Велике герцогство Баденське () — історична держава, що існувала в 1806—1918 роках на території сучасної Німеччини на східному березі річки Рейн. З 1806 по 1813 Велике герцогство Баденське входило у Рейнський союз, з 1815 по 1866 — у складі Німецького союзу, з 1871 Баден став частиною Німецької імперії, до її розпаду після Першої світової війни. Столиця великого герцогства — Карлсруе.
Назва Велике герцогство Баденське () Велике князівство Баденське (, )
Історія Створення Баден постав у ХІІ столітті як Баденське маркграфство і згодом розділився на кілька дрібніших територій, які були об'єднані в 1771 році. У 1803 році Баден був підвищений до курфюрства в складі Священної Римської імперії, з церковними та світськими територіями, приєднаними до нього під час Німецької медіатизації. Після розпаду Священної Римської імперії в 1806 році Баден отримав статус значно розширеного Великого герцогства. У 1815 році у складі Німецького союзу.
Французька революція і Наполеон Початок Французьких революційних війн в 1792 році призвів до того, що Баден приєднався до Першої коаліції проти Франції. Конфлікт спустошив сільську місцевість маркграфства. Баден зазнав поразки в 1796 році, коли маркграф Карл Фрідріх був змушений сплатити контрибуцію та поступитися Франції своїми територіями на лівому березі Рейну. У 1803 році, значною мірою завдяки російському цареві Олександру I, Карл Фрідріх здобув Констанцьке князь-єпископство, частину Рейнського Пфальцу та інші менші округи, разом із титулом курфюрст. Потім Баден змінив сторону в 1805 році та воював на боці Франції під проводом Наполеона у Війні третьої коаліції. Франція та її союзники виграли війну, і за Пресбурзьким мирним договором того ж року Баден здобув Брайсгау та інші території Передньої Австрії за рахунок Австрійської імперії. У 1806 році Карл Фредерік приєднався до Рейнської конфедерації, оголосив себе суверенним князем і великим герцогом і здобув додаткові території.
Баден продовжував надавати військову допомогу Франції, і згідно з Шенбруннським договором 1809 року він був винагороджений приєднанням території за рахунок Вюртемберзького королівства. Збільшивши площу Бадена в чотири рази, Карл Фредерік помер у червні 1811 року, і його спадкоємцем став його онук Карл, який був одружений зі Стефанією де Богарне (1789—1860), двоюрідною сестрою першого чоловіка французької імператриці Жозефіни та названої дочки Наполеона.
Кодекс Наполеона був прийнятий в 1810 році і залишався в силі до прийняття Німецького цивільного уложення (Bürgerliches Gesetzbuch) в 1900 році.
Карл воював за свого тестя аж до битви під Лейпцигом в 1813 році, коли він приєднався до Шостої коаліції.
Баден у Німецькому союзі У 1815 році Баден став членом Німецького союзу, заснованого Актом від 8 червня, доданим до остаточного акту Віденського конгресу від 9 червня. Однак у поспіху згортання з'їзду не вдалося розв'язати питання про спадкоємність великого герцогства, яке незабаром постане гостро.
Договір від 16 квітня 1816 року, яким було врегульовано територіальні суперечки між Австрією та Баварією, гарантував спадкоємність Баденського Пфальцу королю Максиміліану I Йозефу Баварському після очікуваного вимирання дому Церінгенів. На противагу цьому в 1817 році великий герцог Карл видав прагматичну санкцію (Hausgesetz), проголошуючи графів Гохбергів, питання про морганатичний шлюб між великим герцогом Карлом Фредеріком і (стала графинею Гохберг), здатними успадкувати корону. Між Баварією та Баденом виникла суперечка, яка була вирішена на користь претензій Гохберга лише завдяки договору, підписаному Баденом і чотирма великими державами у Франкфурті 10 липня 1819 року.
Тим часом суперечка мала масштабні наслідки. Щоб забезпечити народну підтримку спадкоємця Гохберга, в 1818 році великий герцог Карл надав великому герцогству, згідно зі статтею XIII , ліберальну конституцію, згідно з якою було створено дві палати, а їх згода була оголошена необхідною для законодавства та оподаткування. Результат був важливим далеко за межами герцогства, оскільки вся Німеччина спостерігала за конституційними експериментами в південних землях.
У Бадені умови не були сприятливими для успіху. Під час революційного періоду люди повністю підпали під вплив французьких ідей, і це було достатньо проілюстровано настроєм нових палат, які, як правило, моделювали свою діяльність за діяльністю Національного конвенту (1792—1795) у перші дні Французької революції. Крім того, новий великий герцог Людвіг I (правив в 1818—1830 рр.), був непопулярним, а управління перебувало в руках неефективних бюрократів.
У результаті виник глухий кут. Ще до оприлюднення Карлсбадських указів у жовтні 1819 року великий герцог відстрочив засідання палат після трьох місяців непродуктивних дебатів. Реакція, яка послідувала за цим, була такою ж гострою в Бадені, як і в інших місцях Німеччини, і досягла кульмінації в 1823 році, коли через відмову палат голосувати за військовий бюджет великий герцог розпустив їх і стягнув податки на свою користь. У січні 1825 р. під офіційним тиском до палати повернули лише трьох лібералів. Був прийнятий закон, згідно з яким бюджет можна було представити лише кожні три роки, а конституція припинила своє існування.
У 1830 році великого герцога Людвіга змінив його зведений брат, великий герцог Леопольд (правив в 1830—1852), перший з роду Гехбергів. Липнева революція (1830 р.) у Франції не викликала в Бадені хвилювань, але новий великий князь з самого початку виявляв ліберальні тенденції. Вибори 1830 року пройшли без втручання і призвели до повернення ліберальної більшості. У наступні кілька років під керівництвом міністерств, що змінювали один одного, відбулися ліберальні реформи в конституції, кримінальному та цивільному законодавстві, а також в освіті. У 1832 році приєднання Бадена до прусського митного союзу призвели до матеріального процвітання країниOne or more of the preceding sentences incorporates text from a publication now in the public domain: Chisholm, Hugh, ed. (1911). «Baden, Grand Duchy of». Encyclopædia Britannica (11th ed.). Cambridge University Press..
1849 Баденська революція До 1847 року радикалізм знову почав піднімати голову в Бадені. 12 вересня 1847 року народна демонстрація, що відбулася в Оффенбурзі, прийняла резолюції з вимогою перетворити регулярну армію на національне ополчення, яке повинно було принести присягу конституції, а також прогресивний прибутковий податок і справедливе регулювання інтересів капіталів і працівників.
Звістка про лютневу революцію 1848 року в Парижі викликала хвилювання. Було проведено численні публічні збори та прийнято Оффенбурзьку програму. 4 березня 1848 р. під впливом народного хвилювання нижня палата прийняла цю програму майже одноголосно. Як і в інших німецьких державах, уряд схилився перед штормом, проголосив амністію та пообіцяв реформи. Міністерство перебудувалося в більш ліберальний бік і послало нового делегата до федерального парламенту у Франкфурті, який мав право голосувати за створення парламенту для об'єднаної Німеччини.
Заворушення, розпалювані республіканськими агітаторами, все ж тривали. Зусилля уряду придушити агітаторів за допомогою федеральних військ призвели до , яке вдалося здолати без особливих труднощів. Повстання під проводом та Франца Йосифа Трефцгера зазнало поразки під Кандерном 20 квітня 1848 року. Фрайбург, який вони утримували, капітулював 24 квітня, а 27 квітня франко-німецький легіон, який вторгся до Бадена зі Страсбурга, був розбитий під Досенбахом.
Однак на початку 1849 р. питання про нову конституцію відповідно до резолюцій франкфуртського парламенту призвело до серйозніших проблем. Це мало задовольнило радикалів, обурених відмовою другої палати погодитися на їхню пропозицію про скликання установчих зборів 10 лютого 1849 р..
Нове повстання, що спалахнуло, виявилося більш потужним, ніж перше. Військовий заколот у Раштатті 11 травня показав, що армія симпатизує революції, яка була проголошена через два дні в Оффенбурзі. Крім того, 13 травня заколот у Карлсруе змусив великого герцога Леопольда втекти, а наступного дня його міністри втекли за ним. 1 червня комітет парламенту під керівництвом (1813—1891), захопив владу, намагаючись керувати справами до створення тимчасового уряду.
10 червня зібралися установчі збори, які повністю складалися з найрадикальніших політиків. У нього було мало шансів зробити щось більше, ніж виступити з промовами. Країна залишилася в руках озброєного натовпу цивільних і повсталих солдатів. Тим часом Великий герцог Баденський дістався Баварії, вимагаючи збройного втручання Пруссії, яку Берлін задовольнив за умови, що Баден приєднається до .
З цього моменту революція в Бадені була приречена, а разом з нею і революція в усій Німеччині. Прусська армія під командуванням принца Вільгельма (згодом Вільгельма I, німецького імператора) вторглася в Баден у середині червня 1849 року. Побоюючись військової ескалації, Брентано відреагував нерішуче — надто нерішуче для більш радикального та його послідовників, який скинув його і поставив на його місце поляка Людвіка Мерославського (1814—1878).
Мерославський звів повстанців до якогось порядку. 20 червня 1849 року він зустрівся з пруссаками біля Вагойзель і зазнав повної поразки. 25 червня принц Вільям увійшов до Карлсруе, а наприкінці місяця члени тимчасового уряду, які знайшли притулок у Фрайбурзі, розійшлися. Схоплені повстанські керівники, зокрема колишні старшини, були страчені військовими. Прусські війська на деякий час зайняли Баден. Францу Трефцгеру вдалося втекти до Швейцарії. У наступні місяці не менше 80 000 осіб виїхали з Бадена до Америки. Багато з цих мігрантів пізніше братимуть участь у громадянській війні в США на боці Півночі.
Великий герцог Леопольд повернувся 10 серпня і негайно розпустив сейм. Наступні вибори привели до того, що більшість схвалила нове міністерство, яке прийняло низку законів реакційного спрямування з метою зміцнення уряду.
До Німецької імперії Великий герцог Леопольд помер 24 квітня 1852 року, його наступником став його другий син, Фрідріх, як регент, оскільки старший, Людвіг II, великий герцог Баденський (помер 22 січня 1858 року), був нездатний правити. Внутрішні справи Бадена протягом наступного періоду не мали загального інтересу.
Великий герцог Фрідріх I (правив у 1856—1907) з самого початку виступав проти війни з Пруссією, але поступився народному невдоволенню політикою Пруссії щодо Шлезвіг-Гольштейнського питання. Уряд пішов у відставку. В австро-прусській війні 1866 року австрійські контингенти під командуванням принца Вільгельма мали дві гострі сутички з прусською армією Майна. Однак 24 липня 1866 року, за два дні до , друга палата звернулася до великого герцога з проханням припинити війну та укласти наступальний і оборонний союз з Пруссією.
Баден оголосив про свій вихід з Німецького союзу і 17 серпня 1866 р. підписав мирний договір і союз з Пруссією. Сам Бісмарк чинив опір приєднанню Бадена до Північнонімецького союзу. Він не хотів давати Наполеону III вагомий привід для втручання, але опозиція Бадена утворенню Південнонімецької конфедерації зробила союз неминучим. Баденська армія взяла помітну участь у франко-прусській війні 1870 року, і саме великий герцог Фрідріх Баденський на історичній асамблеї німецьких князів у Версалі першим привітав короля Пруссії як німецького імператора.
Культуркампф