Період становлення

Канадські королівські військово-повітряні сили ведуть офіційну історію з 1920 року, хоча вона має значно глибше коріння. 23 лютого 1909 року Александер Белл здійснив перший політ літака на території Канади. Він здійнявся в повітря на літаку , побудованого спільними зусиллями американських і канадських інженерів. Метою заходу було привернути увагу Канади і отримати замовлення на свої літаки. В міністерстві зацікавилися новинкою і запропонували провести демонстраційні польоти в таборі Петавава.Greenhous 1999, p. 13. Польоти розпочалися 2 серпня 1909 року і тривали декілька днів. Але їх результати виявилися невдалими: Silver Dart розбився під час польоту, а Baddeck No.1 отримав сильні пошкодження при посадці.Roberts 1959, p. 6. Після цього провалу канадські військові відвернулися від авіації і не проявляли до неї інтересу аж до початку Першої світової війни.Milberry 1984, p. 13.

Перша світова війна

Війна розпочалася 1 серпня 1914 року, як британський домініон, Канада виступила на боці Антанти і 4 серпня оголосила війну Німеччині.«THE HISTORY OF CANADA'S AIR FORCE — The Beginning — Canadian Aviation Corps. 1914–1915.» www.canadianwings.com. На відміну від європейських держав Канада не мала власних військово-повітряних сил, тому міністр оборони вирішив створити невеликий авіаційний підрозділ в складі . Підрозділ був офіційно створений 16 вересня 1914-го і дістав назву , але на момент утворення він мав у своєму складі тільки двох офіцерів, одного механіка та жодного літака. 1 жовтня авіакорпус отримав перший літак — , але через вологість англійського клімату, де розмістився САС, він був виведений із ладу так і не взявши участі в бойових діях. В кінцевому рахунку корпус не зміг стати повноцінним бойовим підрозділом і був розформований 7 травня 1915 року.

Хоча спроба сформувати канадський авіаційний підрозділ виявилася невдалою, ти не менш, понад 20000 канадських добровольців в роки війни пройшли службу в британських авіаційних частинах. Серед них такі відомі відомі аси як , який збив 33 літаки противника,Ralph 2007, pp. 140–141. Біллі Бішоп (27 збитих) та Артур Рой Браун (10 збитих). В 1917 році на території Канади була створений тренувальна база, яка займалася вербуванням і підготовкою пілотів для британської авіації. За два роки вона підготувала 3135 пілотів та 137 повітряних спостерігачів, 2624 із них взяли участь у військових діях на території Європи.Roberts 1959, p. 9.

В 1915 році британське командування запропонувало Канаді створити окремий канадський авіаційний підрозділ в складі Королівського авіаційного корпусу, але аж до весни 1918-го уряд країни ігнорував цю пропозицію.«THE HISTORY OF CANADA'S AIR FORCE — the Creation — Canadian Air Force 1918–1920.» www.canadianwings.com. І тільки 5 вересня 1918 року, після тривалих переговорів, канадці погодилися на створення такого . Він дістав назву Військово-повітряні сили Канади і мав складатися із двох ескадрилей: винищувальної та бомбардувальної. Командиром CAF був призначений підполковник Біллі Бішоп, знаменитий британський ас канадського походження, який за свої заслуги був відзначений найвищою нагородою Великої Британії — Хрестом Вікторії.Milberry 1984, p. 15. Першу (винищувальну) ескадрилью вдалося сформувати тільки 20 листопада, вже через 9 днів після закінчення війни. Більше року канадські ескадрильї продовжували залишилися на території Британії. Існували плани, що вони стануть ядром повноцінних канадських військово-повітряних сил, але 30 травня 1919-го Канада офіційно відмовився від створення нового роду військ.Roberts 1959, p. 30.Greenhous 1999, p. 24. Британці, в свою чергу, не хотіли витрачати гроші на їх утримання, тому в період з 29 січня по 5 лютого 1920 року обидві ескадрильї були розформовані.

Міжвоєнні роки

Хоча після закінчення війни канадські авіаційні підрозділи було розформовано, за якийсь час необхідність мати військову авіацію стала очевидною. Тому 17 травня 1920 року були створені Військово-повітряні сили Канади, які підпорядковувалися . Їх чисельність була невеликою, станом на червень 1920-го в CAF служили 1320 офіцерів та 3905 військовослужбовців нижчих чинів.Bernard 2001, p.10. Допомогу у формуванні військово-повітряних сил надали Британія, яка передала їм понад 100 літаків та США, які поставили декілька гідропланів та взяли участь у створенні бази для морської авіації. ВПС виконували переважно цивільні, а не бойові завдання: їх літаки здійснювали аерофотозйомку, патрулювали лісове господарство, перевозили пошту та боролися з контрабандою.Greenhous 1999, pp.20, 24.

В 1923 році Авіаційну службу ліквідували, а військово-повітряні сили стали підпорядковуватися створеному в тому ж році . Одночасно на CAF була покладена відповідальність за роботу всієї авіації в країні, в тому числі і цивільної.Milberry 1984, p. 21. 1 квітня 1924-го вони змінили свою назву на Королівські канадські військово-повітряні сили.Roberts 1959, p. 55. На той момент до складу ВПС входили одне авіакрило, чотири окремі ескадрильї та станція льотної підготовки. Штаб військово-повітряних сил знаходився в місті Оттава.«THE HISTORY OF CANADA'S AIR FORCE — the Establishment — Royal Canadian Air Force 1924–1938.» www.canadianwings.com.

Виконання різноманітних цивільних завдань викликало сильне невдоволення серед військових: вони добивалися повного розмежування цивільної та військової авіації. Їх зусилля увінчалися успіхом в 1927 році, коли було створено окреме управління, яке займалося цивільною авіацією, а на RCAF покладалися виключно військові завдання. Після розмежування в складі військово-повітряних сил залишилися тільки штаб, дві станції льотної підготовки та 5 тренувальних ескадрилей. Але звільнення від виконання цивільних завдань дозволило канадським ВПС розвиватися як повноцінному роду військ. В 1933-му були сформовані дві ескадрильї гідропланів (1-ша та 5-та), згодом — ще дві ескадрильї загального призначення (7-ма та 8-ма). В 1935—1936 роках з'явилися ще три ескадрильї: торпедна (6-та), бомбардувальна (3-тя) та ескадрилья для взаємодії з армією (2-га). При цьому до складу бомбардувальної ескадрильї входили і винищувачі, тому вона була, по суті, змішаною. Але в березні 1937-го для винищувачів була створена окрема ескадрилья — 1-ша, яка стала останньою регулярною ескадрильєю, сформованою до початку Другої світової війни.

На становище RCAF негативно вплинула глибока економічна криза, яка спіткала країну на початку 1930-х рр. Зменшення фінансування призвело до скорочення особового складу, погіршення рівня підготовки пілотів, зменшення об'ємів закупівлі нової техніки та зниження боєготовності військово-повітряних сил в цілому. Частково вирішити проблеми вдалося шляхом формування резервних підрозділів, яке розпочалося в 1932 р.Greenhous 1999, p. 36. Всього в період з 1932 по 1938 роки були сформовані 10 резервних ескадрилей. В середині 1930-х ситуація з фінансуванням істотно покращилася, що дозволило купляти нові літаки та розвивати наземну інфраструктуру. Але на кінець 1930-х років RCAF не розглядалися як серйозна військова сила навіть в своїй країні.Milberry 1984, p. 55. Авіаційний парк був, в основному, застарілий, відчувалася нестача особового складу, а самі ВПС ніколи не брали участі в бойових діях.

Друга світова війна

На початок Другої світової війни канадські військово-повітряні сили складалися 23 ескадрилей (11 регулярних та 12 резервних), при чому 8 із них були сформовані незадовго до початку війни.«THE HISTORY OF CANADA'S AIR FORCE — the War Years — Royal Canadian Air Force 1939–1945.» www.canadianwings.com Авіаційний парк нараховував 230 літаків двадцяти різних типів, із них тільки 29 бойових: 19 винищувачів Hurricane та 10 легких бомбардувальників Fairey Battle. Вже у жовтні 1939 року кількість розгорнутих ескадрилей збільшилася до 15, із них 12 були призначені для оборони Канади та 3 — для операцій за межами країни.

Сили відповідальні за оборону Канади були поділені на два повітряні командування — та , спочатку в їх розпорядженні перебувало 7 ескадрилей, озброєних застарілими літаками різних типів. Найбільшою загрозою були німецькі субмарини, які діяли в Північній Атлантиці, в тому числі й біля берегів самої Канади. Через це найбільше уваги приділялося протичовновим операціям та морському патрулюванню. З тих же причин пріоритет у закупівлі нової техніки та розвитку наземної інфраструктури надавався Східному командуванню. Але після атаки японських військ на Перл-Гарбор у грудні 1941 року, пріоритетним стає Західне командування.

Чисельність сил, відповідальних за оборону Канади, росла швидкими темпами. В листопаді 1942-го вони нараховували 37 ескадрилей, при цьому Східне командування мало в своєму розпорядженні 19 ескадрилей, а Західне — 18. Окрім захисту своєї країни, вони забезпечували постачання американських військ на території Аляски і допомагали британцям в обороні Ньюфаундленда. Виконання численних завдань на великій території вимагало значного напруження сил та призводило до їх розпорошення. Тому в складі як Східного, так і Західного командування починають формуватися оперативні групи — тимчасові формування, які призначалися для виконання конкретного завдання і могли включати в себе літаки і персонал із різних ескадрилей. Такі групи були різноманітними за складом і чисельністю. Оперативні групи Східного командування мали непарну нумерацію, а Західного — парну.

Ескадрильї, відповідальні за оборону Канади: Ескадрилья Шифр Призначення 1 винищувальна 2 KO взаємодія з армією 3 OP бомбардувальна/розвідувальна 4 FY, BO морська патрульна 5 QN, DE морська патрульна 6 XE морська патрульна 7 FG торпедна/морська патрульна 8 YO бомбардувальна 9 KA, HJ морська патрульна 10 PB, JK морська патрульна 11 OY, KL морська патрульна 12 QE зв'язку 13 MK, AP 14 AQ винищувальна/аерофотозйомка 111 TM, LZ винищувальна 115 BK, UV морська патрульна 117 EX, PQ морська патрульна 118 RE, VW винищувальна 119 DM, GR бомбардувальна 120 MX, RS морська патрульна 123 VD винищувальна 125 BA винищувальна 126 BV винищувальна 127 TF винищувальна 128 RA винищувальна 129 HA винищувальна 130 AE винищувальна 132 ZR винищувальна 133 FN винищувальна 135 XP винищувальна 145 EA морська патрульна 147 SZ бомбардувальна 149 ZM торпедна/бомбардувальна

З початком війни на території Канади була розгорнута підготовка льотного персоналу для військово-повітряних сил Великої Британії та Канади. Це робилося в рамках «», узгоджених восени 1939 року, які передбачали підготовку льотного персоналу на території країн Співдружності, в першу чергу Канади, Австралії та Нової Зеландії.«History of the Creation of the British Commonwealth Air Training Plan.» Commonwealth Air Training Plan Museum. Для цього в Канаді була розгорнута величезна інфраструктура, яка наприкінці 1943-го включала в себе 107 шкіл та 184 допоміжні об'єкти, а її роботу забезпечувало понад 100 тисяч чоловік.Hallowell 2004, p. 88. При чому більшу частину витрат на підготовку курсантів та обслуговування інфраструктури ($1,6 млрд. із $2,2 млрд.) взяв на себе канадський уряд.Hallowell 2004, p. 572. На курсах навчалися не тільки канадці та британці, а і вихідці зі США, Франції, Норвегії, Бельгії, Чехословаччини, Нідерландів, Польщі, Аргентини, Фінляндії, Греції, Цейлону, Фіджі та Данії.Barris 2005, p. 316. Всього на курсах пройшли підготовку 131533 курсанти, 72835 із них — канадці, більшість випускників пішли служити у військово-повітряні сили Великої Британії.