Дітріх Бернський — герой германського циклу епічних переказів, які в своїй найдавнішій частині сягають переказів часів Великого переселення народів.
В основі сюжету переказів про Дітріха Бернського лежать перекази про сварку відомого короля остготів Теодориха (475—526) з вождем германських найманців Одоакром (пом. 493). У дальшому процесі написання епосу менш популярне ім'я Одоакр (зафіксоване лише в найдавнішій формі епосу) замінюється на ім'я остготського короля Германаріх (пом. 375), який перетворюється на дядька та ворога Теодоріха-Дітріха; сам переказ входить до широкого кола переказів про Аттілу, при дворі якого Теодоріх-Дітріх проводить роки свого вигнання, й включає в себе низку широко розповсюджених мотивів героїчного епосу, — в тому числі давній мотив двобою батька з сином, який має паралелі в ірландських (Кухулін), перських (Рустам та Сухраб), давньогрецьких (Одіссей та Телегон), руських (Ілля Муромець та Сокольничек) героїчних переказах. У пізніших формах переказ про Дітріха Бернського контамінується й з циклом «Пісня про Нібелунгів».
Подальше оформлення епосу визначається соціальною середою його побутування: перекази про Дітріха з Берна рано стають надбанням шпільманської поезії, яка обслуговувала в значній мірі й селянство; за численними зазначеннями середньовічних хронік про Дітріха Бернського «співають та розповідають мужики». Звідси — своєрідний злам епосу, перетворення германського лицаря, лідера дружини на гнаного долею борця за знехтувані права, відданого заступника ображених, який віддає власне царство у відкуп за своїх лицарів та пішки іде у вигнання; звідси — обростання сюжету численними казковими мотивами, епізодами боротьби Дітріха з карликами та велетнями, мотивами, які ще донедавна побутували в німецькому селянському середовищі. Характерно, що в церковній традиції Дітріха з Берна як єретика живим забирає диявол (хроніки).
З епічних обробок циклу про Дітріха з Берна збереглися: «Пісня про Гільдебранда» (давній запис приб. 800, зроблений в монастирі Фульда двома особами на обгортці духовного кодексу; народна пісня XVI століття), «Втеча Дітріха» та «Битва при Равенні» (їх склав наприкінці XIII століття австрійський шпільман Гайнріх Фоґлер), «Смерть Альпгарта» (північно-баварська обробка серії XIII століття), «Король Лаурін, або малий трояндовий сад», «Великий трояндовий сад», «Виїзд Екке», «Сіґенот» та «Вірґіналь» (які дійшли в численних переліках та лубкових виданнях пізнього середньовіччя).
З Саксонії переказ про Дітріха Бернського переходить й у скандинавські літератури; в першій половині XIII століття в Норвегії складається «Тідрек-сага», яка об'єднує всі старі перекази та контамінує їх з «Піснею про Нібелунгів» та переказами інших циклів.
В період Тридцятирічної війни переказ про Дітріха Бернського помирає в Німеччині. На Фарерських островах наприкінці XIX століття побутували пісні-балади про Дітріха з Берна, останній відгомін героїчних балад (віс), народжених в Данії, Норвегії та на Фарерах сагою про Тідрека.
Література Deutsches Heldenbuch, hrsg. v. H. Martin, 1866—1873 Simrock K., Kleines Heldenbuch (пер. на новонім. мову). Його ж, Amelungenlied, 1843 (переказ легенд про Дітріха з Берну). «Laurin» та «Rosengarten» перевидавались Гольцем 1893 та 1897. Braune, Althochdeutsches Lesebuch, 1911 Uhland, Alte hochdeutsche und niederdeutsche Volkslieder. Rassmann, Heldensage; V. d. Hagen, Nordische Heldenromane, 1873. Müller W., Die geschichtliche Grundlage der Dietrichsage, 1855 Meyer K., Die Dietrichsage in ihrer geschichtlichen Entwicklung, 1868. Heinzel R., Über die ostgotische Heldensage, Wien. Akad. d. Wiss., Phil.-hist. Klasse, B. 119, 1889 Jiriczek O., Die deutsche Heldensage, 1906. Boer R. C., Die Sagen von Ermanarich und Dietrich von Bern, 1910. Altaner Br., Dietrich von Bern in der neueren Literatur, 1912. Haupt W., Zur niederdeutschen Dietrichsage, 1914. Friese Hans, Thidrekssaga und Ditriechsepos, 1914. Patzig H., Dietrich von Bern und sein Sagenkreïs, 1917. Schneider H., Deutsche und französische Heldenepik, 1926.
Веселовский А. Н.Русские и вильтины в саге о Тидрике Бернском (Веронском). — Известия ОРЯС Императорской Академии наук; журнал. — 1906. — XI. — стр. 1-190.
В статі використано текст з Літературної енциклопедії 1929—1939.