Павло Миколайович Яблочков 14 вересня (26 вересня) 1847, місто Сердобськ Саратовської губернії — 19 (31) березня 1894, Саратов) — російський електротехнік, військовий інженер, винахідник і підприємець. Відомий розробкою дугової лампи (що увійшла в історію під назвою «свічка Яблочкова») та іншими винаходами в області електротехніки.

Біографія

Дитячі та юнацькі роки

Павло народився 14 (26) вересня 1847 року в Сердобському повітіМісце його народження в різних джерелах вказується по-різному. Справа в тому, що коли Павло Миколайович з'явився на світ, в Сердобському повіті й у всій Саратовської губернії лютувала епідемія холери, сім'ї поміщиків на цей час спішно виїжджали зі своїх маєтків в безпечні місця. У зв'язку з цим ім'я Яблочкова в момент народження не було занесено в церковну метричну книгу. Яблочковим в Сердобському повіті належало кілька маєтків в селах Петропавловка, Байка, Іванівка, Жадовка, що входять нині до складу Ртищевського і Сердобського районів. В одному з цих сіл і народився Павло Миколайович., в родині збіднілого дворянина, що походив із старовинного російського роду. Сім'я Яблочкова була культурною й освіченою. Батько майбутнього винахідника, Микола Павлович, в молодості вчився в Морському кадетському корпусі, але через хворобу зі служби був звільнений з нагородженням цивільним чином XIV класу (губернського секретаря). Мати Павла, Єлизавета Петрівна, вела господарство численної родини. Вона відрізнялася владним характером і, за відгуками сучасників, тримала всю сім'ю «в руках».

З дитинства Павло любив конструювати. Він придумав кутомірний прилад для землемірних робіт, яким селяни Петропавлівки, Байки, Согласова та інших навколишніх сіл користувалися при переділах земельних меж; пристрій для відліку шляху, пройденого возом — прообраз сучасних одометрів.

Влітку 1858Вказується також дата кінець 1859, за наполяганням дружини, М. П. Яблочков відвіз сина в Саратовську 1-у чоловічу гімназію, де після успішних іспитів Павла зарахували відразу в другий клас. Проте в кінці листопада 1862 Микола Павлович відкликав сина з 5-го класу гімназії і відвіз додому, в Петропавловку. Не останню роль в цьому зіграло важке матеріальне становище сім'ї. Було вирішено визначити Павла в Миколаївське військово-інженерне училище (нині Військовий інженерно-технічний університет) у Санкт-Петербурзі. Але для вступу туди у Павла не вистачало необхідних знань. Тому кілька місяців він навчався у приватному пансіоні, який тримав військовий інженер Ц. А. Кюї. Цезар Антонович зробив великий вплив на Яблочкова, порушив у майбутнього винахідника інтерес до науки. Їхнє знайомство тривало до самої смерті вченого.

30 вересня 1863, блискуче здавши важкий вступний іспит, Павло Миколайович був зарахований до Миколаївського училища (нині Військовий інженерно-технічний університет), в молодший кондукторський клас. Суворий розпорядок дня і дотримання військової дисципліни принесли певну користь: Павло зміцнів фізично, отримав військове загартування. У серпні 1866 Яблочков закінчив училище по першому розряду, отримавши чин інженер — підпоручика. Його призначили молодшим офіцером у 5-й саперний батальйон, розквартирований в Київській фортеці. Батьки мріяли бачити його офіцером, самого ж Павла Миколайовича військова кар'єра не приваблювала, і навіть обтяжувала. Прослуживши в батальйоні трохи більше року, він, пославшись на хворобу, на превеликий жаль батьків, звільнився з військової служби, отримавши при цьому чин поручика.

У січні 1869 Яблочков повертається на військову службу. Його відряджають до Технічного гальванічного закладу у Кронштадті, в той час це була єдина в Росії школа, яка готувала військових фахівців у галузі електротехніки. Там Яблочков познайомився з новітніми досягненнями в галузі вивчення та технічного застосування електричного струму, особливо в мінній справі, ґрунтовно підвищив свою теоретичну і практичну електротехнічну підготовку. Через вісім місяців, після закінчення Гальванічного закладу, Павло Миколайович був призначений начальником гальванічної команди в той же 5-й саперний батальйон. Однак тільки-но закінчився трирічний термін служби, він 1 вересня 1872Вказуються також дати 1870 і липень 1871 звільнився в запас, розлучившись з армією назавжди. Незадовго перед від'їздом з Києва Павло Яблочков одружився.

Початок винахідницької діяльності, Москва

Звільнившись у запас, П. М. Яблочков влаштувався на Московсько-Курську залізницю начальником служби телеграфуЗа іншими даними — помічником начальника телеграфної служби. Вже на початку своєї служби на залізниці П. Н. Яблочков зробив свій перший винахід: створив "чорнопишучий телеграфний апарат ". На жаль, подробиці цього винаходу до нас не дійшли.

Яблочков був членом гуртка електриків-винахідників і любителів електротехніки при Московському політехнічному музеї. Тут він дізнався про досліди О. М. Лодигіна з висвітлення вулиць і приміщень електричними лампами, після чого вирішив зайнятися удосконаленням існуючих тоді дугових ламп. Свою винахідницьку діяльність він почав з спроби удосконалити найбільш поширений в той час регулятор Фуко. Регулятор був дуже складний, діяв за допомогою трьох пружин і вимагав до себе безперервної уваги.

Навесні 1874 Павлу Миколайовичу представилася можливість практично застосувати електричну дугу для освітлення. З Москви в Крим повинен був слідувати урядовий потяг. Адміністрація Московсько-Курської дороги з метою безпеки руху задумала висвітлити цьому поїзду залізничний шлях вночі і звернулася до Яблочкова як інженеру, який цікавиться електричним освітленням. Він охоче дав згоду. Вперше в історії залізничного транспорту на паровозі встановили прожектор з дуговою лампою — регулятором Фуко. Яблочков, стоячи на передній площадці паровоза, міняв вугілля, підкручував регулятор, а коли міняли паровоз, Павло Миколайович перетягував свій прожектор і проводи з одного локомотива на інший і зміцнював їх. Це тривало весь шлях, і хоча дослід вдався, він ще раз переконав Яблочкова, що широкого застосування такий спосіб електричного освітлення отримати ніяк не може і потрібно спрощувати регулятор.

Пішовши в 1874 зі служби на телеграфі, Яблочков відкрив у Москві майстерню фізичних приладів. Спільно з досвідченим електротехніком Н. Г. Глуховим Яблочков займався в майстерні удосконаленням акумуляторів і динамо-машини, проводив досліди з висвітлення великої площі величезним прожектором. У майстерні Яблочкова вдалося створити електромагніт оригінальної конструкції. Він застосував обмотку з мідної стрічки, поставивши її на ребро відносно осердя. Це був його перший винахід, тут же Павло Миколайович вів роботи з удосконалення дугових ламп.

Поряд з дослідами з удосконалення електромагнітів і дугових ламп Яблочков і Глухів велике значення надавали електролізу розчинів кухонної солі. Сам по собі незначний факт відіграв велику роль у подальшій винахідницькій долі Яблочкова. В 1875 під час одного з численних дослідів з електролізу, паралельно розташовані вугільні електроди, занурені в електролітичну ванну, випадково, торкнулися один одного. Негайно між ними спалахнула електрична дуга, на коротку мить освітила яскравим світлом стіни лабораторії. Саме в ці хвилини у Павла Миколайовича виникла ідея більш досконалої будови дугової лампи (без регулятора міжелектродної відстані) — майбутньої «свічки Яблочкова».

Світове визнання. «Свічка Яблочкова»

В Парижі Яблочков зацікавився майстернями фізичних приладів академіка Л. Бреге, з апаратами якого Павло Миколайович був знайомий ще по роботі в бутність начальником телеграфу в Москві. Бреге прийняв російського інженера досить люб'язно і запропонував йому місце в його фірмі.

Париж став тим містом, де Яблочков швидко досяг великого успіху. Його не покидала думка про створення дугової лампи без регулятора. У Москві зробити це йому не вдалося, але останні досліди показали, що шлях цей цілком реальний. На початок весни 1876 ​​Яблочков завершив розробку конструкції електричної свічки і 23 березня отримав на неї французький патент за № 112024, що містить короткий опис свічки в її первинних формах і зображення цих форм. Цей день став історичною датою, поворотним пунктом в історії розвитку електро- і світлотехніки, зоряним часом Яблочкова.

Свічка Яблочкова виявилася простіша, зручніша і дешевша в експлуатації, ніж вугільна лампа А. Н. Лодигіна, не мала ні механізмів, ні пружин. Вона являла собою два стрижня, розділених ізоляційною прокладкою з каоліну. Кожен зі стрижнів затискався в окремій клемі підсвічника. На верхніх кінцях запалювався дуговий розряд, і полум'я дуги яскраво світило, поступово спалюючи вугілля і випаровуючи ізоляційний матеріал. Яблочкову довелося дуже багато попрацювати над вибором відповідної ізолюючої речовини і над методами отримання відповідного вугілля. Пізніше він намагався змінювати забарвлення електричного світла, додаючи в перегородку між вугіллям різні металеві солі.

15 квітня 1876 року в Лондоні відкрилася виставка фізичних приладів. Свою продукцію на ній показувала і французька фірма Бреге. Своїм представником на виставку Бреге направив Яблочкова, який брав участь на виставці і самостійно, експонував на ній свою свічку. В один з весняних днів винахідник провів публічну демонстрацію свого дітища. На невисоких металевих постаментах Яблочков поставив чотири своїх свічки, обгорнутих в азбест і встановлених на великій відстані один від одного. До світильників підвів по дротах струм від динамо-машини, яка перебувала в сусідньому приміщенні. Поворотом рукоятки струм був включений в мережу, і відразу велике приміщення залило дуже яскраве, ледь голубувате електричне світло. Численна публіка прийшла в захват. Так Лондон став місцем першого публічного показу нового джерела світла.

Успіх свічки Яблочкова перевершив всі очікування. Світова преса, особливо французька, англійська, німецька, рясніла заголовками: «Ви повинні бачити свічку Яблочкова»; «Винахід російського відставного військового інженера Яблочкова — нова ера в техніці»; «Світло приходить до нас із Півночі — з Росії», "Північний світло, російський світ, — диво нашого часу «;» Росія — батьківщина електрики "і т. д.

Компанії з комерційної експлуатації «свічки Яблочкова» були засновані в багатьох країнах світу. Сам Павло Миколайович, поступившись правом на використання своїх винаходів власникам французької «Генеральної компанії електрики з патентами Яблочкова», як керівник її технічного відділу, продовжував трудитися над подальшим удосконаленням системи освітлення, задовольняючись більш ніж скромною часткою від величезних прибутків компанії.

Свічки Яблочкова з'явилися у продажу і почали розходитися у величезній кількості, так, наприклад, підприємство Бреге щодня випускало понад 8 тисяч свічок. Кожна свічка коштувала близько 20 копійок і горіла 1 годину; після закінчення цього часу доводилося вставляти в ліхтар нову свічку. Згодом були придумані ліхтарі з автоматичною заміною свічок.

У лютому 1877 електричним світлом були висвітлені фешенебельні магазини Лувра. Потім свічки Яблочкова спалахнули і на площі перед будівлею оперного театру. Нарешті, в травні 1877 року вони вперше висвітлили одну з найкрасивіших магістралей столиці — Avenue de l'Opera. Мешканці французької столиці, які звикли до тьмяного газового освітлення вулиць і площ, на початку сутінок натовпами стікалися помилуватися гірляндами білих матових куль, встановлених на високих металевих стовпах. І коли всі ліхтарі разом спалахували яскравим і приємним світлом, публіка приходила в захоплення. Не менше захоплення викликало освітлення величезного паризького критого іподрому. Його бігова доріжка висвітлювалася 20 дуговими лампами з відбивачами, а місця для глядачів — 120 електричними свічками Яблочкова, розташованими у два ряди.