Джеймс Ерл «Джиммі» Картер-молодший (;  — , Плейнс, Джорджія) — американський політик, 39-й президент Сполучених Штатів Америки з 1977 до 1981 року, лауреат Нобелівської премії миру 2002 року. Член Демократичної партії США. Упродовж двох термінів обіймав посаду губернатора штату Джорджія — з 1971 до 1975 року.

Закінчив Технологічний інститут Джорджії й Військово-морську академію, протягом семи років служив офіцером-підводником на Тихоокеанському і Атлантичному флотах ВМС США. Після смерті свого батька в 1953 залишив військову кар'єру.

Президентство Картера було означене покращенням системи соціального захисту США, але це також призвело до значного підвищення податків. На міжнародній арені його заслугою було укладання Кемп-Девідських угод між Ізраїлем та Єгиптом та угоди про використання Панамського каналу. Правління Картера ознаменувалося закінченням політики розрядки у відносинах з СРСР після вводу радянських військ до Афганістану 1979 року. Радянсько-американські відносини різко погіршилися, США бойкотували Літні Олімпійські ігри 1980 року в Москві і продовжували нарощування свого ядерного потенціалу та озброєнь. Під час каденції Картера відбулася Ісламська революція в Ірані; аятола Хомейні оголосив США «Великим сатаною», і 1980 року були взяті в заручники співробітники американського посольства в Тегерані. Переговори та спроби силового звільнення заручників виявилися невдалими. На президентських виборах у листопаді 1980 року Картер балотувався на другий термін, але зазнав поразки від республіканця Рональда Рейгана.

Картерові належить рекорд перебування в статусі експрезидента — після відходу з Білого дому він прожив 43 роки. 2012 року Картер перевершив Герберта Гувера, президента США, який найдовше в історії цієї країни перебував у відставці. 2017 року Джиммі Картер став першим президентом, який дожив до 40-ї річниці його інавгурації, а 2019 року став президентом, що жив найдовше. 1982 року він створив Центр Картера для просування та розширення прав людини. Він багато подорожував для проведення мирних переговорів, моніторингу виборів, а також просування попередження та ліквідації захворювань у країнах, що розвиваються. Картер вважається ключовою фігурою благодійної організації «Дім для людства». Він написав понад 30 книг, починаючи від політичних спогадів до поезії, закінчуючи коментуванням стану поточних американських та глобальних справ, таких як ізраїльсько-палестинський конфлікт.

Останніми роками Картер неодноразово виступав з критикою на адресу Ізраїлю у зв'язку з агресивними діями Ізраїлю в Лівані та секторі Газа.

2002 року Картер отримав Нобелівську премію миру за свою гуманітарну діяльність. Колишній президент є автором низки книг, зокрема спогадів і книг про своє бачення майбутнього Америки. Окрема праця Картера присвячена Палестині.

11 жовтня 2009 року в США з'явилося летовище імені Джиммі Картера. Ім'я 39-го президента отримало регіональне летовище за 30 км від міста Плейнз, де народився Картер.

1 жовтня 2024 року став першим президентом США, який дожив до 100 років.

Раннє життя

Джеймс Ерл Картер-молодший народився 1 жовтня 1924 року в санаторії (нині медсестринський центр Лілліани Г. Картер) у Плейнсі, штат Джорджія, у лікарні, де його мати працювала медсестрою. Картер став першим президентом США, який народився в лікарні. Він був старшим сином Бессі Лілліан (до шлюбу Горді) та Джеймса Ерла Картера-старшого — нащадка англійського іммігранта Томаса Картера, який оселився у Вірджинії 1635 року. Численні покоління Картерів жили як фермери в Джорджії. Картер також є нащадком Томаса Корнелла, родоначальника Корнелльського університету, і пов'язаний з Річардом Ніксоном та Біллом Гейтсом.

Батько Картера був успішним місцевим бізнесменом, який керував загальним магазином і був інвестором у сільськогосподарські угіддя. Раніше він служив в Корпусі штабних кадрів армії США під час Першої світової війни.

Сім'я переїжджала кілька разів під час того, як Картер-молодший був немовлям. Картери осіли в сусідньому Арчері, штат Джорджія, майже повністю заселеному бідними афроамериканськими родинами. Зрештою вони народили ще трьох дітей: Глорію, Рут та Біллі. Картер добре ладнав з батьками, хоча мати працювала довгі години і часто була відсутня в дитинстві. Незважаючи на те, що Ерл рішуче підтримував сегрегацію, він дозволив синові дружити з дітьми темношкірих. Картер був заповзятливим підлітком, який отримав власний акр сільськогосподарських угідь Ерла, де вирощував, пакував та продавав арахіс.

Освіта Картер відвідував середню школу Плейнза з 1937 до 1941 року. У підлітковому віці Картер грав у баскетбольній команді Plains High School; він також приєднався до «Майбутніх фермерів Америки» і протягом усього життя цікавився обробкою дерева.

Рання політична кар'єра (1962—1971) Картер був за расову толерантність та інтеграцію, але часто приховував ці почуття, щоб уникнути ворогів. У 1961 році він почав більш помітно говорити про інтеграцію, будучи видатним членом баптистської церкви та головою шкільної ради округу Самтер. У 1962 році місце в Сенаті штату було відкрито внаслідок розпуску системи округів Джорджії; Картер оголосив про свою кампанію за місце за 15 днів до виборів. Розалін, яка мала політичний та організаційний інстинкт, відіграла важливу роль у його кампанії. Ранній підрахунок виборчих бюлетенів показав, що Картер відстає від свого опонента Гомера Мура, але це було результатом фальсифікованого голосування, організованого Джо Херстом, головою Демократичної партії в окрузі Кітман. Картер оскаржив результати виборів, які підтвердили шахрайство в ході розслідування. Після цього відбулися чергові вибори, на яких Картер переміг Мура як єдиного кандидата від Демократичної партії з перевагою в 3013 голосів до 2182.

Рух за громадянські права активно розвивався, коли Картер вступив на посаду. Він і його сім'я стали відданими прихильниками Джона Ф. Кеннеді. Картер виступав проти тестів на грамотність та проти поправки до Конституції Джорджії, яка, на його думку, передбачала примус до релігії. За два роки Картер увійшов до складу Демократичного виконавчого комітету штату, де допоміг переписати правила партії штату. Він став головою Комісії планування та розвитку Західно-центральної Джорджії, яка керувала виплатою федеральних і державних грантів на такі проекти, як реставрація історичних місць.

Президентська кампанія (1976) Читайте також: Президентські вибори у США 1976

12 грудня 1974 року Картер оголосив про свою президентську кампанію в Національному прес-клубі у Вашингтоні, округ Колумбія. Його промова містила теми внутрішньої нерівності, оптимізму та змін. Після свого вступу на праймеріз від Демократичної партії він змагався з шістнадцятьма іншими кандидатами, і вважалося, що він мав невеликі шанси проти більш відомих політиків, таких як Джордж Воллес. Його ім'я впізнавали два відсотки, а опоненти насмішкувато запитували «Джиммі хто?». У відповідь на це Картер почав підкреслювати своє ім'я та те, що він відстоює, заявивши: «Мене звати Джиммі Картер, і я балотуюсь на пост президента».

Ця стратегія виявилася успішною. До середини березня 1976 року Картер не тільки значно випереджав активних претендентів на висування в президенти, але й чинного президента-республіканця Джеральда Форда на кілька відсотків.

Картер рано став фаворитом, вигравши кокуси в Айові та праймериз у Нью-Гемпширі. Його стратегія передбачала досягнення регіону до того, як інший кандидат зможе поширити вплив на нього, подорожуючи понад 80 000 кілометрів, відвідуючи 37 штатів і виголошуючи понад 200 промов до того, як будь-який інший кандидат вступив у перегони.

Заявлені позиції Картера під час його кампанії включали державне фінансування кампаній у Конгрес, його підтримку створення федерального агентства із захисту прав споживачів, створення окремого відділу освіти на рівні кабінету, підписання мирного договору з Радянським Союзом про обмеження ядерної зброї, скорочення оборонного бюджету, податкову пропозицію, яка впроваджує «суттєве збільшення для тих, хто має вищі доходи» разом зі зменшенням збору для платників податків з нижчими та середніми доходами, внесення ряду змін до Закону про соціальне забезпечення, і збалансований бюджет до кінця свого першого терміну повноважень.

15 липня 1976 року Картер обрав своїм напарником американського сенатора Волтера Мондейла.

Картер і Форд зіткнулися в трьох телевізійних дебатах, перших президентських дебатах у Сполучених Штатах з 1960 року.

Картер почав перегони зі значною перевагою над Фордом, який скоротив відставання під час кампанії, але програв Картеру з мінімальною поразкою 2 листопада 1976 року. Картер виграв 50,1 відсотка голосів проти 48,0 відсотка за Форда і отримав 297 голосів виборців проти 240 голосів Форда.

Президентство (1977—1981) Дивіться також: Президентство Джиммі Картера

Картер був інавгурований як 39-й президент США 20 січня 1977 року. Однією з перших дій Картера було виконання передвиборчої обіцянки шляхом видання виконавчого указу про безумовну амністію для тих, хто ухилявся від призову в армію часів В'єтнамської війни. Перебування Картера на посаді ознаменувалося економічною нестачею, часом триваючої інфляції та рецесії та енергетичною кризою 1979 року.

Картер намагався заспокоїти різні конфлікти в усьому світі, найбільш помітно на Близькому Сході з підписанням Кемп-Девідських угод; повернення Панамського каналу до Панамі; і підписання договору про скорочення ядерних озброєнь з Леонідом Брежнєвим. Його останній рік був затьмарений кризою із заручниками в Ірані, яка сприяла його поразці на виборах 1980 року Рональду Рейгану. Інформатори стверджували, останнім часом у 2023 році, що люди, які працювали на кампанію Рейгана, переконали Іран продовжити кризу, щоб зменшити шанси Картера на переобрання.

Внутрішня політика

Енергетична криза 18 квітня 1977 року Картер виголосив телевізійну промову, в якій заявив, що нинішня енергетична криза є «моральним еквівалентом війни». Він заохочував енергозбереження та встановив сонячні панелі для нагріву води в Білому домі. Він носив светри, щоб компенсувати зменшення опалення в Білому домі. 4 серпня 1977 року Картер сформував Міністерство енергетики.

Енергетичне законодавство Картера було схвалено Конгресом після тривалих обговорень і змін 15 жовтня 1978 року. Цей захід дерегулював продаж природного газу, усунув давню різницю в цінах на газ усередині та між штатами та створив податкові кредити для заохочення енергозбереження та використання невикопного палива.

1 березня 1979 року Картер подав резервний план нормування бензину на прохання Конгресу. 5 квітня він виступив із зверненням, у якому наголосив на нагальності енергозбереження та збільшення внутрішнього виробництва таких джерел енергії, як вугілля та сонячна енергія.

Економіка Президентство Картера мало неспокійну економічну історію з двох приблизно однакових періодів. Перші два роки були часом тривалого відновлення після серйозної рецесії 1973—1975 рр., внаслідок якої інвестиції в основний капітал перебували на найнижчому рівні з часів рецесії 1970 року, а рівень безробіття становив 9 %. Його останні два роки були відзначені двозначною інфляцією в поєднанні з дуже високими процентними ставками, дефіцит нафти та повільне економічне зростання. Завдяки законодавству про стимулювання економіки вартістю 30 мільярдів доларів США, наприклад, Закону про зайнятість на громадських роботах 1977 року, запропонованому Картером і прийнятому Конгресом, реальне медіанне домогосподарства зросло на 5,2 %, з прогнозом на 6,4 % на наступний квартал.