Моско́всько-каза́нська війна — збройний конфлікт у 1535—1552 роках між колишніми золотоординськими улусами — Московським царством і Казанським ханством. Одна з московсько-казанських воєн. Розпочалася після скинення в Казані московського ставленика й обрання новим казанським ханом Сафи Гірея. У 1535—1545 роках казанці та союзні їм черемиси, удмурти і чуваші здійснювали перманентні успішні набіги на Московію. З 1545 року московити перехопили наступальну ініціативу і розпочали підготовку до підкорення Казані. 1546 року вони спробували посадити на ханський престол Шах-Алі, володаря Касимівського ханства, васала Москви. У 1547—1548 і 1549—1550 роках московський цар Іван Грозний здійснив два невдалі походи на ханську столицю. 1551 року московити спромоглися скинути уряд Гіреїв і підписати руками промосковської казанської партії невигідний ханству мирний договір. Він спричинив повстання опозиції, прихід до влади хана Ядигар-Мухаммеда й відновлення бойових дій. 1552 року Іван Грозний втретє організував і особисто очолив похід на Казань, що була здобута в ході 2-місячної облоги. Війна закінчилася перемогою Московії й анексією Казанського ханства.
Опис Казанські набіги (1533—1545) Війна спалахнула у вересні 1535 року внаслідок державного перевороту в Казані. Казанські татарські мурзи убили казанського хана Джан-Алі, ставленика великого князя московського Василія III, й передали престол Сафі Гірею з КримуКаргалов В. В. На границах Руси стоять крепко! Великая Русь и Дикое поле. Противостояние XIII—XVIII вв. — Москва: Русская панорама, 1998. — С. 264.. У грудні 1535 року Москва вислала війська під командуванням князя Семена Гундорова і Василя Замитського проти нового казанського уряду. Але хан Сафа-Гірей випередив їх і здійснив набіг на Нижній Новгород та околиці. Відтоді між московитами і казанцями розпочалася війна на виснаження, що супроводжувалася перманентними наїздами на прикордонні міста противникаКаргалов В. В. Op. cit. — С. 265..
З січня 1536 року казанці разом із черемисами здійснили ряд виправ до Нижнього Новгорода, Балахни, Вологди, Галича, Чухломи і Костроми. Вони спалили околиці міст й забрали в полон частину населення. У січні проти татар виступили московити на чолі з князем Федором Мстиславським, який напав на ворога під Лисковим, але повернути полонених не зміг. Під Коряково московський воєвода Семен Сабуров розбив татар і черемисів, а деяких узяв у полон. Влітку того ж року казанці дали московитам бій на річці Кусь, у якому загинули московські командири Михайло Сабуров і князь Петро Пьострий-Засєкін.
У відповідь на казанські напади Москва збудувала й оновила ряд фортець на «казанській україні» — казанському пограниччі — Перм, Мещера, Буйгород, Любим, Темніков, Устюг, Вологда, Володимир, :Ярославль і Балахна. Проте через велику протяжність кордону створити суцільну лінію оборони було неможливо. Зокрема, восени 1539 року московити збудували місто Жиланське біля Галича, але у вересні того ж року його зруйнував мурза Чура Нариков із казанськими татарами.
У січні 1537 року казанський хан Сафа Гірей пішов великим походом на московське порубіжжя. Його військо підійшло до Мурома, випалило околиці, набрало бранців, але міста не взяло. Звідти хан рушив до Нижнього Новгорду, де так само випалив сусідні села. Його загони рушили вглиб ворожої території під Балахну, Городець, Кострому і Галич полювати на рабів. Тим часом під стінами Нижнього Новгороду московити дали казанцям бій, внаслідок якого Сафа Гірей відступив назад до батьківщини. Московський великий князь Іван Грозний планував здійснити відплатний похід на Казань, але внаслідок нестачі сил вирішив провести мирні переговори. Вони тривали з зими 1537 по зиму 1538 року, але завершилися безуспішноКаргалов В. В. Op. cit. — С. 266..
1538 року казанські татари разом із черемисами здійснили черговий похід на Костромщину й Муромщину, де спалили монастирі, містечка й села, а також набрали полонених. Нападники ходили навіть до Вятки та Устюга. Казанці спустошили міста Нижній Новгород, Муром, Мещеру, Гороховець, Балахну, половину Володимира, Шую, Юр'їв-Польський, Заволжя, Галич, Вологду, Тотьму, Устюг, Перм і ВяткуКаргалов В. В. Op. cit. — С. 269.. Московити не могли спинити противника, оскільки основні сили їхньої держави були сконцентровані на кримському фронтіКаргалов В. В. Op. cit. — С. 268..
1540 року 8-тисячне казанське військо з татар, черемисів і чувашів, очолюване мурзою Чурою Нариковим, вирушило походом на Костромщину і винищило її. На річці Солдозі їх зустріли московити під командуванням Андрія Холмського і Олександра Горбатого, але були розбиті. Наприкінці того ж року хан Сафа Гірей особисто очолив похід у Московію, плануючи здобути Муром. У його 30-тисячному війську були казанські, кримські і ногайські татари. У грудні хан облоржив Муром і пустив загони на руйнування Мещери. Але довідавшись про наближення московського підкріплення з Володимира, зняв облогу і відійшов із трофеями на батьківщинуКаргалов В. В. Op. cit. — С. 272—273..
Незважаючи на успішні набіги, хан Сафа Гірей поступово втрачав підтримку казанської знаті через протекцію ним кримськими татарамиКаргалов В. В. Op. cit. — С. 274.. Казанські мурзи створили промосковську партію, стали переходити на бік ворога й від'їзджати до Москви. Московський уряд вважав цю ситуацію сприятливою для організації походу на Казань. Весною 1541 року Іван Грозний вислав Івана Шуйського до Володимира, аби готуватися до казанської кампанії. Але похід відклали через напад казанців на Нижній Новгород у грудні того ж року.
На початку 1542 року Москва і Казань вирішили укласти перемир'я, але підписання його було зірване. Татари поновили набіги й вщент зруйнували Устюг. Восени того ж року хан Сафа Гірей знову підійшов до Мурома й винищив околиці. У 1543—1544 роках московити укріпили воєводами і полками прикордонні з Казанським ханством міста й фортеці. Проте це не спинило Сафу Гірея від нового походу взимку 1544—1545 років. Під командуванням Амонака і Чури Нарикова казанці попалили поселення Володимирщини. Московити з Володимира й Мурома намагалися завадити їм повернутися в Казань з бранцями, але упустили противника в боюКаргалов В. В. Op. cit. — С. 274—275..
Внаслідок постійних набігів військ Казанського ханства області Московської держави, що межували із ним, прийшли у часткове запустіння.
Московський наступ (1545—1547)
Восени 1545 року московський уряд здійснив похід на Казань силами двох флотів. Нижегородським флотом командували Семен Микулинський і Василь Стародубський, а вятським флотом — Василь Оболенський і Юрій Мещерський. У квітні сили обох флотів об'єдналися під Казанню й почали спустошувати околиці. Проте через відсутність артилерії московити не змогли здобути міста. Підкріплення ж з Пермі було винищене казанцями. Тим не менш, похід був успішною демонстрацією сили, що зміцнив позиції противників хана Сафи Гірея.
Після відступу московитів хан розпочав репресії проти промосковської партії, стративши навіть ханшу Ковгар-Шад. Це активізувало казанську опозицію, яку очолили сеїд Беюрган, а також мурза Кадиш і Чура Нариков. У січні 1546 року в Казані спалахнуло антиурядове повстання, внаслідок якого Сафа Гірей утік до Ногайської орди, а його кримські управлінці в уряді були перебиті. Опозиція захопила владу в країні й запросила на ханський престол промосковського касимівського хана Шах-Алі. У червні 1546 року він прибув до Казані в супроводі 4-тисячного московського війська. Казанці прийняли хана, але впустити московитів до міста відмовилися. 13 червня Шах-Алі пройшов церемонію сходження на престол, але протримався на ньому лише місяць. У липні 1546 року ексхан Сафа Гірей отримав від ногайського бея і тестя Юсуфа військову підмогу й повернув собі Казань. Шах-Алі втік до Московії.
На початку 1547 року Москва організувала новий похід на Казанське ханство. Приводом до походу стало звернення черемиського сотника Атачика (Тугая) про допомогу великого московського князя Івана Грозного в боротьбі з казанським ханомВолков В. А. Войны и войска Московского государства. — Москва: Эксмо, 2004. — С. 115.. Взимку з Нижнього Новгороду на Казань вийшло московське військо, що складалося з великого, передового і сторожового полків, а також полків правої і лівої руки. Великим полком командували Олександр Шуйський та Семен Микулинський, передовим полком — Петро Шуйський і Юрії Дєєв, сторожевим полком — Василь Оболенський і Андрій Ромодановський, полком правої руки — Іван Пенков і Дмитро Оболенський, полку лівої руки — Яків Сабуров і Іван Мезецький. Сам Іван Грозний, що в січні прийняв титул царя, а в лютому одружився з Анастасією Романівною, участі в поході не брав. Московити дійшли до гирла річки Свіяга, поруйнували землі ханства й повернулися до Нижнього НовгородуВолков В. А. Op. cit. — С. 116..
Перший Казанський похід (1547—1548) Новий похід на Казань очолив особисто Іван Грозний. У листопаді 1547 року з Москви до Володимира були надіслані війська під командуванням Дмитра Більського, а 11 грудня туди відправився й сам цар. У Володимирі московити зібрали піхотні полки та артилерію. Вони мусили рушати на Нижній Новгород, а звідти — на Казань. У Мещері перебувало інше московське військо на чолі з касимівським ханом Шах-Алі та Федором Прозоровським. Воно складалося переважно з кінноти, що мусила йти через степ до гирла річки Цивіль, місця об'єднання обох військ. Через сніг та недопостачання основна московська сила дісталася Нижнього Новгорода лише наприкінці січня 1548 року. 2 лютого вона вирушила до казанського кордону вниз по Волзі. Проте внаслідок потепління московити втратили гармати у річці, а також багато простих вояків. Без артилерії здобути Казань було неможливо, тому Іван Грозний повернувся до Нижнього Новгорода, а згодом — до Москви.
Тим часом московська піхота обєдналася з кінними загонами на Цивілі 18 лютого й досягла Казані. Великий полк очолював Дмитро Більський і Дмитро Палецький, передовий полк — Семен Мікулинський і Давид Палецький, полк правої руки — Олександр Шуйський і Василь Оболенський, полк лівої руки — Іван Пронський і Василь Мезецький, сторожевий полк — Петро Шуйський і Семен Гундоров. 1548 року в битві на Арському полі біля Казані передовий полк розбив військо Сафи Гірея. Московити пограбували околиці міста й через 7 днів відступили на батьківщину.
У відповідь на цей похід казанські татари під проводом богатиря Арака здійснили наїзд на Галич і спалили довколишні села. Їх зустрів костромський намісник Захарій Яковлєв, який розбив нападників на Гусевому полі.
Другий Казанський похід (1549—1550)
Наприкінці 1549 року раптово помер казанський хан Сафа Гірей. Його наступником став 2-річний син Утямиш. Регенткою і фактичним керівником ханства була його матір Сюмбіке, а головою уряду — оглан Кущак. Користуючись політичною слабкістю ханства, московський уряд вислав розвідувально-диверсійний загін під командуванням Бориса і Лева Салтикових.
Взимку 1549—1550 року цар Іван Грозний організував другий великий похід на Казань. Цього разу московити готувалися старанніше. Їхні війська були сконцентровані у Володимирі, Суздалі, Шуї, Муромі, Костромі, Ярославлі, Ростові та Юр'єві-Польському. Великим полком командували Дмитро Більський і Володимир Воротинський, передовим полком — Петро Шуйський і Василь Оболенський, полком правої руки — Олександр Шуйський і Василь Оболенський, полком лівої руки — Михайло Воротинський і Борис Салтиков, сторожевим полком — Юрій Булгаков і Юрій Оболенський, єртоульним (кінної розвідки) полком — Дмитро Мікулинський і Іван Карпов.