Кипу́че (до 1923 року — Катери́нівка, Новокатери́нівка, у 1923–1938 — селище імені Арте́ма, у 1938–2016 — Арте́мівськ) — місто в Україні, у Алчевській міській територіальній громаді Алчевського району Луганської області. Населення 7373 осіб.
Географія Сусідні населені пункти: міста Брянка на півночі, Зоринськ і села Малоіванівка на південному заході, Чорногорівка, Адріанопіль, селище Ящикове на півдні, міста Перевальськ на сході, Алчевськ на північному сході.
Історія Заснування міста у праці «Історія міст і сіл УРСР» відноситься до 1911 року Історія міст і сіл Української РСР. Луганська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1968. — 650 с., при цьому в обліковій картці на сайті Верховної Ради України зазначена дата існування селища з 1910 року. На мапі Федора Шуберта 1875 року територія сучасного міста позначена як «Копи Кам'яного вугілля та Антрациту»Военно-топографическая карта Россійской Имперіи [Карти]. −1 англ. дюйм : 3 верст / Ряд: XXVI, лист 17, вар. 2 показ. тер.: Екатеринославской губернии, Область Войска Донского // под рук. Ф. Ф. Шуберта и П. А. Тучкова. [б. м.], 1879..
Раніше 1875 року на території міста почали видобувати кам'яне вугілля та антрацит. Приблизно у цей час побудовані перші землянки. Навколо залізничної станції «Кипуча» у 1878 році група фахівців та найнятих працівників почали бити перші короткі шурфи. У червні цього ж року закладені шахти № 11 (№ 29-30) та № 14 (№ 9 — Дев'ята). Шахта № 16 (№ 10 імені Артема) була закладена для будівництва влітку 1911 року за фінансування Катеринівського гірничопромислового товариства, перші роботи відбулись влітку 1910. За згадками старожила М. Є. Алтухова, всі три селища при шахтах № 11, № 14, № 16 мали єдину назву — Катеринівський рудник. Першозасновники були переселенці з Харківщини, Полтавщини, Орловської, Курської, Воронезької, Тамбовської, Мордовської, Татарської губернійШахтёрская слава № 2 — спец. прил. к газ. «Народная трибуна»: — С. 2.
Відомі імена деяких першозасновників М. Є. Алтухов, Б. А. Сивий, А. І. Безсмертний, браття Пєлєхови, Кузьма Пронін, Микола Строєв, та інші. Власник рудника француз Андре Де-ВуличІсторія міст і сіл Української РСР. Луганська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1968. — 651 с..
Улітку 1910 року почалось будівництво вулиці Головної, яка знаходилась на сучасній вулиці Рози Люксембург, у цьому ж році було побудовано перший кам'яний будинок у Катеринівці, який розташований на вулиці Серго 8.
Видобування вугілля почалось у 1913 році безпосередньо з шахт. Селище отримало назву Катеринівка (Новокатеринівка). Селище розширювалось, почалось будівництво дерев'яних бараків. Влітку 1914 року в Катеринівці побудована рудникова лікарня (зараз адміністративна будівля міської лікарні) та відкрита початкова школа на 2 класи. В її рядах вчаться діти християнського віросповідання купецького, ремісничого, селянського походження віком 8-12 років. В школі навчались діти шахт № 11, № 14. 4 березня 1917 року відбулось створення Катеринівського селищної Ради робітників. Перший представником рудничної Ради обраний меншовик Бат Петро Захарович. На початку 1914 року, у Катеринівці мешкало 850—900 чоловік. При церкві відкривається вечірня школа для дорослих. 1 серпня 1914 року почалася Перша світова війна, з Катеринівки на війну у лави армії Російської імперії мобілізовані більш ніж 200 шахтарів. В серпні 1916 року пройшов дводенний страйк під керівництвом більшовиків, з вимогою збільшити зарплатню на 20 %. Вимога виконана. На руднику запрацював первинний осередок РСДПРП (б).
У березні 1917 року обрана руднична Рада робітничих депутатів. Замість меншовика головою Катеринівського рудничної Ради обраний Т. Т. Фролков. Після Жовтневого перевороту шахтарі рудника провели перевибори Катеринівської Ради робочих депутатів, яка складалась з 80 депутатів. 25 депутатів з головою представником виконкому, більшовиком І. І. Ніколаєнко створили виконком, замінивши на посаді есера.
Встановлення радянської влади зазнавало спротиву. У грудні 1917-го року сформований червоногвардійський загін. Командир І. Т. Пєлєхов, комісар — Н. І. Строєв. Загін брав участь в складі Червоної армії у Першій радянсько-українській війні. Деяка група катеринівських гірників увійшла у Перший Луганський соціалістичний загін, який тримав оборону від австро-німецьких військ. У 1918 році Декретом Ради народних комісарів усі великі підприємства, у тому числі й шахти — націоналізовані. Рудник № 16 — знищенийТак само… С. 652.
У квітні 1918 року австро-німецькі війська звільнили місто, так само прибула й варта Української Центральної Ради, потім Української Держави. Після відходу австро-німецьких військ у 1918 році, варта лишалася до 1919 року. З червня по грудень 1919 року селище перебувало під владою денікінців. У грудні 1919 року Катеринівку зайняли частини Першої кінної армії й встановили радянську владу. Близько 300 шахтарів Катеринівського рудника були у лавах Червоної арміїІсторія міст і сіл Української РСР. Луганська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1968. — 652 с.. На похоронах Леніна у січні 1924 року в складі луганської делегації катеринець Т. В. Лаптєв.
У 1923 році шахти № 11 та № 14 перейшли на рудоуправління імені Паризької Комуни, шахта № 16 стала називатися шахтою № 10 імені Артема. Перше двоповерхова будівля в Артемівська була побудована у 1924 році для контори шахти № 10 імені Артема. Після війни в ній розміщувався навчально-курсовий комбінат шахти. Зараз в ній знаходиться міська поліклініка. У 1925 році видобуток вугілля на шахті імені Артема становила 620—630 тонн на добу. У селищі з'явилися дві нові вулиці — Комунальна та Дзержинського, місцева електростанція надала освітлення в квартири мешканців, відкрилися дві державних крамниці, робоча їдальня, пекарня. Медичну допомогу надавали медпункт та амбулаторія. Здійснювалася робота з ліквідації неписьменності серед населення, підвищенню культурного рівня мешканців. У 1920 році в селищі відкрилися дві початкові школи, вечорами тут проводилися заняття груп лікнепу. В ці роки побудований перший водопровід міста. До 1929 року неграмотність серед дорослого населення Артемівська в основному ліквідована. У 1925 році в селищі відкрили клуб, при ньому працювали гуртки художньої самодіяльності — драматичний, танцювальний, хоровий, агітбригада «Синя блуза». Клуб мав назву імені учасника громадянської війни О. Пєлєхова. Від організованого Радянською владою штучного голоду 1932—1933 років загинуло 522 мешканці. Радянська влада принесла за собою й хвилі репресій. У 1937—1938 роках було репресовано (засуджено до довготривалих термінів позбавлення волі або розстріляно) більше як 160 робітників шахти та мешканців Артемівська. Серед них, було розстріляно 3 директори шахти № 10 імені Артема та 1 головний інженер
1935 р. завершено будівництво стадіону та ставу, якого називають в народі Кипучанський. Перший план забудови міста відноситься до 1940 року. У вересні 1954 р. було опубліковано перший номер газети «Артемовец». У 1959 р. було завершено будівництво 23 двохповерхневих будинків житлового сектора на вул. Артема.
Місто постраждало внаслідок геноциду українського народу, вчиненого урядом СРСР у 1932—1933 роках, кількість встановлених жертв — 522 мешканців.
У 1939 році в Артемівську проживало 9150 людей. Почали працювати дві середні школи, у яких навчалося 1650 учнів. У селищі працювала поліклініка на 40 ліжок, персонал якої становив 16 лікарів і фахівців з середньою медичною освітою. Селище було повністю радіофіковане та електрифіковане. В період Другої світової війни у німецько-радянському збройному конфлікті місто окуповано 12 липня 1942 року. На роботи до Німеччини нацисти відправили 177 жителів. Перед окупацією радянські диверсанти підірвали і затопили шахту № 10 ім. Артема, знищили 16893 м² житла, спалили клуб, розгромили будівлі обох шкіл та магазину. Приміщення станції Кипуча було перетворено на руїни. Таким чином застосована тактика випаленої землі. Німці спробували відновити дрібні шахти. Проте їх дії були зведені нанівець радянськими диверсантамиТак само… С. 653.
Після 443 днів окупації 2 вересня 1943 року, відбулось звільнення міста Радянським Союзом. Звільнили місто вояки 315-ї стрілецької дивізії під командуванням полковника Дмитра Куропатенка.
Багато жителів міста, які були у лавах Червоної армії на фронтах Другої світової війни. Орденами і медалями нагороджені 447 осіб, а колишній шахтар Василь Стасюк нагороджений званням Героя Радянського Союзу. З 700 жителів селища, які брали участь у німецько-радянському збройному конфлікті, близько 300 осіб загинули на полях битв. Дані щодо кількості мешканців Артемівська в лавах УВВ та інших військових формувань на даний момент не досліджені.
Наприкінці 1943 року шахтарі відбудували 1775 м² житлової площі. Розпочали свою роботу школа та поліклініка. На початку 1944 року почала працювати бібліотека, дитячий садок і дошкільні заклади, їдальня і пекарня, швейна, клуб. У 1946 році гірники повністю відбудували шахту № 10 імені Артема.
У післявоєнні роки великі зміни відбулися в галузі освіти і культури. У місті працювало чотири середні школи, у яких навчалось 2,5 тисячі дітей. У вечірній середній школі навчалось 254 особи. В. Б. Сивий, В. А. Сафонов стали докторами наук, Р. Д. Богородченко (Скворцова), В. М. Івашин, Б. А. Зубков — кандидатами наук. Кандидатські дисертації захистили працівники шахти № 10 ім. Артема, викладання у вишах проводили Я. Д. Пучков, Е. П. Ковтун.
У 1956 році в Артемівську починається будівництво двох шахт. Шахту «Луганська» побудували комсомольці Луганщини, а «Кіровоградська» — молоді будівельники Кіровоградської області. Обидві шахти стали до ладу в січні 1958 року. Після закінчення будівництва 620 молодих працівників залишилися працювати в Комсомольському шахтоуправлінні.
У вересні 1954 року опубліковано перший номер газети «Артемовец». В 1959 році завершено будівництво 23 двоповерхових будинків житлового сектора на вулиці Артема.
У 1961 році німці завершили будівництво Палацу культури імені Володимира Леніна. У цьому ж році Артемівськ отримав статус міста районного підпорядкування.
В одному з листів Григір Тютюнник написав, чому саме селище отримало статус міста:
З 1962 року по 1963 рік він викладав у вечірній середній школі № 5. В Артемівську написані його перші твори, та саме з цього міста почався його процес самоідентифікації, де він прийшов до української мови та син Григора, Михайло, народився саме в Артемівську. Квартирував він на вулиці Комсомольській, 9 з дружиною.
У 1965 році в місті працювало 4 школи і планувалося побудувати ще 2 школи, 10 бібліотек, клуб ДТСААФ. У 1966 році затверджено генеральний план забудови Артемівська (3-й за рахунком).
+ Фотографії Кипучого у 1960-ті роки
У 80-х роках приміщення вечірньої школи № 5 згоріло. У квітні 1985 року біля пам'ятника «Борцям за встановлення радянської влади в Артемівську» закладено парк на честь 40-ї річниці перемоги Радянського союзу у Другій світовій війні.
У 90-х роках, шахтарі Артемівська підтримали шахтарський страйк на Донбасі.
З часів незалежності України місто Артемівськ почало занепадати. Йдуть розмови про надання статусу селища міського типу. В червні 2004 року в Артемівську почалась газифікація. Газифіковано перший будинок на вул. Кутузова. 19 жовтня 2004 року прийнято Устав територіальної громади Артемівська (рішення 19-ї сесії 4 скликання Артемівської міської ради № 19/1). В грудні 2008 року почало працю кабельне телебачення у багатоповерхівках на вул. ім. 9 травня.
9 травня 2009 року відкриття нового пам'ятника загиблим артемівцям у роки Другої світової війни. У червні 2009 року почались роботи у багатоповерховому секторі (9 травня, вул. Крокоса, вул. Свиридова) кабельної мережі інтернет.
З серпня 2014 року місцева влада не підпорядковується центральній владі України та місто перебуває в окупації самопроголошеною Луганською республікою. Мер міста неодноразово затриманий.