Давид Тод Вілкінсон (; — , Принстон) — американський фізик, космолог, один з першовідкривачів космічного мікрохвильового випромінювання (в російськомовній літературі реліктове випромінювання), яке залишилося від т.з. Великого Вибуху.
Біографія Народився 13 травня 1935 р. в Хіллсдейлі (), штат Мічиган, США. Батьки — Гарольд Вілкінсон () і Телма Тод (). Закінчив Мічиганський університет і отримав ступінь доктора філософії під загальним керівництвом Річарда Крейна (). Елегантність з якою Вілкінсон експериментально виміряв гіромагнітне відношення дозволила Роберту Генрі Діке () запросити його в Принстонський університет, в якому він і пропрацював професором фізики з 1965 р. до своєї смерті в 2002 р.
Наукова діяльність Роберт Дікі запропонував Вілкінсону та Пітеру Роллу () модернізувати радіометр, який він винайшов ще в середині 40-х років, за допомогою якого можна було б виміряти космічне фонове випромінювання, теоретичне передбачення якого було здійснено Георгієм Гамовим, Ральфом Алфером () та Робертом Германом () ще в 1948 р. Ця пропозиція Дікі і сформувала напрям основної наукової діяльності Вілкінсона. Більше того, з неї наочно випливає як проста співбесіда може змінити хід історії розвитку фізики в цілому.
«Діамантовий блиск» слави В той час, коли Вілкінсон та Ролл вдосконалювали свій радіометр Дікі, за сорок миль від Принстона в лабораторії фірми Белл () Арно Пензіас () та Роберт Вільсон () також займалися поліпшенням характеристик свого радіометра супутникової рупорної антени. Проте це поліпшення було не абстрактним, як у випадку Вілкінсона-Ролла, а конкретним — під час вимірювання теплових шумів супутникової антени направленої просто на «голубе небо»! Таким чином, питання пріоритету тут тривіально за Пензіасом та Вільсоном, простими інженерами фірми Белл, які навіть не здогадувались про існування концепції т.з. Великого Вибуху!
Проте згідно зі спогадами колеги Вілкінсона Джеймса Піблса () ситуація виглядала дещо по іншому. В 1965 році чутки про наступний експеримент Вілкінсона-Ролла досягли фірми Белл, яка в той час займалася проблемою зменшення шуму для мікрохвильової системи супутникової навігації. Рупорна антена приймала дещо завищений тепловий шум, який Пезіас та Вільсон відносили до навколишнього середовища на довжині хвилі 7.4 см. Проте вони не могли ідентифікувати цей тепловий шум антенної системи, оскільки були спеціалістами по радіотехніці (радіофізиці). Очевидно, що група з Принстона знала, що шукала, проте її «обігнали на повороті» ().
Якби там не було, проте Бернард Бурке (), товариш Вільсона розказав йому про майбутню статтю, яку він бачив у Піблса про можливість спостереження теплового випромінювання від т.з. Великого вибуху, і до них дійшла справжня важливість отриманого «негативного результату»! Пензіас зустрівся з Дікі і в результаті обидві статі були одночасно надіслані в журнал Astrophysical Journal Letters. У 1979 році Нобелівська премія була присуджена Пензіасу та Вільсону , .
Посмертна реальна слава Ця «невдача» загартувала характер Вілкінсона і він присвятив все подальше життя дослідженню «реліктового випромінювання». В середині 70-х років він передбачив дипольну анізотропію викликану рухом Сонячної системи відносно цього випромінювання, а у 80-х передбачив анізотропію. Маючи хороші знання метрології, він по суті сформував т.з. «метрологію вимірювання параметрів Всесвіту»! Враховуючи терплячий характер та схильність до «хитрих багатоходових комбінацій» (недаром він мав прізвище по матері — Тод («Лис» — середньовічна англійська!), Вілкінсон сприяв і брав активну участь у різноманітних супутникових місіях НАСА NASA: Космічний Дослідник Фонового Випромінювання () та Мікрохвильова Проба Анізотропії Вілкінсона (), яку назвали на його честь через пів року після його смерті від раку.
Його чисельні нагороди включають (), обрання членом Національної Академії Наук США в 1983 р. та нагородження медаллю Джеймса Крейга Вотсона (2001).
Примітки
Посилання