Голі́нка (також Гольо́нка, Голюнки́, Голянці́Ж. «Пам'ятки України». Ч. 3, 1990. Стор.19 Стаття Ярослава Дашкевича «Полки. Полкові сотні. Лівобережжя», Голѣ́нкаВѣдомостъ коликое число в Санборскомъ дворѣ которой прежде сего бивал до двора Батуринского …і при немъ села и всякие заводи имѣються. Мазепина книга, 1726) — село в Україні, у Дмитрівській селищній громаді Ніжинського району Чернігівської області. До 1921 — станове козацьке село. Розташоване на березі річки Яцунка (колись Голінка) за 25 км від міста Бахмач (30 кілометрів по шосейній трасі) та 15 км від центру громади містечка Дмитрівка та залізничної станції Рубанка. Засноване восени 1637.
Населення — 411 (1 березня 2020; при чому 1 березня 2014 — 666 осіб, 1 липня 2012 — 687 осіб, 31 грудня 2011 — 695 осіб, 1988 — 1439 осіб, а 1926 — 5745 осіб). Українці.
Розмовляють перехідним полісько-полтавським діалектом української мови (м'яке «л» — «льовко», ствердна частка «еге», низка білорусизмів). Переважно високі (понад 1 м 80 см), сіро- та синьоокі. Православні (парафія Православної Церкви України — Михайлівська, та Московської патріархії - Спасівська). У селі середня 11-річна школа, клуб, три магазини, амбулаторія, до 2010 — аптека, до 2019 — пошта, до 2021 — дитячий садок «Теремок». Асфальтове покриття та високоякісна мережа інтернет-зв'язку. Сільська рада ліквідована 2020 (у складі 12 депутатів) У листопаді 2020 утворено Голінський старостинський округ у складі одного села. Старостою призначена Наталія Вернигора. Територія сільської ради — 7468,6 га. Шістнацять цвинтарів, при чому два — старовинні (збереглися сім кам'яних козацьких хрестів кінця XIX — поч. XX ст.). До 2010 було поширене молочарство, до 1995 — тваринництво, існують господарства, що досі практикують бджільництво, картоплярство та мисливство, до початку 1970-х — промисловий видобуток торфу.
Географія
Село розташоване у північній частині Дмитрівської селищної громади, на кордоні з Конотопським районом Сумської області на старому сотенному шляху до села Красний Колядин. Село сполучено шістьма шляхами із зовнішнім світом:
на південний захід — Гайворонський шлях (якісне асфальтове покриття) до села Гайворон (9 км); на захід — Григорівський шлях (ґрунтова дорога через лани) до села Григорівка (6 км); на північний захід — Тиницький шлях (ґрунтова дорога з відгалуженням на бетонну у бік траси «Бахмач— Ромни») до села Тиниця та міста Бахмач (7 км); на північ — Конотопський шлях (2,5 кілометри ґрунтової дороги до села Малий Самбір) до міста Конотоп через Соснівку (3 км); на захід — Дептівський шлях, або Дубов'язівський (асфальтове покриття до моста через річку Ромен, далі — ґрунтова дорога) до с. Дептівка та смт Дубов'язівка через село Гирявку; на південь — шлях на Городок (тепер село 8-ме Березня Гайворонської сільради) (4 км); на південь — старий, ще польський стовбовий шлях до села Красний Колядин - колишня столиця сотні, до якої територіально входила Голінка (6 км), занедбаний, непроїзний.
У часи Гетьманщини існував стовповий Красноколядинський шлях, який вів від Голінки лівим берегом річки Ромен до сотенного центру — містечка Красний Колядин. Проте в часи Російської імперії та особливо під час радянської окупації — занепав.
Історична географія
Голінка розташована на крайньому сході земель Ягеллонської монархіїАнджей Менцвель. Родинна Європа — вперше. Серія «Університетські діалоги». Львів, 2007, С. 16. Нині — Чернігівська область України.
Адміністративна географія
1637–1644 — у складі Чернігівського воєводства Речі Посполитої; 1644–1649 — у складі Київського воєводства Речі Посполитої; 1649–1672 — центр Голінської сотні Прилуцького полку Гетьманщини; 1672–1751 — у складі Красноколядинської сотні Прилуцького полку Гетьманщини; 1751–1782 — центр Голінської сотні Прилуцького полку Гетьманщини; 1782 — центр Голінського повіту Новгород-Сіверського намісництва Російської імперії; 1782–1796 — центр Голінської волості Борзенського округу Чернігівського намісництва Російської імперії; 1797–1803 — центр Голінської волостіКонотопського повіту Малоросійської губернії Російської імперії; 1803–1917 — центр Голінської волості Конотопського повіту Чернігівської губернії Російської імперії; 1917–1918 — центр Голінської волості Конотопського повіту Чернігівської губернії Української Народної Республіки (УНР); 1918 — центр Голінської волості Конотопського повіту Землі Посем'я Української Народної Республіки (УНР); 1918, березень — листопад — центр Голінської волості Конотопського повіту Чернігівської губернії Української Держави гетьмана Павла Скоропадського; 1918—1921 — центр Голінської волості Конотопського повіту Землі Посем'я Української Народної Республіки (УНР); 1921 (фактично з 1919)– березень 1923 — у складі Гайворонської волості Чернігівської губернії УСРР (зона окупації комуністичних урядів Росії); 1923–1925 — у складі Дмитрівського району Конотопської округи УСРР та УРСР (зона окупації СРСР); 1925–1930 — у складі Дмитрівського району Конотопської округи УСРР (зона окупації CCCP); 1932–1941 — у складі Дмитрівського району Чернігівської області УСРР (зона окупації CCCP); 1941–1943 — у складі Дмитрівського ґебіта Чернігівської області прифронтової території Німеччини (зона окупації Німеччини); 1943—1961 — у складі Дмитрівського району Чернігівської області УРСР (зона окупації СРСР); 1961—1968 — у складі Іченського району Чернігівської області УРСР (зона окупації СРСР); 1968—1991 — у складі Бахмацького району Чернігівської області УРСР (зона окупації СРСР); 1991-2020 — у складі Бахмацького району Чернігівської області держави Україна; з 2020 — центр Голінської старостинської округи Дмитрівської селищної громади Ніжинського району Чернігівської області держави Україна.
Локальна географія
Село Голінка до 2015 нараховувало до 29 кутків (кварталів), три хутори, два Шляхи (Гайворонський та Конотіпський) та до 20 вуличок. Назви кутків, хуторів та вуличок існують паралельно до офіційних назв вулиць, хоча у 2000-х роках спостерігається ерозія орієнтації за старою географією.
До половини нинішніх кутків в часи Гетьманщини мали статус куренів. Їх було десь 11 - за кількістю нецерковних кладовищ: Гузівський курінь, Хільківський курінь, Андріївський курінь, Ріпівський курінь, Марковичівський курінь, Троцівський курінь, Гапонівський курінь, Хоруженківський курінь, Гудимівський курінь, Вольківський курінь, Храпалівський курінь. Голубівка хоча й має окремий цвинтар — Василенків - куренем не була. Цвинтар у районі Ґедзеківки є новим, післявоєнним — там ховають переважно мешканців Ринку.
«Спасівські» кутки, хутори та вулиці
Ч. Назва кутка Час утворення Корінні роди Кількість хат (2013) Демографія1 Ріпин хутір19 століттяРіпа4 жилих, 14 нежилих12 осіб, у 1926 — до 150 осіб2 Бичи́хасередина 18 століттяНосенко, Ковалевський, Яцун, Талаш, Сидоренко, Мигирич, Палієнко, Борисенко, Федоренко (Осаула)6 жилих7 осіб, у 1926 — до 300 осіб3 Кузьмичі́в хутір19 століттяМигирич3 жилих6 осіб, у 1926 — до 80 осіб4 Гузівка18 століттяГузь, Ющенко, Книш, Троць, Мигирич, Гончар; з 2000-х — Колодій, Гришко, Шабалін10 жилих, 3 руїни, 10 нежилих15 осіб, у 1926 — до 200 осіб5 ХільківкаОдин із чотирьох перших кутків (1637)Хілько, Носенко, Гринаць, Лівак, Бильда, Гирман (Дудік), Прокопенко, Палієнко; з ХХ століття — Лазоренко, Гончар, Троць.3 жилих, 4 нежилі4 осіб, у 1926 — до 70 осіб,6 Андріївка18 століттяАндрієнко, Шевченко, Клименко, Кірієнко, Передера, Ковалевський, Делва; з 2012 — священник Віталій (Темчур)7 жилих, 3 нежилих, 2 руїни11 осіб, до 1926 — до 100 осіб7 Книшів хутіркінець 19 століттяКниш4 жилих (по-вуличному — Баранові, Терещуки, Волкови)до 1926 — до 60 осіб8 Картоплянівкакінець 19 століттяМолюга, Лівак, Борода, Охріменко, Артюх, Оробей, Пащенко, Ковалевський, Сидоренко, Луцик, Пащенко5 жилих, 4 нежилих, 3 руїнидо 1956 — до 200 осіб9 Ріпівкакінець 17 століттяРіпа, Шевченко, Передера, Мигаль, Малюгадо 1926 — до 200 осіб10 Гайворонський шлях18 століттяЯцун, Матвієнко, Ковалевський11 Троцівка18 століттяТроць, Куцевол, Луцик12 Куток19 століттяГончар, Мороз, Борода, Горовий, Грабина, Гришко, Яцина, Юхимець6 жилих, 4 нежилих, 4 руїни (до 1989 — 26 жилих хат)до 1926 — до 300 осіб13 Марковичівка18 століттяМарченко, Портний14 Сумовиця18 століттяЯцун, Ярмоленко, Клименко
Рі́пин хутір, Бичи́ха, Кузьмичі́в хутір, Гузі́вка, Хількі́вка, Андрі́ївка, Книші́в хутір, Ріпі́вка, Картопля́нівка, Гайворо́нський шлях (всі на захід від Спасо-Преображенської козачої церкви) та Куто́к, Марковичі́вка, Сумо́виця, Троці́вка (на схід від Спасо-Преображенської козачої церкви).
Усі станові козачі кутки храмують на Спаса.
«Михайлівські» кутки, хутори та вулиці
Хоруженкі́вка, Городо́к, Гирма́нка, Ча́йка, Яро́к, Коното́пський шлях, Колодієво, Гуди́мівка (плюс Лихоманова вуличка), Коцюрівка (злилася з Гудимівкою у 2000-х роках) Ри́нок, Ґедзекі́вка, Босі́вка, Храпалі́вка (плюс Кравчукова вуличка), Гапонівка (плюс Микитчина вуличка), Марусинкі́вка, Волькі́вка, Голубі́вка (плюс Козина вуличка та Стобрехова вуличка)Сергій Павленко. Мікротопоніми Чернігово-Сіверщини. — Чернігів: ПАТ"ПВК"Десна", 2013. — 600. ISBN 978-966-502-543-6 ; (останні чотири — на Дептівсько́му напрямку).
Усі ці кутки храмували і храмують на Михайла, 21 листопада за старим стилем.
Колишні голінські хутори
Брязкунів хутір (він же Височчина); Лівшишин хутір; Хомняків хутір; Кузьмичів хутів; Мигиричів хутір (на Ступнику); Палієнків хутір — усі ліквідовані комуністичною владою під час першої окупації села (1921—1941).
Демографія
Таблиця зміни чисельності населення 1926 1989 2011 2012 2014 2020 5 745 1 439 695 687 666 411
Історія
Походження назви
Існує п'ять версій походження назви села:
від старовинної назви річки Голубівка — Гольонка у польській транскрипції Holonka (можливо, балтського походження, як багато водойм регіону, зокрема й р. Ромен), яка протікає на східній околиці села:
від міри глибини землі «голінка», поширеної у ті часи; від місцевого діалектного слова «голі́нний» в значенні «жвавий», «завзятий»Григорій Квітка-Основ'яненко. Твори. К., 1969, Т. 3., С.508
від козацького прізвиська Гольонка або й Голінка, яке зустрічається у козацьких реєстрах; від назви плоду осоки — «голінка»Відпатронімні ойконіми України на -инці-. Дмитро Бучко
У польському та московському варіанті поширена вимова «Гольонка», при чому з твердим «Ґ». У XX ст., особливо після запровадження україномовної освіти, в усному мовленні переважає літературна українська назва — Голінка.
Стародавність
Поблизу села розташовані три комплекси могил скіфського часу (5 — 3 ст. до Р. Х.). Найбільші та найкраще збережені — так звані «Роблениці» або «Роблені Могили», які раніше слугували спостережним пунктом для козацьких залог та межею з землями, що належали громаді села Григорівка.
За 7 кілометрів від Голінки виявлено давньоукраїнське поселення (9 — 13 століття). Загалом це — північні краї Переяславського князівства, прикордонна зона із Великим князівством Чернігівським, яка відображає вододіл боліт, що тяжіють до Сули та до Десни.
У складі Речі Посполитої
Територія, де засновано село Голінка, з кінця 16 століття була в прикордонній смузі інтересів Московії та Речі Посполитої. Після ліквідації московської держави, долина річки Ромен де-факто належала вихідцям з Речі Посполитої. Після переможної Смоленської війни (1632—1634), ці території остаточно передані під контроль Варшави, що й відкрило шлях для ґрунтовної колонізації краю.
Отже, село Голінка засноване восени 1637 (або найпізніше — 1638) у південно-східній частині Чернігівського воєводства — на кордоні з Київським воєводством. Його осадчий — Якуб Коленда, урядник державного діяча українського походження, князя Яреми Вишневецького. Село осаджене з правами слободи, тобто на 30 років звільнялося від податків. Щоправда, перші роки існування слободи Голінка відзначені великою посухою.