Станіслав Фредович Речинський ( , м. Майкоп, Адигея, РСФСР) — головний редактор сайту ОРД. Радник Міністра внутрішніх справ України Арсена Авакова в 2014-2019 роках.
Життєпис Живе в Києві з 1975 року. Після закінчення середньої школи № 24 вступив до 2-го Київського медичного училища. За рік його відрахували за бійку з викладачем. В 1982–1984 роках служив в Афганістані, у провінції Кундуз, в лавах Радянської армії у складі Обмеженого контингенту радянських військ в Афганістані. 1986-го вступив на факультет російської філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Був однокурсником Дмитра Корчинського
З 1991 року писав статті для російськомовних ЗМІ (Наприклад: Речинский С. Портрет на фоне: подтекст в романе М. Булгакова "Мастер и Маргарита" // Русский язык и литература в средних учебных заведениях УССР. 1991. №11. С. 71-74; Речинский С. " В память вечную будет праведник " // Укр. Правосл. Вестник. No4. 1991 , июль; Речинский С. Отец Михаил Едлинский // Вестник русского христианского движения. — 1992 , No 165. С. 226-23).
У 1991-1992 роках згадувався, як співробітник видавничого відділу УПЦ-МП.
У 1994-1995 роках згадувався, як постійний автор і головний редактор журналу "Християнський вісник" - друкованого органу Києво-Житомирської дієцезії Римсько-Католицької Церкви. Зокрема, там опублікував російськомовну статтю "Старец" (Християнський Вісник (часопис Житомирської дієцезії Римсько-Католицької церкви). - No13 (квітень-березень ). - 1995. - C. 27-29).
У 1996-1998 роках був київським кореспондентом московського екуменічно-релігійного журналу "Истина и жизнь", який видавав московський монастир ордену домініканців (першою публікацією стала стаття: Речинский С. В память вечную будет праведник // Истина и жизнь. 1996. №9. С. 30-35).
Паралельно, у 1997-1998 роках Речинський співпрацював з київською проросійською газетою "Регион", а також з московським виданням "Независимая газета. Религии".
У 1997 році, підтримавши анафематствування Філарета (Денисенка) Московським Патріархатом, у журналі Київського Іонинського монастиря "Троїцький вісник" Речинський опублікував українофобську за змістом статтю (Речинский С. О "национальной подлости" малоросов, или Филарет как зеркало украинского патриотизма // Троїцький вісник. 1997.- 13 березня).
Речинський у 1998 р. стояв біля витоків створення сайту «Православіє в Україні», коли став того ж року прес-секретарем Блаженнішого Митрополита Володимира. Як згадував Речинський: «Ініціатором наших ділових і творчих стосунків став отець Георгій Коваленко. Саме його віра у необхідність існування цього проекту і дала йому життя. Тому що 10 років тому Інтернет для православних був явищем новим та оцінювався досить неоднозначно. Я на той час уже мав досвід роботи в Інтернет-агентстві й розумів, що це є, насамперед, необхідною формою місіонерської діяльності».
Паралельно з роботою у прес-службі УПЦ-МП, був працівником «Финансовых ведомостей», та «Всеукраинских ведомостей» до 2001 року.
У 2001-2004 роках та у 2005-2006 роках був журналістом газети Блоку Юлії Тимошенко "Вечірні вісті".
На початку 2002 року Управління охорони пам'яток історії, культури та історичного середовища Київської міської державної адміністрації звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Редакційна Рада» про захист ділової репутації, мотивуючи свої вимоги тим, що 6 листопада 2001 року в газеті «Вечірні вісті» за № 167 / 633 / була опублікована стаття під назвою «С кладбища сняли надгробия и закатали асфальтом. Под ним скрыты останки сотен людей», при цьому, у даній статті її автор Святослав Речинський начебто розповсюдив недостовірні відомості, які порочать ділову репутацію позивача. 29 грудня 2002 року Печерський районний суд м. Києва постановив у задоволенні позову Управління охорони пам'яток історії, культури та історичного середовища Київської міської державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю «Редакційна Рада» про захист ділової репутації, відшкодування моральної шкоди — відмовити.
З травня по вересень 2005 року був керівником прес-служби СБУ, при цьому прес-секретарем Голови СБУ залишалася журналістка Остапенко Марина Миколаївна. Висловлювалося примущення, що Речинського призначили на цю посаду за ряд резонансних публікацій про попереднього голову СБУ Смешка.
При цьому сайт Речинського ОРД був перереєстрований на іншу особу, за деякими припущеннями — підставну, тому що більшу частину статей й надалі писав Речинський. Активність Речинського на сайтах ОРД та «Біла стріла» згодом була використана його опонентами для того, щоб вимагати його відставки з посади голови прес-служби СБУ. Зокрема, блогер Іван Немерний так коментував діяльність Речинського: «В этой связи, хотелось бы поинтересоваться у г-на Турчинова: каким именно „правовыми нормами“ предусмотрено функционирование под крышей пресс-службы СБУ „анонимных“ сайтов компромата „ОРД“ и „Белая Стрела“? Как расценивать тот факт, что в последних публикациях Речинского напрямую разглашается тайна следствия, а также служебная информация, местами представляющая государственную тайну? Понимает ли руководитель СБУ, что деятельность его подчиненного по размещению в интернете заказных публикаций однозначно квалифицируется действующим законодательством как совокупность должностных преступлений, а именно — взяточничество и злоупотребление служебным положением?»https://web.archive.org/web/20140908232428/http://maidanua.org/arch/arch2005/1118323276.html
Також з квітня по вересень 2005 року займав посаду начальника Управління взаємодії із засобами масової інформації та зв'язків з громадськістю СБ України, а з жовтня 2005 року працює оглядачем газети «Вечірні вісті».
В ефірі телеканалу «1+1» у програмі «Іду на Ви» 19 вересня 2005 року екс-секретар РНБО Петро Порошенко заявив, що пан Речинський збирав компромат на нього за вказівкою екс-глави СБУ Олександра Турчинова і що за це отримував відповідну винагороду, серед якої квартира у Києві. За словами Порошенка, Генпрокуратура України не має доказів про його причетність до корупції, а всі звинувачення ґрунтуються на виписках з інтернет-сайту «Україна кримінальна». «Окрім інтернет-роздруків Речинського, який працював прес-секретарем Турчинова, в слідчих більше нічого немає», — заявив Порошенко. У відповідь на ці звинувачення Речинський заявив, що подає проти Порошенка позов на мільйон гривень за наклеп. Про подальшу долю цього анонсованого позову нічого невідомо.
Коментуючи той факт, що Речинський у 2005 р. отримав від СБУ нову трикімнатну квартиру, Турчинов у 2012 р. заявив: «У тій нісенітниці, яку вони розповідають, мова йде про чесну порядну людину Станіслава Речинського, який дійсно зараз працює журналістом, розповідає правду про замовні справи, які робляться сьогодні в силових структурах, і цим дуже їх нервує. У той час, коли я очолював Службу безпеки, він працював керівником інформаційного управління СБУ і отримав квартиру виключно як штатний співробітник СБУ. А те, що він зараз працює журналістом і займає чесну принципову позицію, за це його треба не карати, а навпаки підтримувати».
Станом на 2026 рік, проживав у м. Берлін. Як головний редактор сайту та відповідного Telegram-каналу ОРД, отримав підозру у вимаганні коштів за видалення розміщеної в мережі неправдивої інформації. https://www.pravda.com.ua/news/2026/08/27/8050508/
Публіцистична та громадська діяльність
Перший сайт Речинського існував з 2002 року під назвою "Украина криминальная".https://web.archive.org/web/20020327174003/https://cripo.com.ua/
Другий сайт Речинського існував у 2004-2007 роках під доменною назвою ord.com.ua; однак уже у 2007 році сайт було обмежено в Україні через ряд порушень, зокрема - за поширення недостовірної та наклепницької інформації, невдовзі після чого ця доменна адреса перестала належати Річинському, котрий створив новий інтернет-ресурс з новою адресою. Зберігся архів багатьох публікацій даного сайту.https://web.archive.org/web/20040101000000*/http://ord.com.ua/ Наступний сайт Речинського базується уже не в Україні, а у США.
Проти Речинського було порушено кримінальну справу Генеральною прокуратурою України 1 березня 2006 року за фактом розголошення у публікаціях статей «Охота на Пукача: правда и мифы» та «Охота на Пукача: правда и мифы-2», оприлюднених в газеті «Вечірні Вісті» за 12 та 13 жовтня 2005 року № 150, 151, відомостей, що становлять державну таємницю. Відповідно до попереднього висновку Державного експерта з питань таємниць-заступника Голови СБ України генерал-лейтенанта Бєлова О. Ф. від 29.11.2005 року № 430 (зареєстрований в СБ України 29.11.2005 року за № 2580), — відомості, які містяться у вказаних статтях, становлять державну таємницю у сфері державної безпеки і охорони правопорядку, підпадають під вимоги ст. 8 Закону України «Про державну таємницю» та згідно зі ст. 4.4.4 «Зводу відомостей, що становлять державну таємницю», введеного у дію наказом Голови Служби безпеки України від 12.08.2005 року № 440, мають ступінь секретності «цілком таємно», оскільки розкривають зміст, організацію, результати здійснення комплексу оперативно-розшукових заходів, що здійснюються для пошуку і фіксації фактичних даних про вчинення особливо тяжких злочинів, розголошення яких створює загрозу національним інтересам. Встановлено, що автором означених вище статей є громадянин Речинський Станіслав Фредович, який з квітня по вересень 2005 року займав посаду начальника Управління взаємодії із засобами масової інформації та зв'язків з громадськістю СБ України, а з жовтня 2005 року працює оглядачем газети «Вечірні Вісті». Допитаний за даними обставинами як свідок, Речинський С. Ф. показав, що статті «Охота на Пукача: правда и мифы» і «Охота на Пукача: правда и мифы-2», розміщені в газеті «Вечірні Вісті» (№ 150, 151) від 12 та 13 жовтня 2005 року, написані ним. При написанні цих статей він використав надані йому невстановленою слідством особою аркуші паперу з даними щодо службового відрядження працівників СБ України до Держави Ізраїль. Проведеними слідчими діями та оперативно-розшуковими заходами встановити особу, яка надала Речинському С. Ф. відповідну інформацію, використану ним при написанні означених статей, не видалося за можливе. Допитані як свідки співробітники Управління взаємодії з засобами масової інформації та зв'язків з громадськістю Апарату Голови СБ України Кулівар Г. В., Тетеріна О. М., Морозюк В. В., Сафонова Л. Ю., Сокольвяк О. О., Кеуш Н. М., Шевчук Н. О., Зотенко Т. І. та інші, з якими Речинський працював у 2005 році, показали, кожен окремо, що їм також не відомі обставини, за яких Речинський С. Ф. написав вказані статті та якими матеріалами він при цьому користувався. Як результат, справу проти Речинського 24 травня 2007 року було закрито.