Кримський екзархат — екзархат Української греко-католицької церкви з осідком у Сімферополі. Утворений 13 лютого 2014 року шляхом виокремлення з Одесько-Кримського екзархату.
Історія
Традиція церкви східного обряду в єдності з Апостольською Столицею в Криму сягає корінням давніх часів. Ще у XII—XV ст. серед грецького населення Кафи (сучасної Феодосії) спроби церковної унії між Римом і Константинополем знаходили підготований і сприятливий ґрунт. 12 грудня 1452 р. у соборі Святої Софії було підтверджено Флорентійську унію, проголошену ще 6 червня 1439 р.: вона дозволила генуезцям позитивно впливати на православне населення кримських володінь. Невдовзі до Кафи, що номінально входила до Сугдейської єпархії, для православних греків почали призначати єпископа східного обряду, висвяченого Папою. Перший унійний єпископ Кафи згадується без імені у 1464—1465 рр.; після його смерті у 1468 р. нового ієрарха мав обрати клір і народ, проте цю справу доручили Папі Павлу II, що призначив до Кафи колишнього архієпископа Амасії (Туреччина) Пахомія. Новий ієрарх був вбитий розбійниками, коли прямував з Риму до Кафи суходолом. 6 липня 1472 р. Папа Сикст IV, наступник Павла II, своєю буллою призначив на престол єпископа Кафи колишнього тамтешнього священика Миколая, що прибув до міста наприкінці 1474 р. У 1475 р. Кафу захопили турки, зробивши її головним містом своїх володінь на півострові. Останній уніатський єпископ Кафи, обраний населенням для греків Кафи і Солдаї (Судака), як було зазначено у буллі Папи Сикста IV, мав титул Фульського; вочевидь, таку назву було надано задля уникнення ототожнення з Кафським і Солдайським римо-католицькими єпископами. Такий титул уніатського єпископа фіксується ще у 1484 р., коли у Константинополі відбувся собор проти унії. Відтоді у Кафі функціонування католицьких релігійних громад та діяльність їхніх ієрархів була унеможливлена через адміністративне домінування православ'я; при цьому уніати міста зберігали підтримувані турками права на церковне і парафіяльне майно.
У середині XV — на початку XVI ст. Херсонеською єпархією, до якої входило лише знелюдніле місто Херсонес, керував митрополит-«уніат», який мешкав у навколишніх селах, що належали генуезцям; згодом єпархія через занепад злилася з Готською. Також у джерелах згадуються дві Фульські єпархії — православна та «уніатська»: письмова згадка про першу з'явилася наприкінці IX ст., близько 1156 р. ця єпархія була об'єднана з Сугдейською, після чого обидві були піднесені до статусу митрополії.А. Л. Бертье-Делагард. Православные и униатские епархии, их пределы. Известия Таврической Ученой Архивной Комиссии. № 57. Симферополь: Типография Таврического губернского земства, 1920. С. 35–66.
На початку XIX століття серед документів, прийнятих з Новоросійського губернського правління комісією, заснованою для розбору суперечок щодо земель та визначення повинностей на Кримському півострові, перебувала справа про відведення землі для церков та поселень, сформована за клопотаннями католицького архієпископа-митрополита Могильовського Станіслава Богуша-Сестренцевича та греко-католицького архієпископа Полоцького (з 1783 р.) Іраклія Лісовського. Ймовірно, прохання були подані у період 1783—1791 рр. — від анексії Кримського ханства Російською імперією до смерті князя Григорія Потьомкіна, що титулувався «таврійським генерал-губернатором» і чий підпис стояв на справі. У 1795—1798 рр. Іраклій Лісовський був адміністратором унійної церкви в Литві, Білорусі та Україні, з липня 1806 року до своєї смерті у 1809 році мав титул унійного митрополита Київського, Галицького і всієї Русі. Про поширення духовної влади Лісовського на Кримський півострів достеменно невідомо, однак у публіцистиці початку XX століття (зокрема, у працях Миколи Родзевича) йдеться про те, що на початку XIX століття значну частину землі в місті Старий Крим і його околицях «було віддано католикам та уніатам»Антон Божук. Як редемптористи в Криму землі шукали: історія з багатьма невідомими.
17 вересня 1939 р., відповідно до пакту Ріббентропа-Молотова західні землі України були приєднані до УРСР. Того ж дня митрополит Андрей Шептицький призначив екзархів на території СРСР і негайно звернувся до Святого Престолу з проханням про затвердження нових призначень. Через радянську окупацію Галичини контакти з Апостольською Столицею були унеможливлені. Лише 22 грудня 1941 р., під час окупації України військами нацистської Німеччини, митрополит Шептицький отримав з Конгрегації Східної Церкви інформацію про те, що Папа Пій підтвердив призначення екзархів. Зокрема, згідно з декретом Святого Престолу, єпископ Йосиф Сліпий був призначений екзархом Великої України. Після арешту в квітні 1945 р., він, а також єпископ Миколай Чарнецький під час допитів свідчили, що до душпастирської території Йосифа Сліпого як екзарха, крім Великої України, належали також Кавказ та Крим; у документах Конгрегації ця інформація відсутня.о. Василь Говера, Апостольский визитатор для греко-католиков Казахстана. Подпольная душпастырская деятельность отца Алексия Зарицкого в свете послания Митрополита Иосифа Слипого «Основные правила современного душпастырства». Католики византийского обряда в России.
Першою громадою УГКЦ, заснованою на території Кримського півострова у наші дні, вважається парафія Успіння Пресвятої Богородиці у Севастополі, яка була де-факто зареєстрована ще в СРСР напередодні його розпаду — 19 серпня 1991 р.Богдана Процак. Через тернії… Кримська світлиця. 2006. № 33 (інші джерела наводять дату 27 серпня 1991 р.Освячення землі і хреста під будівництво нового храму в Севастополі. Радіо Свобода. 20 липня 2004. — ймовірно, як дату реєстрації вже в незалежній державі Україна Гагарінською районною державною адміністрацією Севастополя) — і входила до Києво-Вишгородського екзархату УГКЦ. Громада була створена за ініціативи очільниці Севастопольської міської організації Союзу українок Богдани Процак (1945—2017), що стала її першою головою. Реєстрації громади сприяли голова Севастопольської міської державної адміністрації Іван Єрмаков та голова депутатської групи «Україна» офіцер ВМСУ Ігор Тенюх. Підписи під ініціативним листом, крім Б. Процак та І. Тенюха, поставили також правозахисник Микола Кічмар (1952—1992), родини Миколи Гука, Володимира Холодюка, Володимира Притули, Стефанії Садчук, Заторської-Топіліної, Яковенків та ін. Значну підтримку УГКЦ в Севастополі надав перший голова осередку Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка в Сімферополі Михайло Бучинський. Протягом перших двох років існування громади богослужіння на великі свята для її вірян на території музею-заповідника «Херсонес Таврійський» проводили семінаристи та клірики Львівської духовної семінарії Святого Духа; приміщення для богослужінь надавав Севастопольський військово-морський інститут ім. П. С. Нахімова. Богослужіння також відбувалися у помешканні Б. Процак та в орендованих помешканнях настоятелів парафії. Згодом, коли голова Севастопольського міського осередку «Просвіти» Микола Гук отримав приміщення для організації, з'явилася можливість проводити богослужіння у більшій залі. У січні 2001 р. відбулося відкриття храму УГКЦ в приміщенні колишньої крамниці на 10-му кілометрі Балаклавського шосе, наданому в оренду за символічну платню: до цього чималих зусиль доклала працівниця агрофірми «Золота балка» Марія Гукова, яка організувала засновану засновану у 1997 р. громаду УГКЦ в ім'я апостола Андрія Первозваного у Балаклавському районі Севастополя.
Настоятелями парафій УГКЦ у Севастополі, функціонуванню яких постійний опір чинили представники міської влади та Севастопольського благочиння УПЦ МП, були о. Анатолій Мазурик (нині покійний; 1993—1996), о. Микола Бердник, о. Петро Кам'янський, о. Микола Квич (~2004–2014). У 2002 р. парафіяни УГКЦ в Севастополі отримали земельну ділянку розміром 10 соток для будівництва храму, однак для забудови були придатні лише близько 4 соток через межування та обтяження; після звернення громади Севастопольська міська державна адміністрація надала дозвіл на збір документів для відведення земельної ділянки в натурі. У квітні 2011 р. громада була змушена звертатися з цього питання до Генеральної прокуратури України.Історія української церкви в Криму: Українська греко-католицька церква . Крим: український вимір.
До Києво-Вишгородського екзархату УГКЦ увійшла парафія в ім'я перенесення мощів Миколая Чудотворця в Ялті, зареєстрована 24 квітня 1992 р. виконавчим комітетом Ялтинської міської ради АР Крим: її формування відбулося після легалізації УГКЦ в СРСР наприкінці 1980-х рр. зусиллями міського осередку Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка за ініціативи Лідії Бучинської. Рішення про утворення релігійної громади УГКЦ було прийняте під час зібрання 25 жовтня 1990 р.; її головою було обрано Наталю Матуляк. На початку існування громада налічувала від 9 до 25 осіб, переважно вихідців із західних регіонів України. Першим настоятелем громади став о. Микола Шевчук, відряджений на прохання ялтинських греко-католиків зі Львівської єпархії УГКЦ. Після того, як будівлю римо-католицького храму в Ялті було передано місцевим вірянам, за спільною домовленістю богослужіння в ній проводилися для громади УГКЦ, члени якої брали участь разом із римо-католиками у боротьбі за повернення культового приміщення та у ремонтних роботах. У 1995—1997 рр. настоятелем ялтинської парафії був о. Валерій Лозинський, у 1997—2000 рр. — о. Назарій Лех, з 15 жовтня 2000 р. до березня 2014 р. — о. Ігор Гаврилів, що виконував обов'язки декана Кримського деканату УГКЦ. З моменту реєстрації ялтинська громада УГКЦ добивалася виділення земельної ділянки для будівництва храму. Позитивне рішення Ялтинська міська рада надала 22 травня 2005 р., проте ділянка була розташована на сейсмічно нестабільному ґрунті. Незабаром рішення міськради ініціативна група, налаштована проти діяльності УГКЦ в Криму і сформована в тому числі з прихильників УПЦ МП, оскаржувала в судах. У серпні 2013 р. на земельну ділянку проникли невідомі зловмисники, які незаконно змінили замок на вхідних воротах, позрізували окремі дерева, вирвали та викинули на смітник хрест, встановлений на знак освячення місця: акт вандалізму було зафіксовано оперативною групою міліції, яка прибула на виклик настоятеля. У День Незалежності, 24 серпня 2013 р., хрест відновили та освятили.
13 червня 2011 р. в селищі Відрадному Ялтинської міськради було освячено перший у Криму збудований за канонами храм УГКЦ в ім'я Пресвятої Трійці, спорудження якого тривало 10 місяців зусиллями та коштами родини підприємця Петра Токача на його приватній земельній ділянці.Євгенія Борисенко. Історія становлення Української греко-католицької церкви в Криму. Кримська світлиця. 2016. № 7. 8 грудня 2012 р. під час прощі екзарх Одесько-Кримський Василь (Івасюк) своїм архієрейським благословенням надав храмові статус паломницького центру.Церква Пресвятої Трійці
19 травня 1992 р. виконавчий комітет Сімферопольської міської ради АР Крим зареєстрував парафію УГКЦ в ім'я священномученика Йосафата Кунцевича, члени якої домагалися надання земельної ділянки під побудову храму з 2005 р.; богослужіння постійно відбувалися у спеціально облаштованій вітальні будинку, в якому мешкав парафіяльний священик. У 2010 р. громада отримала земельну ділянку площею 0,34 га біля Української гімназії, проте вона була зайнята спорудами, самовільно збудованими родинами репатрійованих кримських татар. Пропозицію представників міської ради Сімферополя щодо знесення нелегальних будівель заради спорудження каплиці настоятель громади о. Віктор Гуменюк відкинув; за порадою можновладців він оформив запит до Меджлісу кримськотатарського народу щодо цього питання, проте не отримав відповіді.