ній звершував богослужіння священик «Филипп Одоний». Назву Миколаївської (поряд з Богородичною) церква зберігала до XVIII ст. включно. 1633 р. — Київський митрополит Петро Могила відбирає в уніатів разом із Софійським собором церкву Миколи Десятинного. 1635 р. — з ініціативи митрополита Петра Могили розчищено фундаменти храму, у навах якого було розкопано гробниці, атрибутовані як поховання князя князя Володимира та його дружини Анни. 1654 р. — у Десятинній церкві були влаштовані новий престол, жертовник, «кладень», «горнее место» та цегляні лавки. Кінець XVII ст. — до храму прибудовано дерев'яну трапезну. 1758 р. — Десятинна церква, що зазнала запустіння, була відновлена монахинею Києво-Флорівського монастиря старицею Нектарією (княгинею Наталією Борисівною Долгорукою). 1820-ті рр. — придбання землі Київського дитинця Олександром Семеновичем Анненковим. 1823 р. — перший археологічній сезон Київського митрополита Євгенія (Болховітінова) з дослідження місця розташування Десятинної церкви. Жовтень 1824 р. — другий археологічний сезон митрополита Євгенія (Болховітінова) за участю археолога-аматора Кіндрата Лохвицького та прот. Михайла Кочаровського. Березень 1825 р. — перша наукова стаття про Десятинну церкву митрополита Євгенія (Болховітінова) «План первобытной киевской Десятинной Богородичной церкви с объяснениями оного». 1826 р. — до розкопок приєднався архітектор Микола Юхимович Єфимов, який склав новий план розкопаного фундаменту Десятинної церкви. 1829 р. — перша окрема публікація про Десятинну церкву «Краткое историческое описание Первопрестольной Соборной Десятинной церкви в Киеве» (автор невідомий). 1828—1842 рр. — зведення за проектом Василя Петровича Стасова Десятинної церкви в «російсько-візантійському стилі». 15 липня 1842 р. — освячення храму Київським митрополитом свт. Філаретом (Амфітеатровим). 1908—1911 рр. — розкопки та дослідження фундаментів церкви. 1936 р. — Десятинний храм був знищений радянською владою (розібрано на цеглу). 1981—1982 рр. — упорядкування решток храму з нагоди святкування 1500-ліття Києва. 1988—1989 рр. — з нагоди 1000-ліття Хрещення Русі біля колишньої головної вівтарної апсиди храму Х ст. встановлено кам'яний хрест на братській могилі захисників Києва. 1996 р. — до 1000-ліття освячення Десятинної церкви Національний музей історії України видав книгу «Церква Богородиці Десятинна в Києві». 12.02.2000 р. — розпорядження Президента України «Про першочергові заходи щодо відродження церкви Богородиці (Десятинної) у м. Києві» (№ 83/2000-рп). 17.09.2004 р. — розпорядження Президента України «Про музеєфікацію залишків церкви Богородиці (Десятинної) в м. Києві» (№ 217/2004-рп). 2005 р. — експедиція Інституту археології НАН України розпочала нові археологічні розкопки фундаментів Десятинної церкви. 22.04.2006 р. — поблизу історичних фундаментів Десятинної церкви без дозволу влади встановлено наметовий храм Української Православної Церкви. 1.06.2007 р. — наметовий храм незаконно замінено на дерев'яний, 2012 року так само незаконно побудовано в камені 9.07.2009 р. — при малому Десятинному храмі Різдва Пресвятої Богородиці відкрито чоловічий монастир. 2011 р. — завершення розкопок фундаментів Десятинної церкви та консервація пам'ятки. 2012 р. — відкрито Музей історії Десятинної церкви.

Примітки

Джерела та література Абрамович Д. И. Жития св. муч. Бориса и Глеба и службы им // Памятники древнерусской литературы. — Пг., 1916. — Вып. 2. Асеев Ю. С. Архитектура древнего Киева. — К. : Будивельник, 1982. Берлинский М. Ф. История города Киева. — К., 1991. Болховитинов Е. Избранные труды по истории Киева. — М., 1995. Воскресенская летопись // ПСРЛ. — С.Пб., 1856. — Т. 7. Голубев С. Т. Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники. — К., 1898. — Т. 2. Грицак Е. Н. Памятники древнего Киева. — М. : Вече, 2004. Закревский Н. Описание Киева. — М., 1868. — Т. 1. Закревский Н. Летопись и описание города Киева. — М., 1858. — Ч. 1. Каргер М. К. Древний Киев. — Ленинград, 1961. — Т. 2. Летопись по Ипатскому списку. — С.Пб., 1871. Летопись по Лаврентьевскому списку / издание Археографической комиссии. — С.Пб., 1897. Літопис руський / пер. з давньорус. Л. Є. Махновця; відп. ред. О. В. Мишанич. — К. : Дніпро, 1989. Молдован А. И. Слово о законе и благодати Иллариона. — К., 1984. Нестуля О. Доля церковної старовини в Україні. — К., 1995. — Ч. 2. Отечественные записки. — С.Пб., 1825. — Март. — № 59. Празднование девятисотлетия крещения русского народа в Киеве. — М., 1888 Святые мученики Феодор Варяг и сын его Иоанн [Электронный ресурс] // Православный календарь. — Режим доступа: http://days.pravoslavie.ru/Life/life4222.htm от 15.12.2012 г. Сборник материалов для исторической топографии Киева и его окрестностей. — К., 1874. Толочко П. Дворцовые интриги на Руси. — К., 2001. Хвойко В. В. По вопросу о раскопках // Труды Четырнадцатого Археологического Съезда в Чернигове. — М., 1911. — Т. 3. Шероцкий К. В. Киев. Путеводитель. — К., 1917. Рорре A. The Political Background to the Baptism of Rus’. Byzantine-russian relations between 988—989 // DOP. — 1976. — 30. — Р. 197—244. Тихомиров М. Н. Список русских городов дальних и ближних // Исторические записки. — М., 1952. Т. 40. С. 214—259. Тихомиров М. Н. Список русских городов дальних и ближних // Тихомиров М. Н. Русское летописание. — М., Наука, 1979. С. 83—137; 357—361. Наумов Е. П. К истории летописного «Списка городов дальних и ближних» // Летописи и хроники. 1973 г. — М., 1974. С. 150—163. Подосинов А. В. О принципах построения и месте создания «Списка русских городов дальних и ближних» // Восточная Европа в древности и средневековье. — М., 1978. С. 40—48. Карта к статье — вклейка между с. 240.