Історія Віза́нтія охоплює період від заснування міста у VII столітті до н. е. до 330 року, коли римський імператор Костянтин I Великий переніс у Візантій столицю своєї імперії.
З прадавніх часів Босфор був стратегічно важливою торговою артерією, і контроль над його берегами обіцяв перевагу над конкурентами у всій чорноморській торгівлі. Заснований в середині VII століття до н. е. мегарськими колоністами, Візантій завдяки своєму вигідному розміщенню швидко перетворився на важливий торговий центр античного світу. Зазнавши значних втрат під час греко-перських воєн, надалі Візантій став ареною гострої боротьби між Афінами і Спартою, й кілька разів переходив з рук в руки цих могутніх держав. Зі зростанням значення торгівлі в економіці Візантія роль землевласницької аристократії зменшувалася, а демократично налаштований прошарок купців і мореплавців, навпаки, зміцнював свої позиції. Домігшись незалежності від Афін і наживши великі статки посередницькою торгівлею, візантійціДалі по тексту під візантійцями маються на увазі жителі міста Візантій, не слід їх плутати з жителями Візантійської імперії. стикнулися з територіальними претензіями з боку Македонії.
В елліністичний період місто довго зберігало самостійність, але вело багато воєн із зайшлими племенами, а також з іншими грецькими державами. Потрапивши під контроль Риму, Візантій тривалий час користувався внутрішньою автономією, поки після довгої облоги не був зруйнований імператором Септимієм Севером. Не відновившись після цієї катастрофи, за імператора Костянтина I Великого місто стало місцем заснування нової столиці Римської імперії — КонстантинополяОсновними джерелами з історії Візантія є відомості, почерпнуті з літературного, епіграфічного і нумізматичного матеріалу, у меншому ступені — з результатів археологічних досліджень.
Освоєння берегів Босфору і перші поселення
Перші поселення на території сучасного Стамбула з'явилися в період неоліту (орієнтовно між 6400 і 5800 роками до н. е.). Вже тоді місцеві жителі обробляли землю, розводили худобу і ловили рибу на берегах річки, яка протікала на місці нинішнього Босфору і впадала у внутрішнє озеро, що існувало на місці нинішнього Мармурового моряОднією з археологічних культур, що існували тут у період неоліту, була культура Фікіртепе.. Пізніше, коли фінікійські та грецькі купці почали освоювати морський торговий шлях з Егейського в Чорне море, на берегах Босфору виникли їхні перші склади товарів і невеликі укріплені поселення, що забезпечували потреби мореплавців. Фінікійці називали Чорне море Ашкенас («Море півночі»), а стародавні греки — Понт Евксинський («Море гостинне»). У давньогрецькій міфології богиня Гера, через ревнощі до Зевса, перетворила красуню Іо, коли та переправлялася через Босфор, на корову, від чого протока й отримала назву «коров'ячий прохід» або «коров'ячий брід». Виявлену стародавніми мореплавцями зручну затоку, що глибоко врізається в суходіл біля злиття вод Босфору з водами Мармурового моря, вони назвали Золотим Рогом (Страбон називав її Рогом Візантія).
Вже легенди про аргонавтів і Сімплегади свідчать про те, що стародавнім грекам був добре знайомий шлях через протоки у Колхіду. Про плавання грецьких суден у водах Понта Евксинського писали античні історики Гекатей Мілетський і Гелланік, а також поети Евмел Коринфський і Гесіод. Кораблі грецьких полісів везли до Причорномор'я ремісничі вироби (керамічні вази, холодну зброю, тканини), вина і оливкову олію, а назад — зерно, будівельний і корабельний ліс, худобу, хутра, солону рибу, мед і віск, а також рабів. Повномасштабне освоєння греками берегів Геллеспонту, Пропонтиди і Боспору Фракійського почалося у добу «великої колонізації» (VIII–VII століття до н. е.). Першість у заселенні цього регіону належала вихідцям з Мілета, які заснували Кізік, Артаку, Проконнесос і Паріон, а дещо пізніше — Абідос, Лампсак, Колони, Пріап і Кіос. Другу хвилю колонізації очолили союзники мілетців — вихідці з Мегар, високорозвиненого торгово-ремісничого центру, які заснували Астакос (Астак) і Селімбрію. В освоєнні північного узбережжя Пропонтиди брали участь також вороги мегарців — вихідці з Самосу, які заснували Мігдонію (Перинф).
Заснування Візантія
Приблизно у 685 році до н. е. (за іншими даними — близько 675 року до н. е.) мегарські колоністи спробували облаштуватися на березі Золотого Рогу. Але невдовзі вони були змушені перебратися на азійський берег Босфору і заснувати там іншу колонію — Халкедон (Калхедон)Про Мегари, як про метрополію Халкедона, у своїх працях згадували Фукідід, Страбон, Помпоній Мела і Євстафій Епіфанський, іншу версію висловлював лише Ісихій Мілетський.. За однією з версій, причиною стала неможливість для нечисленних переселенців протистояти місцевим фракійським племенам. Геродот назвав халкедонян «сліпцями», які не роздивилися стратегічної цінності району Золотого Рогу з його природною гаванню, кількістю риби (особливо тунця), родючими ґрунтами і багатими лісами. Однак, більшість сучасних дослідників головною причиною заснування Халкедона називає наявність в тих місцях доволі великих родовищ мідної руди (χαλκός грецькою мідь). Новий загін колоністів, більшість з яких складали вихідці з Мегар, після перемоги над фракійцями у 660 році до н. е. (за іншими даними — у 659 або 657 році до н. е.) все ж заснував місто, назване ВізантіємПро заснування міста мегарцями писали Діонісій Галікарнаський, Псевдо-Скімн, Ефор Кимський, Стефан Візантійський, Євстафій Епіфанський, Філострат Старший і Іоанн Лідійський, версії про участь у заснуванні Візантія, окрім мегарців, вихідців з інших міст висловлювали Діонісій Візантійський, Ісихій Мілетський, Костянтин VII Багрянородний, зовсім не включали мегарців до числа засновників міста Гай Веллей Патеркул, Марк Юніан Юстин, Павло Орозій, Діодор Сицилійський, Амміан Марцеллін і Йосип Генезій. Різні дати заснування міста вказували у своїх працях Євсевій Кесарійський, Геродот, Ісихій Мілетський, Іоанн Лідійський і Псевдо-Кодін..
З історією вибору місця для Візантія пов'язано безліч давньогрецьких легенд. Згідно з однією з них, засновником міста був хоробрий воїн і мисливець Візант — син Посейдона і німфи Кероесси, дочки Зевса і Іо (своїм ім'ям він завдячував німфі Візії, яка вигодувала його у Фракії). Коли Візант здійснював чергове жертвоприношення, з'явився орел, схопив серце жертовного бика і забрав його на мис, що вдається в Босфор. Візант прийняв це як божественний присуд і заснував на цьому мисі місто, назване на його честь (на думку багатьох сучасних вчених, Візант — лише міфічна фігура, і не він дав ім'я місту, а назва міста стала основою для подальшого створення образу епонімного героя)Існує кілька свідчень щодо фракійського походження назви Візантій та імені Візант. Згідно з однією з легенд, Візант був сином німфи Семестри — покровительки цих місць; її вівтар знаходився у верхів'ях Золотого Рогу, біля впадання в нього річок Кідаріс і Барбіс. За іншою легендою, матір'ю Візантія була німфа Кероесса — епонімна героїня Золотого Рогу. Ім'я німфи Візії, яка його вигодувала, також має фракійські корені.. За Діонісієм Візантійським, Візант був членом експедиції аргонавтів, а за словами Діодора Сицилійського, він приймав у себе аргонавтів вже як цар. У викладенні Геродота і Євсевія у переддень відплиття Візант за стародавнім звичаєм звернувся до Дельфійського оракула, який відповів полководцю пророцтвом: «Щасливими будуть ті, хто в тому священному місті оселиться, на фракійському мисі, що звідусюди омивається водою, біля гирла Понту, де вдосталь водиться риби і оленів…»Це пророцтво, яке також згадується Стефаном Візантійським, Ісихієм Мілетським і Євстафієм Епіфанським, на відміну від сфальсифікованого пророцтва про «сліпих», вважається першим і найправдоподібнішим..
Прибувши морем до європейського берега Босфору, Візант став табором між гирлами річок Кідаріс і Барбіс й приступив до жертвоприношення, належного у таких випадках. Але тварину схопив коршак (або ворон) і відніс її на мис, що змусило Візантія змінити свій початковий план і закласти місто на пагорбі біля протокиЗгідно з дослідженнями, саме між гирлами річок Кідаріс і Барбіс, поряд з майбутнім вівтарем Семестри, знаходилося фракійське поселення, яке дало назву Візантію, а на пагорбі, де була закладена мегарська колонія, за словами Плінія Старшого, існувало фракійське поселення Лігос.. За версією Страбона і Тацита, коли мегарці звернулися до оракула за порадою щодо місця розташування майбутньої колонії, той відповів їм: «Побудуйте місто навпроти сліпих». Прибувши на місце, Візант зрозумів, що оракул мав на увазі колоністів, які заснували Халкедон на азійському березі Босфору, і звелів закласти місто напроти нихСпочатку влучний вислів про «сліпих» приписувався персові Мегабазу, а вже потім був оформлений як висловлювання оракула. Не виключено, що сам вислів міг виникнути значно пізніше, коли провідна роль Візантія в регіоні вже визначилася і з'явилося глузливе ставлення до його менш щасливого сусіда.. Місце, куди причалили кораблі перших колоністів, в античному Візантії називалося Гестія, і пізніше на цьому місці було споруджено жертовники (за однією легендою, це були жертовники кожного з міст, що брало участь в заснуванні колонії, за іншою — це були жертовники семи знатних мегарських родів). З високою ймовірністю можна стверджувати, що серед перших переселенців, які облаштувалися у Візантії, були також вихідці з Беотії, Коринфа і Аргоса (через аргосців в місті поширилися культи Гери і Зевса Афасія). Відповідно до Аристотеля, коли доволі значний прошарок нових переселенців (епойків) відкрито виступив проти повноправних громадян Візантія, ті силою вигнали епойків за межі містаТривалий час громадянські права і пов'язані з ними права на землю мали тільки нащадки перших колоністів, які утворили привілейовану верхівку (вони також були звільнені від подушного податку)..
Вигідне розташування на Босфорському мисі і сприятливі природні умови дозволили Візантію доволі швидко стати однією з найзначніших грецьких колоній Пропонтиди і Понта. Тут осідали моряки і рибалки, купці і ремісники, що сприяло зростанню населення міста. Мегари відігравали роль переселенського центру, що організовував і направляв потік колоністів у Візантій. Греки вели запеклу боротьбу з місцевими фракійськими племенами (особливо з войовничими фінамиБлизько 700 року до н. е. основна частина віфінських племен переселилася з Європи до Азії, а саме у Віфінію, інша частина, що називалася фінами, залишилася на території Фракії.), які неодноразово брали місто в облогу, нападали на торгові судна і купецькі каравани, а також встановлювали на берегах Босфору і Золотого Рогу фальшиві сигнальні вогні, заманюючи кораблі в пастку. Кілька разів Візантію ставав у поміч флот сусіднього Халкедона. Після низки битв більшість фракійців покинули цю місцевість, а ті, що залишилися, визнали владу греків Візантія (Афіней, посилаючись на Філарха, стверджував, що візантійці панували над поневоленими фракійцями, як спартанці над ілотами). Акрополь стародавнього Візантія розташовувався на місці нинішнього палацу Топкапи, точніше — навколо церкви Святої Ірини; тут знаходилися численні храмиСеред найграндіозніших святилищ античного Візантія виділялися храми Афродіти, Афіни, Посейдона і Діоніса, а також жертовник Артеміди Орфосії. Храм Гери був спалений персами під час скіфського походу Дарія (за іншими даними — під час каральної експедиції фінікійського флоту), дерев'яний храм Плутона, що знаходився за міськими стінами, був зруйнований під час македонської облоги., стадіон і гімнасій. Між Босфорським мисом і тим місцем, де сьогодні починається Галатський міст, були три гавані, які в класичний і елліністичний періоди слугували портом Візантія.