Неокласика, музичний неокласицизм — напрям в академічній музиці XX століття, представники якого прагнули до відродження стилістичних рис музики ранньокласичного і докласичного періоду. Найбільшого розвитку досяг у 1920-х — 1930-х роках.

Характеристика

Виник як реакція і пряме заперечення на музичний стиль імпресіонізму. Як мистецький напрям був задекларований у 1920 р. Ф. Бузоні у статті «Новий класицизм» (у формі відкритого листа музикознавцю П. Беккеру). Бузоні писав був: «Під новим класицизмом я розумію розвиток, відбір та використання всіх досягнень минулого досвіду та їхнє втілення у тверду й вишукану форму»цит. за: Пензева Н. Л. Неокласика як стиль хореографічного мистецтва XX СТ. (на прикладі творчості Дж. Баланчіна) / Н. Л. Пензева // Культура народов Причерноморья. — 2009. — № 154. — С. 89-92.. У 1924 І. Стравінський висунув гасло «Назад до Баха», що був підхоплений музикантами різних країн. Сенс цього заклику полягав у поєднанні бахівської логіки, принципів розвитку та конструювання музичної форми з новітніми засобами музичної мовиКелдыш Ю. В. Неоклассицизм / Ю. В. Келдыш // Музыкальная энциклопедия в 6 т., т.3.–М.: Сов. энциклопедия, 1976.– C. 960—963..

Неокласика отримала розвиток насамперед у творчості Ігоря Стравінського («Аполлон Мусагет», «Пульчинелла», «Орфей», «Кар'єра марнотрата») і А. Русселя («Сюїта in Fa», «Вакх і Аріадна»), по відношенню до якої термін «неокласицизм» уперше було вжито (у 1923 г.)Whittall A., op.cit.. У Франції неокласика отримала також розвиток у послідовників Е. Саті, представників французької «шістки» (Даріус Мійо, Артур Онеґґер, Франсіс Пуленк та інших) і деяких інших композиторів, в Німеччині — у творчості П. Гіндеміта.

В Україні через негативний вплив радянської політики щодо мистецтва неокласика заявила про себе лише в 1960-х роках (М. Скорик), пізніше — в творчості В. Бібіка, І. Карабиця, Ж. та Л. Колодубів та ін.

Примітки

Література Глебов Игорь (Асафьев Б. В.). Книга о Стравинском. Л., 1929; Ярустовский Б., И. Стравинский. Краткий очерк жизни и творчества. М., 1963, 1969; Друскин М. Пути развития современной зарубежной музыки. в кн.: Вопросы современной музыки, Л., 1963; Друскин М. И. Стравинский. Л. — М., 1974; Михайлов М. О классицистских тенденциях в музыке XIX — начала XX века. в кн.: Вопросы теории и эстетики музыки. вып. 2, Л., 1963; Нестьев И. На рубеже двух столетий. М., 1967; Смирнов В. Возникновение неоклассицизма и неоклассицизм И. Стравинского. в кн.: Кризис буржуазной культуры и музыка. вып. 2, М., 1973; Mersmann H. Die moderne Musik seit der Romantik. Wildpark — Potsdam, 1928; Wörner К. Musik der Gegenwart. Geschichte der neuen Musik. Mainz., 1949; Stuckenschmidt H. Neue Musik. В., 1951; Busoni F. Wesen und Einheit der Musik. В., 1956; Austin W. Music in the 20th century. N. Y., 1966.

Див. також Неокласика

Посилання