Юрій Іванович Коломи́єць (; 6 травня 1930, Коломийці — 2 січня 2017, Чикаго) — український поет ; член чиказького літературно-мистецького товариства «Моноліту» у 1955—1958 роках, Нью-Йоркської групи, ПЕН-клубу в Україні та Національної спілки письменників України з початку 1990-х років. Лауреат Літературної пре­­мії фундації Омеляна та Тетяни Антоновичів за 1984 рік. Брат художника Анатоля Коломийця. Дядько журналістки і громадської діячки Марти Коломиєць.

Біографія Народився 6 травня 1930 року на хуторі Коломийцях Кобеляцького району Полтавської області (нині Україна).

Рятуючись від голодомору 1932-33, батько Іван Трохимович з дружиною і синами переїздять до Дніпропетровська. Тут родина Коломийців змогла врятуватися від голодомору. Пережите батько Іван опише в книжці "Голодомор: спогади однієї родини" (К., 2000. - 68 с.). Батькові спогади з ініціативи сина спершу друкувалися в мюнхенському часописі "Сучасність" (січень-березень 1987).

Впродовж 1933-41 жив з родиною у Дніпропетровську. До 1941 навчався в середній школі № 10. Під час радянсько-німецької війни Коломийці, рятуючись від воєнного голоду, знов повертаються на Полтавшину.

У 1943 році примусово вивезений до Німеччини. Пізніше перебував у таборі для переміщених осіб у Нюрнберзі. З 1947 року — у Бельгії, де працював шахтарем поблизу міста Льєжа. 1952 року у Льєжі закінчив Інженерно-технічний інститут.

У 1952 році переїхав до Сполучених Штатів Америки, де оселився у Чикаго. У 1952—1955 роках у лавах американської армії воював у Кореї. Протягом 1955—1957 років навчався в Чикаго в Іллінойському університеті; у 1957—1964 роках — в Іллінойському технологічному інституті. Працював інженером-конструктором фірм із виготовлення електронної апаратури й механічних спортивних знарядь. Одержав патенти за оригінальний підхід у конструюванні, спрощення та економізацію малих механізмів. У 1970—1972 роках викладав історію України в суботній школі українознавства при церкві святого Володимира.

З 1990 року обіймав посаду заступника голови Об'єднання українських письменників в екзилі «Слово». 1990 року у Києві взяв участь у Всеукраїнському святі поезії «Золотий гомін».

Помер в Чикаго 2 січня 2017 року.

Творчість Перший вірш у формі верлібру написав французькою мовою — «Je mourais plusieurs fois…» («По­­мирав я не раз…»).

збірка «Гранчасте сонце» (Нью-Йорк; Чикаго, 1965), збірка «Білі теми» (Мюнхен, 1983).

Автор публікацій: «З нових поезій» // «Сучасність». — 1976. — Частина 5 (185). — С. 9—11; «Світ колись буде кращий». Добірка віршів // Літературна Україна. — 1990. — 30 серпня. «Кілька штрихів про себе» // «Сучасність». — 1985. — № 12. — С. 11—13 «Поза традиції» // Антологія української модерної поезії в діаспорі / Упорядник Б. Бойчук. — Київ — Торонто — Едмонтон — Оттава, 1993. — С. 158—169; «Вірші» // Півстоліття напівтиші. Антологія поезії Нью-Йоркської групи / Упорядник М. Ревакович. — К.: Факт, 2005. — С. 114—133. Переклав англійською власні поезії українською мовою, друковані у журналі «Сучас­­ність».

Тво­­ри поета надруковано виданнями «Коор­динати: антологія сучасної україн­­ської поезії на Заході» (Нью-Йорк; Мюнхен, 1969, том 2), «Поезія» (Київ, 1990, випуск 2), «Золотий гомін: українська поезія світу» (Київ,1991).

Низку віршів у перекладі Віри Вовк португальською і німецькою мовами подано в антологіях «O Grupo de Nova York: Antologia Lirica» та «New Yorker Dichtergrup­pe: Antologie der Lyrik» (обидві — Ріо-де-Жанейро, 2008).

Родина Дружина Леся (Олександра Гордіївна Шило, 1937-2020) родом з Кривого Рога.

Син Анатолій (1959-2016).

Дочка Таїса Ампульська.

Дочка Тамара Ампульська.

Онуки Адам, Віктор і Валентина Ампульські.

Виноски

Примітки

Література