Національна суспільна телерадіокомпанія України (скорочено — НСТУ) або Суспільне мовлення — українська суспільна телерадіокомпанія, до якої входять загальнонаціональні телеканали «Перший», «Суспільне Культура», «Суспільне Спорт», радіоканали «Українське радіо», «Радіо Промінь», «Радіо Культура», «Радіоточка», та «Radio Ukraine International», 24 регіональні філії, а також діджитал-платформи, зокрема інтернет-ЗМІ «Суспільне Новини», «Суспільне Культура» і «Суспільне Спорт».
НСТУ є акціонерним товариством, 100 % акцій якого належать державі. Його статус регулюється Законом України «Про суспільні медіа України», прийнятим 17 квітня 2014 року (до 31 березня 2023 року Закон мав назву «Про Суспільне телебачення і радіомовлення України»). Фінансування мовника здійснюється із Державного бюджету України, місцевих бюджетів, абонентської плати та інших не заборонених законодавством надходжень. Державні органи не мають права втручатися у програмну політику компанії.
Історія
Поява радянського українського радіомовлення
Радіомовлення в Україні почалося 1924 року. 16 листопада 1924 року о 19:00 у Харкові — тодішній столиці УРСР — вийшла в етер перша радіопередача, що була вироблена на українській території. З гучномовців пролунало: «Алло, алло, алло! Говорить Харків, говорить Харків, говорить Харків!». На честь початку мовлення Українського радіо 16 листопада в Україні проголошено Днем працівників радіо, телебачення та зв'язку.
Перша радіомережа в Україні з'явилася 1928 року. Програми українською мовою були спочатку обмежені за часом та змістом — понад 70 % мовлення складали політосвіта та агітація. Це були «радіогазети», а також доповіді, бесіди, останні новини, повідомлення зі з'їздів та нарад. Згодом на радіостанціях в УРСР з'явилися музичні, літературно-драматичні програми та контент для дітей і молоді. Десять років Українське радіо мовило з Харкова.
1933 року був створений Комітет з радіофікації і радіомовлення (Радіокомітет УРСР) при Раді Народних Комісарів УРСР (з 1946 року — при Раді Міністрів УРСР), який почав ретрансляцію Всесоюзного радіо і запустив «республіканське вікно» на Всесоюзному радіо.
22 квітня 1965 року Державним комітетом Ради Міністрів УРСР по радіомовленню і телебаченню було підписано наказ № 117 про створення з 26 квітня «інформаційно-музичної радіопрограми Радіо Промінь». Радіомовлення виходило на середніх хвилях.
Зведення Київського телерадіоцентру та поява українських телепрограм на Центральному телебаченні СРСР 1949 року розпочинається будівництво київського телерадіоцентру на Хрещатику, 26. Це був перший телерадіоцентр, повністю оснащений вітчизняним обладнанням. Автором проєкту чотириповерхового телерадіоцентру був Віктор Єлізаров (він є автором монумента «Мати Батьківщина», будівель метро «Хрещатик», аеропорту «Жуляни», готелів «Київ» та «Дніпро»), стиль будівлі — ретроспективізм (історизм) орієнтований на форми бароко. Від 1990-х років, після переїзду телевиробництва у телецентр «Олівець», комплекс на Хрещатику є штаб-квартирою Українського радіо.
5 листопада 1951 — відбулася перша професійна телетрансляція з Київського телерадіоцентру на вул. Хрещатик, 26. Транслювали фільм «Алітет іде в гори». 6 листопада транслювали пропагандистську кінострічку «Велика заграва», а 7-го наживо відбулася телетрансляція параду й демонстрації, що проходили на Хрещатику. Трансляція стала можливою завдяки високій залізній телевежі, збудованій поряд з телерадіоцентром.
З 1953 року у Києві з'явився пересувний телецентр, який виїжджав для репортажів з місць надзвичайних подій. Тоді ж телеетер почали заповнювати кінофільми, а з 1956 року в Києві знімалися і телефільми. Протягом наступних 15 років телецентри відкривалися послідовно у Харкові, Донецьку, Одесі, Львові, Дніпропетровську, Луганську, Сімферополі, Запоріжжі, Херсоні, Миколаєві, Сумах, Чернівцях, Кіровограді та Ужгороді.
1953 року Радіокомітет УРСР був підпорядкований Міністерству культури УРСР і перейменований в Головне управління радіоінформації Міністерства культури УРСР (Радіоуправління УРСР), в тому ж році почав ретрансляцію Центрального телебачення (ЦТ) (з 1956 року I програми ЦТ) і запустив «республіканське вікно», яке отримало 20 січня 1965 року назву «Українське телебачення» (УТ). 1957 року управління знову було виділено з Міністерства культури УРСР та перейменовано в Державний комітет УРСР по телебаченню і радіомовленню (Держтелерадіо УРСР). 1965 року обсяг мовлення УТ становив понад 200 годин. У наступні 5 років тривав поступовий перехід від разових виходів обласних студій з передачами на УТ до створення загальнореспубліканських циклів та рубрик, проведення спільних екранних акцій. 1969 року вийшла в етер перша кольорова програма УТ.
З 1967 по 1972 роки зводять Будинок звукозапису Українського радіо, що дозволив професійно записувати великі оркестрові та хорові колективи і став однією з найбільших подібних студій у Європі.
Виокремлення УТ в окремий канал До 1972 року усі телетрансляції відбувалися на одному каналі. З 6 березня 1972 року УТ було відокремлене від центрального телебачення і почало виходити на окремому каналі. На початку 1980-х років телебачення на території УРСР стає трипрограмним. 1 січня 1982 на 2-му етерному каналі Держтелерадіо УРСР починає ретранслювати IV програму Центрального телебачення СРСР, перейменовану в II програму ЦТ, при цьому Українське телебачення переводять на 3-й етерний канал.
1983 року почалося зведення нової будівлі Київського телецентру. Періодично будівельні роботи заморожувалися з огляду на обмежене фінансування, в результаті будівництво було закінчено вже за незалежної України — 30 грудня 1992 року. Київський телецентр проєктувався як резервний основний у СРСР на випадок виходу з ладу Московського телецентру внаслідок війни або надзвичайних подій. Крім мовлення на Радянський Союз, передбачалася можливість висилання телепрограм із Києва на країни «соцтабору». Цим пояснюється масштабність проєкту, надмірна щодо потреб республіканського телебачення УРСР кінця 1980-х років.
Державне мовлення у період незалежності та спроби створити суспільне мовлення до Революції Гідності 1991 року на базі Держтелерадіо УРСР було створено Державну телерадіомовну компанію України (Укртелерадіокомпанія) та підпорядковано її Державному комітету по зв'язку. Компанія мала президента та чотирьох віцепрезидентів, а також програмно-адміністративну раду у кількості 15 осіб, яка була наділена правом визначати структуру та штат компанії, розміри окладів та надбавок працівників тощо. 1 січня 1992 року в вечірній час на 2 каналі Укртелерадіокомпанія запустила телеканал УТ-2, телеканал УТ став називатися УТ-1. У цей період компанією керували Микола Охмакевич (до 1994, перед тим з 1979 року очолював Держтелерадіо УРСР) та Олександр Савенко (1994—1995).
3 січня 1995 року указом президента Кучми було відновлено держорган — Державний комітет України з питань телебачення і радіомовлення, а Укртелерадіокомпанію було розділено на Національну телекомпанію України (НТКУ), Національну радіокомпанію України (НРКУ) та обласні державні телерадіокомпанії. Держтелерадіо почало здійснювати керівництво національними та обласними телерадіокомпаніями. З прийняттям Конституції України 1996 року Держтелерадіо стає конституційним органом через записану в Основному Законі особливу процедуру призначення його керівника.
До серпня 1995 року фактично етер українських телеканалів був поділений між українськими та російськими мовниками. 1 серпня 1995 року по всій території України відбулася перекомутація програм українського УТ-1 і російського ОРТ (який із квітня 1995 року виходив на Першому каналі Російської ДТРК «Останкіно»): УТ-1 перейшов на частоти першого каналу, ОРТ — на частоти третього.
3 вересня 1995 року УТ-2 перейшли ранкові й денні години на другому каналі аналогового телебачення, а мовлення російського каналу «РТР» на цих частотах було припинено. 1 січня 1997 року вечірній етер на 2-му телеканалі перейшов приватній телекомпанії «1+1».
1997 року Верховна Рада України ухвалювала закон «Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України», проте він так і не запрацював через колізію в постанові Верховної Ради України № 667/97, де телерадіоорганізації Суспільного мовлення України надавався статус громадського мовлення.
2003 року Резолюція 1346 (2003) Парламентської Асамблеї Ради Європи «Виконання обов'язків та зобов'язань Україною» зауважила: «Дуже важливим є запровадження справедливої та такої, що виконує свою функцію, системи суспільного телебачення та радіомовлення в Україні». Два роки потому, резолюцією «Про виконання обов'язків та зобов'язань Україною» (№ 1466 від 5 жовтня 2005) Парламентська Асамблея закликала органи влади України перетворити державні телерадіокомпанії в канали суспільного мовлення згідно з відповідними стандартами Ради Європи.
Створення та подальший розвиток На підставі затвердженої 30 вересня 2010 року Концепції створення і діяльності Національної громадської телерадіокомпанії України Громадською гуманітарною радою при Президентові України було підготовлено проєкт Закону України «Про Національну громадську телерадіокомпанію України», який і став основою для ухваленого 17 квітня 2014 року Закону України «Про Суспільне телебачення і радіомовлення України». 15 травня 2014 він набрав чинності.
Україна створює суспільне мовлення передостанньою з європейських країн. Суспільний мовник відсутній лише у Республіці БілорусьДив. Пояснювальну записку до проєкту Закону України «Про Суспільне телебачення і радіомовлення України» № 739-VII від 06.02.2014 .
Законом України від 17 квітня 2014 року «Про Суспільне телебачення і радіомовлення України» передбачено утворення Національної суспільної телерадіокомпанії України (НСТУ) — юридичної особи, на яку безпосередньо покладається функціонування новоствореної системи Суспільного телебачення і радіомовлення. Нагляд за діяльністю НСТУ має здійснювати Наглядова рада.
Всередині літа 2014 року була створена робоча група з розробки стратегії створення НСТУ. Група вивчала міжнародний досвід та розробляла проєкти діяльності майбутнього суспільного мовника. Протягом двох років над запуском суспільного мовника працював на той час керівник НТКУ Зураб Аласанія.
7 листопада 2014 Кабінет Міністрів України зробив спробу утворити публічне акціонерне товариство «Національна суспільна телерадіокомпанія України», однак Міністерство юстиції зробило висновок, що проєкт постанови в цілому не відповідає положенням прийнятого закону про суспільне мовлення. Тому 2 грудня 2014 р. Держкомтелерадіо підготував інший проєкт постанови КМУ «Про утворення публічного акціонерного товариства „Національна суспільна телерадіокомпанія України“». Після ухвалення 19 березня 2015 року Верховною Радою України змін до Закону (проєкт № 1357), 5 серпня 2015 до постанови були внесені суттєві зміни.
7 квітня 2015 року в прямому етері відбулось підписання пакету змін до ухваленого 2014 року Закону з одночасною презентацією нового логотипу і програмної сітки майбутнього суспільного мовлення за участю перш осіб держави. У прямому етері Перший національний канал змінив свій логотип на UΛ:Перший.
17 грудня 2015 року Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення після проведення конференцій громадських організацій та висування кандидатур парламентськими фракціями затвердила склад Наглядової ради НСТУ, до якої увійшли 17 осіб.
Протягом 2016 року тривало приєднання державних телерадіокомпаній до Національної телекомпанії України (НТКУ), яка 19 січня 2017 року, відповідно до закону, була перетворена на ПАТ «НСТУ». 2016 року до НТКУ приєдналися Національна радіокомпанія України, Державна телерадіокомпанія «Культура», обласні державні телерадіокомпанії, Державна телерадіомовна компанія «Крим» (номінально), Київська державна регіональна телерадіокомпанія, Севастопольська регіональна державна телерадіокомпанія, Новгород-Сіверська регіональна державна телерадіокомпанія «Сіверська», Криворізька регіональна державна телерадіокомпанія «Криворіжжя».