Дмитро Іванович Кардашов (1887, Одеса — 1954, Москва) – історик КПРС. Життєпис та науковий доробок Народився 26 жовтня 1887 року в Одесі у родині службовця.

Після отримання домашньої навчальної освіти навчався у Рішельєвській гімназії, яку закінчив у 1905 році. В 1912 році закінчив математичне відділення фізико-математичного факультету Імператорського Новоросійського університету.

В 1912–1913 роках як вільнозобов'язаний відбув військову повинність та у вересні 1913 року поступив на службу викладачем математики 1-ї Миколаївської чоловічої гімназії. З початком першої світової війни мобілізований прапорщиком запасу, але вже у жовтні того ж року тяжко пораненим евакуйований до Одеси. Після чотирьохмісячного лікування переведений до військової прийомної комісії Єлизаветграда.

У березні 1917 року був обраний до Єлизаветградської Ради робітничих і солдатських депутатів, а в травні того ж року делегований до Одеси на фронтовий з'їзд (Румчерод), де обраний членом ЦВК (травень-грудень 1917 р.). Під час окупації Одеси (1918 р.) повернувся до Миколаєва та продовжив педагогічну діяльність у місцевому Учительському ін-ті. В1919–1920 рокахпрацював заступником завідувача Миколаївського відділу народної освіти.

В травні 1920 року переїхав до Одеси, де при губернському відділі народної освіти зайняв посаду завідувача шкільного підвідділу. Був делегатом II Всеукраїнської наради з питань народної освіти у Харкові (липень 1920 р.). У 1920 - 1925 роках був відповідальним редактором газети «Моряк».

3 лютого 1922 року Одеським губернським комітетом професійно-технічної та спеціально-наукової освіти призначений викладачем (від 1925 р. — професор) історичного матеріалізму, соціології, історії РКП(б) та ленінізму в Одеському інституті народної освіти (ОІНО) (1922 - 1928 рр.), Одеському інституті народного господарства (1922 - 1928 рр.) , Одеському політехнічному інституті (1923 - 1925 рр.).

У квітні 1922 р. як дійсний член увійшов до складу створеної при ОІНО кафедри марксизму-ленінізму (1922–1923 рр.). У 1927 р. керівник Одеської секції Харківської науково-дослідної кафедри історії української культури при ОІНО М. Слабченко пропонував його кандидатуру на посаду наукового співробітника, але через кон'юнктурні погляди керівництва Укрнауки ця ідея залишилася не реалізованою. Автор багатьох праць з історії революційних подій 1905 р., комуністичної партії.

Наприкінці 1920-х рр. був запрошений до науково-викладацької діяльності у Москві..

Помер у 1954 році в Москві. Похований на Введенському кладовищі.

Праці Генеральная репетиция (1905 г.). — Х., 1925; Между двумя революциями (Из истории РКП(б)). — Х., 1926; Історія ВКП(б) в резолюціях партз'їздів й конференцій. — Х., 1926. З епохи розламу РСДРП 1903–1904 рр. // Літопис революції — 1928. — № 5. - С. 77 - 81. До історії боротьби за III з’їзд на Україні/ Д. Кардашов// Літопис революції. – 1930. – № 6. – С. 5 – 28. Новый документ о II съезде РСДРП // Пролетарская революция. — 1928. — № 8.

Література Левченко В. В. Історія в Одеському інституті народної освіти: викладання та дослідження // Записки історичного факультету ОНУ ім. І. І. Мечникова. — Вип. 12. — Одеса, 2002. — С. 234–236; Заруба В. М. Історик держави і права України академік М. Є. Слабченко (1882–1952). — Дніпропетровськ, 2004. — С. 117–119; Левченко В. В. Ротація професорсько-викладацького складу з гуманітарних дисциплін в Одеському інституті народної освіти // Науковий вісник. Одеський державний економічний університет. — № 17 (37). — Одеса, 2006. — С. 144–146. Одеські історики. Енциклопедичне видання. – Т. 1 (початок XIX – середина XX ст.). – Одеса: Друкарський дім, 2009. – С. 154 - 155. Науковці Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К. Д. Ушинського: Біографічний словник/ В. М. Букач. — Вип. 3 — Одеса: ПНПУ, 2020. — С. 27.

Посилання

Кардашов Д. И. //https://baza.vgdru.com/1/14925/