Бартельс Адольф ( ; 15 листопада 1862, Вессельбурен — 7 березня 1945, Веймар) — німецький прозаїк, журналіст і поет, професор, історик літератури, представник Руху за національну культуру (Heimatkunstbewegung), відомий антисеміт.
Коротка біографія
Адольф Бартельс народився у Вессельбурені (Гольштинія) і був старшим з дев'яти дітей в родині слюсаря. З 1877 р. по 1882 р. відвідував середню школу в Мельдорфі (Meldorf), але навчання довелося покинути незадовго до закінчення школи, батьківського заробітку було замало, щоб платити за навчання. Деякий час він жив зі своїм дядьком в Гамбурзі і давав приватні уроки. Потім повернувся назад у своє рідне місто і якийсь час працював помічником клерка в Королівському суді. Крім того, він і далі давав приватні уроки, а у вільний час писав вірші, оповідання та місцеві історичні есеї, які публікував друг його батька Юліус Грот, видавець і редактор місцевої газети. Це привело до ідеї провести серію лекцій на літературні та історичні теми з метою заробити гроші для навчання в університеті. З 1885 року Адольф Бартельс, попри відсутність повної середньої освіти, слухав лекції в Лейпцизькому університеті і почав вивчати політологію переважно для підготовки лекцій з літератури, історії та філософії. У Лейпцигу, молодий письменник рано дізнався про натуралістів Германа Конраді, Отто Еріха Гартлебена і Карла Генкеля, сатиричні фігури яких він помістив в розділі свого комічного епосу «Дурний чорт» (Der dumme Teufel, 1896). У вересні 1887 р. він перейшов до Берлінського університету, а наступного літа завдяки своїм покровителям з батьківщини здійснив поїздку до Південної Німеччини та Італії. Після двох семестрів покинув навчання і одружився зі своєю коханкою Ідою Реорк (Rehork) і за посередництва свого співвітчизника Германа Альмерса (Allmers) перебрав редагування «Дідаскаліями)» (Didaskalia), розважального додатку до національно-ліберального часопису 'Frankfurter Journal', для якого писав театральні рецензії, тематичні статті та огляди. З перервою працював тут до 1895 р. У своїх театральних статтях він піддав різкій критиці верхній клас франкфуртської публіки, яка розумілася у нових літературних рухах. Бартельс, який зі студентських років був ярим противником антисемітизму, зустрічався у Франкфурті також з письменниками єврейського походження. Спочатку він ставився до них неупереджено та доброзичливо, але потім протягом багатьох років, пізнаючи «добре і погане» єврейської солідарності, чимраз більше міняв своє ставлення до євреїв, яке перетворилося у відкриту ворожнечу. З часом Бартельс став членом німецької націоналістичної партії (Deutschvölkischen Partei), яка існувала між 1914 і 1918 рр. Однак з капіталістичними і колоніальними планами кайзера Вільгельма II він так і не зміг погодитися і находив його приказку «Наше майбутнє лежить на воді» абсолютно жахливим. Після Першої світової війни Бартельс був одним з лідерів націоналістичного руху і був залучений також до німецького християнства (Deutschchristentum). Він став відвертим антисемітом і расистом. У своїй промові на запрошення німецької націоналістичної студентської асоціації 21 січня 1913 в Берліні, він заявив: «Той, хто в наш час не є антисемітом, той не є добрим німцем». Міняючи свої симпатії до різних націоналістичних рухів, Бартельс кінець-кінцем прийшов до націонал-соціалізму. У 1939 р. він опублікував свою роботу, в якій підійняв тему впливу єврейства на німецьку церкву. З подій останніх років його життя можна відзначити великі дні німецької поезії у Веймарі, де він виступав поряд з Геббельсом до 200 запрошених поетів і письменників, а також святкування його 75-ти і 80-тиріччя. Адольф Бартельс помер 7 березня 1945 р. після нетривалої хвороби у 82 роки у Веймарі.
Літературна діяльність У 1896 Бартельс зробив вирішальний крок до самостійної літературної творчості. Він переїхав до Веймара і видав свій перший роман «Дітмаршці» (Die Dithmarscher), за яким писав критичні літературні внески до відомих журналів, як-от Grenzboten, Kunstwart тощо. Серію статей з Grenzboten було навіть опубліковано окремою книгою. У 1898 році в історію німецької літератури він ввів термін Heimatkunst «мистецтво батьківщини» і був його гарячим захисником упрожовж наступних кількох років. 1899 року випустив свій другий історичний роман Dietrich Sebrandt, в якому йдеться про революційні події 1848 р. в Шлезвіг-Гольштейні та Берліні. На рубежі століть вийшла його стандартна робота «Історія німецької літератури» (Geschichte der deutschen Literatur), в якій його тепер відкритий антисемітизм повною мірою. У 1904—1904 рр., вважаючи, що смерть вже близька він видав повне зібрання своїх поетичних творів (вірші та драми). Дві тенденції викристалізувалися в майбутньому в його творчості: боротьба проти єврейського «засилля» в німецькій літературі, в тому числі «поділу між німцями і євреями» та кампанії проти «декадентської літератури» з одночасним вказуванням молодим «здоровим таланту» необхідність ставити як єврейським, так і неєврейських авторам того напрямку в літературі. 1909 року він заснував у Веймарі Веймарський Національний фестиваль для німецької молоді, на якому студенти з усієї Німеччини знайомилися з класикою німецької літератури з метою стати «бастіоном» проти впливу німецької декадентської літератури. З 1909 року Бартельс видавав також літературний часопис «Німецька література», який з перервами виходив до грудня 1933 р. Серед інших його останніх робіт була велика історія тюрнгської літератури (Geschichte der thüringischen Literatur, 1938/42), плід багатолітніх досліджень.
Вибрані твори Friedrich Geßler. Sein Leben und seine Werke. Lahr, Schauenburg 1892 — «Фрідріх Гесслер. Його життя і його твори». Der dumme Teufel oder die Geniesuche. Komisches Epos in 12 Gesängen. Dresden, Dresdner Verlagsanstalt 1896 — «Дурний чорт або пошук генія. Комічний епос у 12 піснях». Gerhart Hauptmann. Weimar, Felber 1897 — «Герхарт Гауптман». Die deutsche Dichtung der Gegenwart. Die Alten und die Jungen. Leipzig, Avenarius 1897, 9. stark vermehrte und verbesserte Auflage 1918 — «Сучасна німецька поезія. Старі і молоді». Die Dithmarscher. Historischer Roman in 4 Büchern. Kiel u. Leipzig, Lipsius u. Tischer 1898 — «Дітмаршці» Dietrich Sebrandt. Roman aus der Zeit der schleswig-holsteinischen Erhebung. Kiel u. Leipzig, Lipsius u. Tischer 1899 — «Дітріх Зебрандт. Роман у двох частинах з часів величі Шлезвіг-Гольштейну». Der Bauer in der deutschen Vergangenheit Leipzig: Diederichs. (= Monographien zur deutschen Kulturgeschichte 6), 1900 — «Селянин у німецькому минулому». Dürer in Venedig. Oper in drei Akten. Dichtung von Adolf Bartels nach der gleichnamigen Novelle von Adolf Stern. Musik von Waldemar von Baußnern. Dresden, Brunner 1901 -«Дюрер у Венеції. Опера у трьох актах. Переспів Адольфа Бартеля за мотивом однойменної новели Адольфа Штерна. Музика Вальдемара фон Бауснера» Geschichte der deutschen Lit(t)eratur. 2 Bde. Leipzig, Avenarius 1901/02 — «Історія німецької літератури». Heimatkunst. Ein Wort zur Verständigung. Leipzig u. Berlin, Meyer 1904 «Мистецтво батьківщини. Слово для розуміння». Adolf Stern. Der Dichter und Literaturhistoriker. Dresden, Koch 1905 -«Адольф Штерн. Поет і історик літератури». Das Weimarische Hoftheater als Nationalbühne für die deutsche Jugend. Eine Denkschrift. Weimar, Böhlaus Nachf. 1905 «Веймарський придворний театр як національна сцені для німецької молоді. Пам'ятна записка» Judentum und deutsche Literatur. Leipzig, Zieger 1912 — «Єврейство і німецька література». Einführung in die Weltliteratur (von den ältesten Zeiten bis zur Gegenwart im Anschluß an das Leben und Schaffen Goethes. 3 Bde. München, Callwey 1913 — Вступ до світової літератури (від найдавніших часів до сучасності включно з життям і творчістю Гете". Der deutsche Verfall. Leipzig, Armanenverlag 1913 — «Німецький занепад». Deutschvölkische Gedichte aus dem Jubeljahr der Befreiungskriege 1913. Leipzig, Armanenverlag 1914 — «Німецькі народні вірші з ювілею визвольної війни» Nationale oder universale Literaturwissenschaft? Eine Kampfschrift gegen Hanns Martin Elster und Richard M. Meyer. München, Callwey 1915 — Національне чи універсальне літературознавство? Полемічна замітка проти Мартіна Ельстера і Ріхарда Меєра". Deutschchristentum auf rein evangelischer Grundlage. Leipzig, Wacher 1917 — «Німецьке християнство на чисто євангельській основі» Weltliteratur. Eine Übersicht zugleich ein Führer durch Reclams Universalbibliothek. 3 Bde. Leipzig, Reclam 1918 — «Світова література. Огляд» Lessing und die Juden. Eine Untersuchung. Dresden, Koch 1918 -«Лессінг і євреї» Weshalb ich die Juden bekämpfe. Eine deutliche Auskunft. Hamburg, Deutschvölkische Verlagsanstalt 1919 (= H. 8 der Hammer-Schläge) — «Чому я поборюю євреїв. Ясна довідка» Die Berechtigung des Antisemitismus. Eine Widerlegung der Schrift von Herrn von Oppeln-Bronikowsky «Antisemitismus?». Leipzig, Weicher 1921 — «Виправдання антисемітизму. У відповідь на 'Антисемітизм' пана Опельн-Броніковського». Der völkische Gedanke. Ein Wegweiser. Weimar, Fink 1922 — «Народні думки. Путівник». Der Nationalsozialismus Deutschlands Rettung. Leipzig, Weicher 1924 — «Націонал-соціалізм — спасіння Еімеччини». Jüdische Herkunft und Literaturwissenschaft, eine gründliche Erörterung, 1925 «Єврейське походження і літературознавство, принципове роз'яснення». Freimaurerei und deutsche Literatur. Feststellungen und Vermutungen. München, Eher 1929 — «Франк-масонство і німецька література. Встановлене і припущеня». Der letzte Obervollmacht. Ein Roman aus der Bismarckzeit. Weimar, Borkmann 1931 — «Останнє повновладдя. Роман з часів Бісмарка». Goethe der Deutsche. Frankfurt am Main, Diesterweg 1932 «Німець Гете» Geschichte der thüringischen Literatur. 2 Bde. Jena, Frommann 1938/42 — «Історія тюрінгської літератури».
Література Karl Otto Conrady: Vor Adolf Bartels wird gewarnt. Aus einem Kapitel mißverstandener Heimatliebe; in: derselbe: Literatur und Germanistik als Herausforderung. Skizzen und Stellungnahmen; Frankfurt am Main: Suhrkamp, 1974, ISBN 3-518-06714-1, S. 227—232. Steven Nyole Fuller: The Nazis’ Literary Grandfather. Adolf Bartels and Cultural Extremism, 1871—1945; New York u.a.: Peter Lang, 1996; ISBN 0-8204-2329-7
Hans von Hülsen: Neid als Gesinnung — Der manische Antisemitismus des Adolf Bartels; in: Karl Schwedhelm (Hrsg.): Propheten des Nationalismus; München: List, 1969; S. 176—188 Walter Loose: Adolf Bartels der Literaturgeschichtschreiber der Gegenwart. Braunschweig und Hamburg: Verlag Georg Westermann 1921 Thomas Neumann: «Hebbel der Deutsche» — Völkisch nationale Hebbelrezeption bei Adolf Bartels; in: Hebbel-Jahrbuch 50 (1995), S. 193—226 Thomas Neumann: Völkisch-nationale Hebbelrezeption. Adolf Bartels und die Weimarer Nationalfestspiele; Bielefeld: Aisthesis 1997; ISBN 3-89528-157-3 Thomas Neumann: «Deine Ausführungen hättest Du Dir sparen können …» — Einige biographische Anmerkungen zum Verhältnis Adolf Bartels — Gustav Frenssen; in: Gustav Frenssen in seiner Zeit. Von der Massenliteratur im Kaiserreich zur Massenideologie im NS-Staat; hrsg. v. Kay Dohnke; Heide: Boyens, 1997; S. 347—361; ISBN 3-8042-0750-2 Thomas Neumann: Artikel Adolf Bartels; in: Internationales Germanistenlexikon 1800—1950, 3 Bände und eine CD-ROM; hg. von Christoph König; Berlin u.a.: De Gruyter Verlag, 2003; S. 85-88 (aktuelle bio-bibliographische Information zu Adolf Bartels) Thomas Rösner: Adolf Bartels; in: Handbuch zur «Völkischen Bewegung» 1871—1918; hg. von Uwe Puschner, Walter Schmitz und Justus H. Ulbricht; München u.a.: Saur 1996; S. 874—894; ISBN 3-598-11241-6 Hans Sarkowicz, Alf Mentzer: Literatur in Nazi-Deutschland. Ein biographisches Lexikon. Hamburg/Wien: Europa Verlag, (Erw. Neuauflage) 2002 ISBN 3-203-82030-7
Примітки
Посилання Adolf Bartels ; in: Datenbank Projekt Historischer Roman der Universität Innsbruck Heike Glindemann: Adolf Bartels. Der Kritiker als Antisemit; in: Literaturkritik. Geschichte-Theorie-Praxis. Universität Marburg