Флоренті́йський собо́р (), або Катедра́льний собо́р свято́ї Марі́ї Квітко́вої (, ) — кафедральний собор міста Флоренція, Італія. Один із символів міста і культури італійського відродження взагалі

Історія

Значення Флоренції як відомого центру культури Столиця Тоскани відігравала надзвичайно важливу роль у формуванні й розвитку італійського відродження«Всебщая история искусств», т 3, М., «Искусство», 1962, с. 33. Саме Флоренція йшла в авангарді нового мистецтва, починаючи з XI століття. і закінчуючи століттям 16-м. Флоренція опинилася в своєрідному фокусі економічного, політичного та культурного життя Італії. Мистецтво, його повсякчасний розвиток і підтримка посідали головне місце в громадському житті міста. Всі керманичі міста опікувались проблемами будівництва захисних і суспільно значущих споруд, церков, головного собору міста. Головний собор міста став його уособленням і головним осередком активного міського життя. Його зведення — справа престижу і честі, на його спорудження витрачали астрономічно великі кошти, запрошували найталановитіших архітекторів і майстрів-декораторів. У мистецтві Італії, що з раннього середньовіччя була перехрестям різних культурних впливів, розрізняють як впливи східні, з Візантії, так і впливи західні, романсько-готичні«Всебщая история искусств», т 3, М., «Искусство», 1962, с. 28. Дивовижна суміш цих впливів разом із могутніми місцевими традиціями відображена в будівництві катедрального собору Флоренції.

Але Флоренція досить рано стає ареною полеміки як з впливами Візантії, так і полеміки з готикою, практично з естетикою середньовіччя. Несприйняттям мистецьких впливів Візантії відрізнявся вже Джотто, здатний запропонувати власне мистецтво і не гірше за візантійське. Це стає флорентійською традицією, і кожний з митців Флоренції намагатиметься перевершити талановитих попередників.

Собор Санта Марія, його дзвіниця та баптистерій цілком належать середньовічній архітектурі. Відродження відбилось лише в створенні купола та в додачі ренесансного декору, бо головне і ціле в ансамблі вже було створене попередниками. Але декор (вітражі, мозаїчні підлоги, бронзові двері баптистерію, скульптури), створені корифеями-флорентійцями доби відродження, стають класикою італійського і західноєвропейського мистецтва.

Санта Репарата Первісно на цьому місці спорудили храм на честь св. Репарати, що походила з міста Кесарія в Палестині. Репарата — католицька мучениця. Збережена неточна і напівлегендарна історія її життя. За різними варіантами церковних переказів її арештували чи то в дванадцять, чи то в п'ятнадцять років за відданість християнству. Дівчину катували різними способами, аж допоки не відтяли голову.

Порівняння її життєпису з життєписами інших виявило повну тотожність з описами життя свв. Реститути, Девоти і навіть чоловіка — св. Трохима. Тим не менше виник її культ в містах Монако і на Корсиці, в Неаполі, в містах Ніцца, Кьєті, у Флоренції. Св. Репарату вважали покровителькою міста Флоренція. Лише в добу високого відродження Флоренцію перевели під патронат Богородиці та Івана Хрестителя.

Сміливий проєкт доби готики

Проект нового собору доручили створити талановитому Арнольфо ді Камбіо. Знаний архітектор був автором проектів церкви Санта Кроче та Палаццо Веккйо у Флоренції.

У місті склалась традиція будувати храми у вигляді латинського хреста. Прибудова каплиць наближала плани храмів до літери Т. Арнольфо ді Камбіо розробив оригінальний план, в котрому поєднав латинський хрест із центричною гранчастою ротондою, дах якої мав бути купольним. Вівтар і рамена трансепта вінчали каплиці. Архітектор не відмовлявся від новітньої на той час стилістики готики, але використав її елементи творчо, незвично. Відмінності від храмових зразків Франції та Німеччини в помітно широко розташованих стовпах, що розділяли три нави собору та широкі перспективи, котрі відкривались з ротонди на вівтар та каплиці в трансепті.

Низка архітекторів По смерті Арнольфо ді Камбіо у 1302 р. будівництво собору уповільнилось на тридцять років. 1330 року були знайдені мощі Св. Зіновія, передані собору, і будівельні роботи відновили. 1331 р. покровителем споруди стає заможна гільдія ткачів Флоренції. Роботи припинила епідемія чорної смерті, котрі відновили з 1349 року. Головував архітектор Франческо Таленті, котрий добудував дзвіницю. 1359 Таленти замінили на Джованні ді Лапо Гині (1360—1369). В черзі храмових архітекторів також Альберто Арнольді, Джованні д'Амброджо, Нері ді Фйораванте, Андреа Орканья. 1375 року остаточно розібрали старий храм Св. Репарати, а головну наву закінчили 1380 р.

Невдоволені флорентійці збільшили розміри собору, що збільшило і перехрестя. Вибудований під дах собор мав такий великий підбанник, що ніхто не наважувався доробити запланований купол. Вибудований храм мало поступався розмірами іншим готичним соборам, його довжина сягала понад 153 м«Всеобщая история искусств», т 3, М., «Искусство», 1962, с.36 (Міланський собор довжиною 158 м «100 великих храмов», М., «Вече», 1999.)

Як і більшість готичних соборів, його побудова розтяглась на століття. Собор до XIX століття стояв недобудованим.

Дзвіниця і баптистерій

По смерті уславленого Арнольфо ді Камбіо собор залишався недобудованим. Для продовження робіт запросили художника і архітектора Джотто. Але той зосередив власні зусилля на побудові соборної дзвіниціАрган Дж. К. «История итальянского искусства», т 1, М., «Радуга», 1990, с. 142. Відсутність канонів в зведенні дзвіниць надала можливість створити цілком оригінальну споруду. Джотто запропонував прямокутну вежу, зміцнену по кутах могутніми контрфорсами. Фасади вежі були прорізані подвійними віконними отворами. Додатково всі фасади дзвіниці рясно прикрашають багатоколірними інкрустаціями, котрі так полюбляли флорентійці в добу середньовіччя, та скульптурами. Джотто помер, коли велетенську дзвіницю лише почали вибудовувати. Але задум Джотто старанно втілювали послідовники.

Баптистерії відомі з доби первісного християнства. В основі планів зазвичай ротонда або восьмикутник, бо вісімка набула символічного значення — шість днів творіння, один день відпочинку і день відновлення через Таїнство Хрещення. Первісний баптистерій виник у Флоренції ще до появи храму Св. Репарати. Збережено свідоцтво, що 4 березня 897 року граф Палатинський та посланець імператора Священної Римської імперії обрали його для розбору судових справ. В ті часи споруда була оточена цвинтарем з давньоримськими надгробками. Пізніше цвинтар ліквідували, а надгробки передали в Музей побудови флорентійського собору. Сучасний баптистерій замінив низку попередніх і був вибудований 1059 року. Споруду облицювали кольоровими мармурами до 1128 р. Дах-шатро з восьмикутним ліхтариком спорудили 1150 р. Споруду не перебудовували, а лише додали прямокутну вівтарну частину з західного фасаду. Між 14 та 16 ст. споруда отримала трійцю нових бронзових дверей та нові мармурові і бронзові скульптури над ними. Це був покажчик шанування старовинної споруди та її значення серед сакральних споруд Флоренції.

Споруда, рясно прикрашена кольоровими мармурами, справляє враження триповерхової через тридільність фасадів архітектурними поясками. Насправді споруда двоповерхова. Це приклад так званої фасадичної архітектури, коли наріжна декорація не збігається із внутрішньою, реальною структурою споруди«Всеобщая история искусств», т 2, М., «Искусство», 1960, с. 421.

Купол собору

Незабаром після приїзду до Флоренції Брунеллескі захопився складним інженерним завданням — зведенням купола над кафедральним собором міста (1420—1436 рр.). Його зведення почалось майже одночасно з будівництвом Сан Лоренцо. Ідея купола — восьмигранне готичне склепіння, — готична форма, і була вже намічена будівельником собору Арнольфо ді Камбіо, кампанілу собору будував, як зазвичай вважається, великий Джотто. Складність самої споруди полягала не тільки в зведенні купола, а й у спорудженні спеціальних пристосувань, які дозволили б працювати на великій висоті, що здавалося тоді неможливим. Заради міста Брунеллескі запропонував зробити легкий 8-гранний купол з цегли, який збирався б з граней-«часток» і скріплювався вгорі архітектурним ліхтарем, крім того, він зголосився створити цілий ряд машин для підйому вгору і роботи на висоті. Купол (його висота становить 42 м) був побудований без риштування, що спиралось на землю. Купол складається з двох оболонок, пов'язаних нервюрами і горизонтальними кільцями. Підносячись над містом, купол, з його спрямованістю угору і гнучким пружним контуром, визначив характерний силует Флоренції, і самими сучасниками він мислився символом нової епохи — Відродження. Славі архітектора і міста сприяло й те, що купол освятив сам папа Євгеній IV.

Собор в добу відродження

Незважаючи на середньовічну архітектуру баптистерію та собору, вони приваблювали і майстрів доби раннього відродження, котрі продовжили роботи по декоруванню. Увагу уряду Флоренції привернули дві двері баптистерію, котрі вирішили прикрасити бронзовими рельєфами. Був оголошений конкурс, учасники якого повинні були виконати кожен по сюжету з бронзи, схожому на той, яким раніше Андреа Пізано прикрасив перші двері. Про цей конкурс Бартолуччо повідомив Лоренцо Гіберті, котрий на той час працював в Пезаро. Гіберті повернувся до Флоренції. У Флоренцію прибуло чимало художників з інших місць. Після того, як всі вони представилися консулам цеху, було обрано семеро майстрів: троє флорентійців, решта тосканці-провінціали. Їм призначено було тверду платню з тим, щоб через рік кожен представив в бронзі один і той же сюжет того ж розміру, що і сюжетні поля перших дверей. Темою сюжету було призначено принесення в жертву Авраамом сина його Ісаака. Серед суперників були Філіппо Брунеллескі, Донато і Лоренцо ді Бартолуччо — флорентійці, Якопо делла Кверча — сієнець, Нікколо з Ареццо, його учень Франческо ді Вальдамбріна і Сімоне з Колле.

Сплив час і судді оглянули виконані ескізи. Зійшлися на тому, що Філіппо Брунеллескі і Лоренцо ді Бартолуччо задумали й виконали сюжет краще за всіх. Замову, однак, отримав Лоренцо Гіберті, що розпочав роботу, почавши з тих дверей, які були розташовані навпроти будівлі, зайнятої піклувальниками баптистерію. Він зробив для однієї половини двері великий дерев'яну основу, точно за розмірами розділену на окремі поля, в них пізніше планували вставити нові сюжетні рельєфи.

Розподіл сюжетів був той же, що і у Андреа Пізано за малюнками Джотто для перших дверей. Всього було двадцять сюжетів на теми з Нового заповіту і ще вісім фігур слугували додатком. Досконалість виконання здивувала навіть флорентійців. Згодом твір Лоренцо Гіберті назвуть Порта дель Парадізо — Двері раю.

Західний фасад

Надзвичайно довгим і важким був шлях щодо декорування головного фасаду собору. Недобудований західний фасад був головним болем декількох поколінь флорентійців. Процес розтягся до кінця XIX століття. Не знайдено документів щодо проєкту декорування собору авторства Арнольфо ді Камбіо. Можливо, цих документів і ніколи не було, хоча ігнорувати вказівки головного архітектора не варто. Уряд Флоренції в подяку за проєкт собору навіть звільнив архітектора ді Камбіо від сплати податків, що робилось не для кожного. Науковці пізніше провели археологічні розшуки, що підтвердило проведення перших декоративних робіт ще в XIII столітті.

Первісно фасад розділили на три частини з трьома круглими вікнами-трояндами, трьома дверима та двома нішами. Тридільність головуватиме і у всіх подальших проєктах декорування.