Max Payne — відеогра у жанрі шутера від першої особи, розроблена Remedy Entertainment і видана Gathering of Developers. У центрі сюжету Макс Пейн — колишній детектив поліції Нью-Йорка, який намагається розкрити вбивство своєї родини, розслідуючи таємничий новий дизайнерський наркотик під назвою «Валькірін». В процесі цього, Макс вплутується у масштабний заколот, до якого залучені велика фармацевтична компанія, організована злочинність, таємне товариство та військові США. Гра активно використовує неонуар-стилістику, поєднуючи її з статичними панелями графічних романів (з закадровим голосом), що служать основним засобом сюжетної оповіді. Гра черпала натхнення з детективних романів Мікі Спіллейна, гонконгських бойовиків Джона Ву та скандинавської міфології. Також це була одна з перших відеоігор, де було використано кінематографічний прийом «Bullet time», популяризований фільмами Матриця.
Max Payne спочатку була випущена оригінальним розробником Remedy Entertainment на платформі Microsoft Windows у липні 2001 року, пізніше у грудні того ж року студія Rockstar Games перенесла гру на PlayStation 2 і Xbox, а вже у липні 2002 року і випустили версію для Mac OS X. Версію гри для Game Boy Advance, що використовувала ізометричну перспективу, зберігаючи більшість геймплейних елементів оригіналу, було випущено Rockstar Games у грудні 2003 року, а вдосконалений порт для мобільних пристроїв був опублікований у 2012 році, цей випуск приурочили до релізу Max Payne 3. Версія гри для Dreamcast також була запланована, але згодом скасована через припинення підтримки консолі в 2001 році. Max Payne також стала доступною на Xbox 360 в рамках програми Xbox Originals у 2009 році, на PlayStation 3 в рамках PS2 Classic у 2012 році, на PlayStation 4 у 2016 році, а також на Xbox One і Xbox Series X/S з 2021 року завдяки програмам зворотньої сумісності й емуляції консолей.
Оригінальна версія Max Payne отримала позитивні відгуки від критиків. Добре оцінили захопливі бойові зіткнення та використання оповідальних прийомів нуару, тоді як критикували лінійний дизайн рівнів і загальну коротку тривалість. Гра отримала велику кількість нагород, включаючи BAFTA, як «Відеогра року» та носить статус культової, а деякі критики називають її однією з найкращих відеоігор коли-небудь створених. Успіх оригіналу започаткував франшизу Max Payne, включаючи продовження Max Payne 2: The Fall of Max Payne, знову розроблену Remedy і видану Rockstar у жовтні 2003 року, і Max Payne 3, розроблену суто Rockstar і випущену в травні 2012 року. Екранізація першої гри вийшла в жовтні 2008 року. 2022 року було оголошено, що Remedy сумісно з Rockstar працюють над ремейками перших двох оригінальних ігор для платформ Microsoft Windows, PlayStation 5 і Xbox Series X/S.
Ігровий процес
Max Payne — це шутер від третьої особи, в якому гравець виступає в ролі головного персонажа серії Макса Пейна. Головною особливістю ігрового процесу є використання механіки bullet time в перестрілках з ворогами, коли час сповільнюється до такої міри, що швидкість руху куль та інших снарядів є настільки низькою, що можна розгледіти їх неозброєним оком. Хоча швидкість рухів Макса також сповільнюється, гравець все ще може прицілюватися та реагувати в режимі реального часу, що дає більше можливостей для планування та реагування на дії ворогів.
Спочатку гравці озброєні 9-міліметровим пістолетом, але в ході гри стає доступною інша зброя, включаючи автомати та вибухівку, причому Макс може використовувати деяку зброю стріляючи з обох рук, це збільшує кількість завданої ворогам шкоди за рахунок більшого споживання патронів. Всього у грі доступно 14 видів зброї: Холодна зброяОбрізок трубиБейсбольна бита ПістолетиDesert EagleBeretta 92FS РушниціMossberg 500Pancor JackhammerОбріз двоствольної рушниці Пістолети-кулеметиIngram MAC-10 Штурмові гвинтівкиColt Commando Снайперські гвинтівкиM24 ГранатометиM79 Метальна зброяГранатаКоктейль Молотова КулеметиM134 Minigun
У разі поранення Макс може відновити здоров’я, приймаючи знеболюючі, які можна знайти в медичних шафах та інших контейнерах або взяти у вбитих ворогів. Просування по рівнях є лінійним, іноді з незначними елементами платформера та розв'язанням нескладних головоломок. Сюжетна лінія гри часто просувається вперед гравцем після внутрішнього монологу Макса, коли персонаж визначає, якими мають бути його наступні кроки. Для передачі ширшої картини основної історії в ключових моментах сюжету гравцю показуються інтерлюдії стилізовані під графічний роман.
Окрім стандартної складності гри «Втікач» (англ. Fugitive), у грі також є режим «Зварений вкруту» (англ. Hard-Boiled), де завдана гравцю шкода збільшена, а запас здоров’я та боєприпасів зменшено; «Мрець» (англ. Dead on Arrival), що обмежує гравця лише сімома збереженнями на главу і «Хвилинка» (англ. New York Minute), де гравець повинен досягти контрольних точок на рівні до того, як закінчиться час, виділений на проходження, тоді як вбивство ворогів поповнює запас часу. Після завершення гри на «Мерці» гравець відкриває окремий режим безкінечної перестрілки «Останній виклик» (англ. The Last Challenge також знаний як «End Combat» або «Final Battle» в інших випусках).
Протягом гри розвиваються міні-сюжети у формі телевізійних шоу, серіалів і реклами, які гравець може переглянути на телевізорах, розставлених на рівнях. Деякі шоу і серіали засновані на реально існуючих прототипах. Гра має спеціальний скрипт для автоматичного регулювання складності. Якщо гравець помирає занадто часто, то знизиться влучність і витривалість супротивників, і навпаки.
На релізі разом з грою постачався функціональний редактор MAX-FX, що дає змогу створювати нові рівні та вносити зміни в ігровий світ.
Сюжет
Макс Пейн (Джеймс Маккеффрі) — колишній офіцер поліції Нью-Йорка, нині агент DEA, чию дружину Мішель (Гевіленд Морріс) і новонароджену доньку Роуз вбили озброєні наркомани під дією нового дизайнерського наркотику під назвою «Валькір». 2001 року, через три роки після їх смерті, Макс працює під прикриттям у синдикаті організованої злочинності Панчінелло, що контролює торгівлю Валькіром. Його колега з DEA, Б.Б., (Адам Ґруппер) організовує зустріч між Максом і його другом і колишнім колегою Алексом Балдером () на станції метро. Чекаючи на Алекса, Макс випадково вступає в перестрілку з бандитами, які працюють на заступника Панчінелло Джека Лупіно (Джефф Гернер) і влаштовують пограбування банку через покинутий тунель метро. Коли Алекс прибуває, його вбиває невидимий вбивця і підставляє Макса за вбивство, розкриваючи його прикриття.
Макс, за яким тепер полює як поліція, так і мафія, що тепер розкрила його поліцейське прикриття, шукає Вінні Ґоґнітті (Джо Далло), праву руку Лупіно, в надії, що той приведе його до самого Лупіно. Він виявляє, що російська мафія на чолі з Владіміром Лемом () розпочали війну з родиною Панчінелло. Піймавши Ґоґнітті, Макс допитує його та дізнається де ховається Лупіно і вбиває того. Він зустрічає Мону Сакс (), найману вбивцю та невістку дона Анджело Панчінелло (Джо Раньо). Мона, прагнучи помститися Панчінелло за жорстоке поводження з її сестрою та не бажаючи, щоб Макс став на її шляху, дає йому напій з отрутою. Випивши, Макс втрачає свідомість, після чого його знаходять мафіозі та забирають на тортури, але йому вдається втекти.
Макс укладає партнерство з Лемом, який повідомляє йому про вантажне судно з вогнепальною зброєю, яку деякі з колишніх поплічників Лема мають намір продати Панчінелло. Захопивши зброю, Макс намагається заманити Панчінелло в пастку, але сам потрапляє в засідку. Після втечі Макс штурмує садибу Панчінелло і виявляє, що той лише маріонетка в більш масштабнішій змові. В цей момент садибу захоплюють найманці, які вбивають Панчінелло та вводять Максу смертельну дозу Валькіра.
Після чергового кошмару, викликаного наркотиками, Макс прямує до старого сталеливарного цеху, де найманці перегруповуються. Там він знаходить прихований підземний військовий науково-дослідний комплекс і виявляє, що Валькір є результатом «Проєкту Валгалла», військового експерименту часів війни в Перській затоці з підвищення витривалості та морального духу солдатів за допомогою хімічних удосконалень. Проєкт було призупинено через погані результати, але його таємно відновила Ніколь Горн () через свою фармацевтичну компанію. Коли Мішель, дружина Макса, випадково дізналася про незаконні експерименти компанії Горн, та замовила вбивство її та її родини. Макс втікає з бункера після того, як ініціює там протокол самознищення.
Макс, з’ясувавши, що Б.Б. весь цей час був посібником Горн, і це саме він підставив Макса при вбивстві Алекса, погоджується зустрітися з ним на автостоянці, де вбиває його. Потім Макса викликають на зустріч з таємним товариством під назвою «Внутрішнє коло» (англ. Inner Circle), яке весь цей час спостерігало за ним. Їх лідер, Альфред Воден (Джон Рендолф Джонс), розповідає, що Горн колись також була членом цього товариства, і просить Макса вбити її в обмін на те, щоб розібратися з висунутими проти нього звинуваченнями у вбивстві поліцейського. Вони потрапляють в засідку людей Горн, але і Макс, і Воден втікають. Макс прибуває до штаб-квартири Горн, де знову зустрічає Мону Сакс, яку Горн найняла для його вбивства. Мона відмовляється від контракту, і на очах Макса її вбивають, після чого її тіло таємничим чином зникає. Макс розправляється з Горн і коли поліція Нью-Йорка штурмує будівлю, Макс здається і його беруть під варту. Він помічає Водена серед натовпу перехожих і посміхається, знаючи, що Воден забезпечить його захист.
Розробка Remedy Entertainment працювали над ідеєю «бойовика від третьої особи» починаючи з 1996 року, після завершення роботи над своєю першою грою , натхненні спочатку , а потім успіхом Tomb Raider, хоча намагалися уникнути її «жахливої системи камер». За словами сценариста гри, Сема Лейка, для нього «відправною точкою був архетип приватного детектива, затятого поліцейського», який буде використовуватися в грі з «глибшою, більш психологічною» історією. Невдовзі було створено прототип гри та дизайн-документ проєкту з робочими назвами Dark Justice та Max Heat (гра слів тут полягає у схожих за концепціями телешоу під назвою Dick Justice та порнофільмі Max Heat — відсилки до обох присутні у Max Payne 2), котрі показали 3D Realms та невдовзі підписали угоду про розробку. Провідним дизайнером проєкту став Петрі Ярвілехто, який хотів зробити кінемтографічні прийоми bullet time і сповільнену зйомку відмінною рисою та основною механікою їхньої гри. Завдяки своєму досвіду у програмуванні, команда створила власний ігровий рушій. Сем Лейк був призначений автором сценарію, куди додав елементи, характерніші для жанру кримінальної літератури та нуар-фільмів. Для ігрових текстур команда хотіла використати реальні фотографії і у 1999 році дизайнери вирушили з Фінляндії до Нью-Йорка, щоб дослідити місто та отримати ідеї для ігрових локацій. У супроводі двох охоронців з Департаменту поліції Нью-Йорка вони зробили тисячі фотографій.
Для катсцен розробники вибрали панелі коміксів з позакадровою озвучкою, що виявилось ефективнішим та дешевшим у використанні прийомом, ніж повністю анімована кінематографіка. Команда також зазначила, що панелі коміксів змушують гравця інтерпретувати кожен фрейм самостійно, а «нюанси є в голові читача [...] і було б набагато важче досягти цього рівня за допомогою роликів на ігровому рушії чи навіть пререндерених кінематографічних сцен». Також панелі коміксів було значно легше реорганізувати, якщо потрібно було змінити сюжет під час розробки.
Remedy використовували власний ігровий рушій, який вони назвали MaxFX (або MAX-FX, розроблявся з початку 1997 року). Єдиними іграми, які використовували цей рушій, були Max Payne та Max Payne 2, редактор рівнів MaxFX також було включено у випуск оригінальної гри. Ліцензію на MAX-FX продали , котрі використовували його для своїх 3DMark бенчмарків, останнім з яких був 3DMark 2001 Second Edition.