Степа́н Степа́нович Гайдучо́к (; 13 березня 1890, Підтемне — 16 березня 1976, Львів) — український педагог, лікар, громадський діяч, футболіст, письменник, архівіст. Був активним організатором українського руханково-спортивного життя першої половини ХХ ст. Співзасновник спортового товариства «Україна», активний діяч пластового руху та спортивного товариства «Сокіл». Учасник Першої світової війни та польсько-української війни як військовий лікар спершу цісарсько-королівського війська, а після завершення Першої світової — Української Галицької армії (УГА).
Перебував у польському полоні з 1919 по 1920 рік. Після полону відновив громадську та педагогічну кар'єру. Професор. Почесний член Карпатського лещетарського клубу (1929). Завідувач кафедри фізичної культури Львівського державного медичного інституту (1939—1941). Автор численних праць із методики фізичного виховання, історії українського спорту й пластового руху, що зробило його одним із провідних популяризаторів української фізичної культури ХХ століття.
Життєпис
Австрійський період Народився 13 березня 1890 року в селі Підтемне селянській сім'ї Степана та Марії. Був наймолодшою дитиною родини. Залишившись дуже рано без батька, він швидко привчився до самостійного життя. Навчався в початковій школі у рідному селі, згодом у Львівській академічній гімназії з 1901 до 1910 років. За цей проміжок навчання, з вересня 1909 по травень 1910, Гайдучок відбув на державні студії з фізвиховання в Празі. 10 червня склав матуру, а 28—29 грудня 1910 року у Львівському університеті склав іспит й тим самим здобув фах педагога фізвиховання. З 1912 по 1914 роки паралельно з педагогічною діяльністю навчався на медичному факультеті Львівського університету. Тоді він познайомився з професором Іваном Боберським, який вплинув на його формування та вибір майбутньої професії — учителя фізичного виховання.
Педагогічна діяльність до початку Першої світової війни Щоб мати змогу оплатити навчання та забезпечити себе матеріально, з 1 лютого 1911 по 1 липня 1913 роки він працював учителем гімнастики в приватній учительській жіночій семінарії, дівочій школі ім. Шевченка та Сестер Василіанок у місті Львів. Так, у другому півріччі 1910/1911 навчального року Степан Гайдучок працював учителем руханки у дівочій школі імені Шевченка Руського товариства педагогічного (РТП), де проводив уроки руханки у цьому навчальному закладі 5 годин тижнево. У 1911/1912 роки, він навчав руханки на 1—4-х курсах приватної учительської жіночої семінарії РТП, яка містилася на вул. Мохнацького, 12 (нині — вул. Драгоманова). Оскільки окремого гімнастичного залу для занять не було, уроки відбувалися в рухівні спортивно—руханкового товариства «Сокіл-Батько» («СБ») на вул. Руська, 20. З 30 грудня 1912 по 21 січня 1913 року (з перервою) в дівочій школі ім. Шевченка викладав санітарні курси. Працюючи учителем гімнастики у приватній учительській жіночій семінарії, дівочій школі імені Шевченка та гімназії Сестер Василіанок у Львові, Степан Гайдучок організовував та проводив руханкові вечори.
Громадська діяльність до початку Першої світової війни В період навчання у Львівській академічній гімназії 1906—1910 років був членом першого осередку розвитку і популяризації спорту в навчальних закладах українців Галичини «Українського спортового кружка», де займався різними видами спорту, допомагав організовувати професорові Іванові Боберському спортові змагання, виступав як суддя змагань, виголошував лекції з актуальних питань тіловиховання тощо.
В старших класах гімназії заробляв на своє утримання активно включившись у роботу «Сокіла-Батька». З 8 жовтня 1910 року член українського гімнастичного товариства «Сокіл-Батько» у Львові, де брав активну участь в організаційній праці, зокрема вишколював інструкторів тіловиховання, організовував та проводив спортові змагання, руханкові покази, поїздки по сокільських осередках тощо. Він також входив до української скаутської організації «Пласт», був членом Товариства прихильників музею Наукового товариства імені Шевченка, Українського Студентського Спортового Клюбу та опікун спортового клубу «Сагайдачний».
Тоді, ще до початку Першої світової війни, Гайдучок був одним із провідників «Учительського кружка» «СБ». У 1909 році, він разом із Іваном Боберським, Петром Франком та А. Лукасевичем, ініційовували та популяризували лещетарські змагання в Галичині. Степан Гайдучок у 1911 році брав участь у створенні першого на західно-українських землях спортивного часопису «Вісти з Запорожа», який був органом українського сокільства. 22 вересня 1911 року відбулося зібрання студентів вищих шкіл Львова, членів українського спортового гуртка, де було проголошено про створення нового товариства — спортового товариства «Україна». 12 листопада того року за участю перших 43 членів товариства вибрано керівництво, Степана Гайдучка було обрано начальником змагової комісії . Восени того ж року входив до першого складу львівського футбольного клубу «Україна». Від 29 червня по 1 липня 1912 року був учасником делегації українських соколів на VI-му Всесокільському злеті у Празі. З грудня 1912 року член «Міжпартійного комітету». В ньому Гайдучок був один з тих, хто брав участь у заснуванні українського стрілецького товариства. 1914 року входив до складу підготовчого комітету Шевченківського здвигу — від «СБ».
Степан Гайдучок — один з організаторів викупу земельних ділянок у Львові для створення українського руханково-спортового майдану «Український город» (1911–1939), І-го та ІІ-го Краєвих здвигів — українських сокільських та сокільсько-січових злетів у Львові (9–10 вересня 1911 р.; 27–29 червня 1914 років), «Запорожських Ігрищ» — українських національних комплексних спортивних змагань у Львові (1911–1939).
Військова служба
Перша світова війна З початку Першої світової війни й до 1915 року перебував на посаді молодшого лікаря у словенському 87-му піхотному полку цісарсько-королівського війська Австро-Угорщини в Целє. Згодом, у 1915 році був направлений до Італійського фронту в якому перебував майже до кінця війни — 1 листопада 1918 року. За цей проміжок, 1 січня 1917 року був підвищений до санітарного лейтенанта резерву. А також у цьому році, в часи відпустки одружився з учителькою початкової школи Стефанією Богуславською із села Глиняни.
Повернення на Батьківщину Станом на 10 листопада 1918 року, Гайдучок разом зі своїми побратимами перебував на сербсько—боснійської границі у місті Власениця, згодом вони продовжили свій напрямок до Вінковець через долину Дриначі й річкою Дрина. Першу вістку про польську-українську війну він дізнався з хорватських часописів. У своїх споминах Гайдучок зазначав, що «як звичайно у жовніра, заволоділо мною почуття обов'язку. Чим скоріше туди. Однак, в Загребі відраяли мене знайомі хорвати вертати на Будапешт. Рішив я їхати через Польщу, сподіваючись все-таки дістати до своїх». Гайдучок продовжував свій напрямок через Дзедзиці, та вже 17 листопада прибув до Ярослава, де був заарештований через його знайомого поляка, який за словами Гайдучка «казав мене арештувати». Після арешту його відвезли до Кракова на Домб’є. В пару днів опісля перебування в неволі був звільнений. Згодом, з Кракова вже спокійно виїхав до Перемишля, а до Львова направлялся вже пішки.
Визвольні змагання На початку грудня 1918 року Степан Гайдучок вибрався зі Львова до села Солонка через Залізну воду, Зубрецький ліс. Згодом він продовжив свій напрямок через Підтемне—Старое Село—Куровичі. В Куровичах застав штаб групи «Схід», який реорганізувався у 4-ту Золочівську бригаду. З 14 грудня 1918 по 15 червня 1919 роки служив в Українській Галицькій Армії (УГА), як санітарний четар, згодом поручник у 4-ї Золочівської бригади та 1-го куреня імені князя Лева. У проміжку служби в УГА, перебуваючи у Вінниці разом зі своєю дружиною захворів на сипний тиф; Стефанія також інфікувалася. Він, як лікар, намагався врятувати її, проте безуспішно.
Степан Гайдучок відомий тим, що надавав медичну допомогу Олені Степанів, яка також хворіла на сипний тиф, внаслідок чого вона одужала. З 15 червня 1919 по 7 листопада 1920 років перебував у польському полоні в таборах Домб'є, Тухоля ще хворим на тиф. Виздоровівши від нього, Гайдучок повернувся до Львова.
Міжвоєнний період Степан Гайдучок був позбавлений польською владою можливості продовжити навчання у Львівському університеті та роботи за фахом. Тоді з 7 листопада 1920 по 15 лютого 1922 років, він працював у сільському господарстві в своєму рідному селі, а також в рідному селі його дружини. В цьому проміжку він мав спробу продовжити навчання на теренах Чехословаччини, однак цього не сталося. Вже з 15 лютого 1922 по 18 грудня 1939 працював професором у філії Академічної гімназії як учитель фізвиховання. За сумісництвом працював в українській учительській семінарії, а також у проміжку 1925—1927 років у євреїській гімназії Ґолдблат-Камерлінґ. 20 травня 1929 року був обраним почесним членом Карпатського лещетарського клубу. З січня по 15 липня 1930 року відбував студії фізвиховання у Відні.
Громадська діяльність до початку Другої світової війни Коли Альфред Будзиновський у 1922 році відновив діяльність «СБ» Степан Гайдучок уклав програму курсів з навчання керівників добровільних пожежних команд, котрі входили до складу сільських осідків «СБ». Ця програма складалася як з теоретичної, так і практичної частини, яка складалася із занять про «пожежогасіння»; «суспільну гігієну»; «організаційний стан, завдання, мету й ідеологію української сокільської організації». За нею «Пожарницька Секція» «СБ» 9—14 травня 1922 року провела перший повоєнний протипожежний курс для українців Галичини. 23 березня 1923 року члени сокільської організаційної секції запропонували Степану Гайдучку разом із Володимиром Кузьмовичем розробити план фізичного виховання в українських приватних школах. На цьому ж засіданні підіймалось питання щодо того, що «СБ» повинно стати «Союзом всіх українських спортових, руханкових і пожежних товариств», а свій «круг ділання» поширити на всіх українські землі, які належали до Польщі. Тоді Гайдучок запропонував внести проект змін до статуту і до наступного засідання підготувати новий статут українського товариства «СБ». Цей статут був затверджений у 1926 році.
У 1925 році «СБ» розпочали збір коштів для викупу земельної ділянки, на якій планувалося викупити спортивний комплекс «Український Город». З метою швидшого залучення необхідних коштів старшина «СБ» з ініціативи Степана Гайдучка підготувала оздоблену орнаментом «золоту книгу». У ній кожен жертводавець міг зафіксувати навіть найменший внесок як пам’ять для майбутніх поколінь і як приклад для інших. Проте відновлена діяльність не дала очікуваних результатів. Імовірною причиною була відсутність достатньо активних організаторів збору. До грудня 1926 року до каси «СБ» надійшло лише 115 доларів США і 142 злотих. Наприкінці 1926 року старшина «СБ» обрала збіркову секцію на якій було обрано Гайдучка як члена. Ситуація змінилася у 1927 році. Обсяг пожертв значно зріс, що дало підстави розраховувати на придбання щонайменше двох нових паїв із наявних коштів. У 1927 році, особливо в його другій половині, перебіг збіркової кампанії ускладнився. Негативно вплинули кілька чинників: масштабна повінь у Галичині, що охопила понад десяток повітів, проведення громадських виборів у краї, а також підготовка до виборів до сейму. Унаслідок цього очікуваний рівень пожертв тимчасово знизився. Попри це, завдяки постійній діяльності збіркової секції — зокрема публікаціям у пресі, розсиланню листів-нагадувань, оприлюдненню списків жертводавців, веденню «золотої книги» та особистій агітаційній роботі — вдалося забезпечити подальше надходження коштів. У період від грудня 1926 року до кінця 1927 року було зібрано 1 282,5 долара США (з них 8 — канадських), а загалом за цей період — 1726 доларів США. Станом на 25 березня 1928 року ця сума зросла до 1712,50 долара США, загалом за цей рік було зібрано — 1250 доларів США. Окремо враховуються кошти, зібрані у 1925 році та до грудня 1926 року.