Уранова промисловість України веде свою історію з кінця 1940-х років. Виробниче об'єднання «Придніпровський хімічний завод» (ВО «ПХЗ») у 1949—1991 роках переробляло доменний шлак, урановмісні концентрати та уранову руду. На території підприємства та поза його межами утворено сім хвостосховищ (бл. 42 млн т відходів переробки уранових руд) і цех для отримання окису-закису урану з азотнокислих розчинів. На початку XXI ст. здійснюються ліквідаційно-рекультиваційні заходи на об'єктах колишнього ВО «ПХЗ».
Сучасна уранова промисловість розвивається згідно з Державною цільовою економічною програмою «Ядерне паливо України». На початку XXI ст. в Україні видобування власного природного урану становить 500—800 т на рік, що забезпечує потреби вітчизняної атомної енергетики на 30 %. Решту Україна імпортує з Росії, але до 2015 р. існують плани на 100 % забезпечити себе ураном власного видобутку. Уранові родовища лежать переважно в межах Кіровоградської області.
Основні запаси урану зосереджені в Кіровоградському урановорудному районі (оцінювані запаси понад 100 тис. т); а також у Центральноукраїнському урановорудному районі. Родовища Побузького УРР відпрацьовані в 1990-х роках. В експлуатації перебувають Ватутінське, Мічурінське і Новокостянтинівське родовища, в резерві — Северинське родовище. Промислові родовища урану України представлені ендогенними родовищами в альбітитах і екзогенними родовищами у відкладеннях платформного чохла Українського щита. Україна має 12 детально розвіданих уранових ендогенних родовищ із сумарними запасами, достатніми, щоб забезпечити потреби діючих АЕС України на наступних 100 років.
Епігенетичні уранові родовища в осадовому чохлі Українського щита є по суті комплексними — вміщають ряд інших хімічних елементів: молібден, реній, селен, ванадій, скандій, що підвищує їх потенційну рентабельність розробки. Застосування технології підземного вилуговування у 2,5 раза знижує собівартість видобування урану.
Станом на 2010 р. повний цикл робіт з видобутку (підземним способом) та переробки уранових руд в Україні здійснює одне підприємство — ДП «Східний ГЗК». До його складу входять Смолінська шахта (працює з 1973 року), яка розробляє Ватутінське родовище, та Інгульська шахта (працює з 1969 року), що розробляє Мічурінське та Центральне. Резервне — Северинське родовище уранових руд. Виведення з експлуатації діючих шахт передбачається у 2020—2025 роках.
Переробка уранових руд і отримання уранового концентрату (U3О8) здійснюється на Гідрометалургійному заводі м. Жовті Води. Відходи (хвости) збагачення уранових руд зберігаються в спеціально обладнаному хвостосховищі «Балка „Щербаківська“» (на 2010 р. — 37,4 млн т).
З 2000 року в Кіровоградській області будується державне підприємство на базі Новокостянтинівського родовища (с. Олексіївка, Маловисківський район), яке є найбільш перспективним для України. Запаси родовища (100 тис. т урану) оцінюють як найбільші в Європі і п'яті у світі за потужністю. Розробка Новокостянтинівського родовища дозволить Україні посісти 2-ге місце серед урановидобувних країн світу.
У 2016 році Міністерство енергетики та вугільної промисловості України домовилося з міністерством енергетики Казахстану і Національної атомною компанією «Казатомпром» про створення спільного підприємства для видобутку урану в обох країнах. Казахстан має розвинуті технології вилуговування з видобутку урану. Казахстан також запросив Україну увійти в проєкт будівництва заводу з виробництва тепловиділяючих збірок (ТВЗ) для АЕС, який став би альтернативою російському ТВЕЛу.
Див. також Уранова промисловість Уранові руди
Примітки
Література
Урановидобувна та уранопереробна промисловість. Металлические и неметаллические полезные ископаемые Украины. Том 1. Металлические полезные ископаемые. Гурский Д. С., Есипчук К. Е., Калинин В. И. — Киев — Львов: Изд-во «Центр Европы», 2005. — 785 с. УРАН НАДР УКРАЇНИ: ГЕОХІМІЯ УРАНУ ТА ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ МІНЕРАЛЬНО-СИРОВИННОЇ БАЗИ