Лепешняк великий, лепешняк водянийМ. Л. Рева, Н. Н. Рева Дикі їстівні рослини України / Київ, Наукова думка, 1976—168 с. — С.79 (Glyceria maxima (C.Hartm.) Holmb. — багаторічна трав'яниста рослина, вид роду лепешняк (Glyceria) родини тонконогові (Poaceae), що росте на вологих територіях, часто безпосередньо у водоймах із невеликою течією.
Назва Наукова назва походить від грецького glyceros — солодкий, що зумовлено солодким смаком насіння. У молодих рослинах солодкий сік нагромаджується у міжвузлях.
Поширення та екологія Природний ареал лепешняка охоплює територію Європу і помірних широт Азії, зокрема Західного Сибіру, Кавказу та Туреччини. Згодом рослина поширилась і на території Північної Америки, Австралії та Нової ЗеландіїGRIN Taxonomy for Plants . В Україні поширений у всіх районах Лісостепу.
Вид росте на сирих і заболочених луках, болотах, на берегах водойм та безпосередньо в озерах, ставках, старицях, руслах річок на глибині 20-50, інколи 150 см. Часто утворює заростіМанник большой в Био-энциклопедии.
Ботанічний опис
Багаторічна злакова трав'яниста рослина із прямостоячим міцним, грубим стеблом 10-12 мм в діаметрі заввишки 100–150, інколи 200 см. Листки зелені широколінійні, шириною 5-12 мм, шорсткі, із поодинокими шипиками, язичок 3-5 мм довжиною, загострений. У проточних водоймах утворює реофільну, стерильну форму із стрічкоподібними листками до 50 см довжиною.
Корінь має форму повзучого кореневища довжиною до 50 см.
Суцвіття — густа, багатоколоскова волоть 20-40 см завдовжки із зібраними в кільця по 4-10 порівняно товстими, шорсткими, прямостоячими або відхиленими гілочками. Колоски зелені, бурі або фіолетові довжиною до 15 мм, 5-9-квіткові. Нижня квіткова луска 3-3,5 мм довжиною, із сімома сильно виступаючими жилками, вкритими шипиками. Тичинок три; пиляки 1,5-2 мм довжиною, жовті.
Цвіте в червні-липні, дозріває в липні-серпні. Розмножується насіннєво та вегетативно — кореневищами. Анемофіл.
Значення і застосування Лепешняк — кормовий злак, проте як корм його використовують лише до цвітіння. Пізніше він грубіє і вражується листовою сажкою, яка утворює на листках вузькі чорні смужки. Грибок у свіжому стані отруйний для худоби, тому вживання таких свіжих рослин небезпечне для тварин. В сіні сажка нешкідлива.
Лепешняк використовується для укріплення берегів. Його солома може використовуватися для покриття невеликих будівель. У харчуванні Зерно рослини можна використовувати в їжуСокровища северных болот // Т. В. Цветкова. — Вестник Кирилло-Белозерского музея. — 2007. — № 11. Рева М. Л. Растения в быту. — Донецк: Донбас. — 1982. — с.240 . Крупа з насіння лепешняку здавна відома як чудовий харчовий продукт — легкий і поживний для виснажених хворобою і голодом людей. Вона добре відома населенню Польщі, Швеції, Угорщини та країн Балтії під промовистою назвою «манна». У Російській імперії вона надходила на місцеві ринки під назвою «польська крупа» чи «пруська манна».
Насіння збирають з легких човнів у другій половині літа. Пучки волоті нагинають і палицями вимолочують насіння на дно човна. Заготовлене зерно шеретують на круподерці або обшуговують у ступі від бурої оболонки.
Зерно і крупа лепешняку містять 75% крохмалю, 9,7% білків, 0,4% жирів, 13,5% води. На смак крупа лепешняку нагадує рис або саго.
З крупи готують каші, круп'яні запіканки й биточки, страви типу плова, галушки, пельмені, млинці, оладки, киселі.
Молоде цукристе стебло лепешняку варять у воді, проціджують, а відвар використовують для приготування узварів, квасу тощо.М. Л. Рева, Н. Н. Рева Дикі їстівні рослини України / Київ, Наукова думка, 1976—168 с. — С.81
Примітки
Посилання Glyceria maxima (Hartm.) Holmb. на сайті Міністерства сільського господарства США Атлас сосудистых растений России и сопредельных стран Glyceria maxima в Flora of China