«Сімейний портрет в інтер'єрі» () — передостанній фільм режисера Лукіно Вісконті, вийшов на екрани у 1974 році.
Зміст Удостоєний багатьох нагород передостанній фільм великого Лукіно Вісконті. Літній професор — естет і пристрасний колекціонер предметів мистецтва та музики, живе у старовинному палаццо. Він давно вирішив для себе, що краще думати про досконалі творіння людей, аніж про самих людей — стражденних, неспокійних, недосконалих. Одним із захоплень професора є сімейні портрети в інтер'єрі — жанр, званий англійцями Conversation Piece — «фрагмент розмови» персонажів, зображених на полотні. І ці «фрагменти розмови» цілком влаштовують професора. Інших бесід йому не треба. Та раптом метрономний побут професора несподівано порушують постояльці, яким він вимушено надає верхній поверх свого палаццо — маркіза Брумонті з молодим альфонсом Конрадом та її донька Льєтта з нареченим Стефано. Персонажі для Conversation Piece є. От тільки, цей «фрагмент розмови» професору не доведеться розглядати крізь лінзу. Йому доведеться стати його учасником.
Ролі Берт Ланкастер — професор Гельмут Бергер — Конрад Хюбел Сільвана Мангано — маркіза Бьянка Брумонті Клаудія Марсані — Ліетта Брумонті Стефано Патріци — Стефано Ельвіра Кортезе — Ермінія Філіп Ерсан — портьє Гі Трежан — антиквар Жан-П'єр Золя — Бланшар Енцо Флермонте — комісар Ромоло Валлі — Мікеллі Маргеріта Хоровіц — покоївка Клаудія Кардінале — дружина професора Домінік Санда — мати професора
Знімальна група Автор сюжету: Енріко Медіолі Автори сценарію: Сузо Чеккі д'Аміко, Енріко Медіолі, Лукіно Вісконті Режисер: Лукіно Вісконті Оператор: Паскуаліно де Сантіс Монтаж: Руджеро Мастроянні Художник: Маріо Гарбулья Композитор: Франко Манніно
Нагороди 1975 — дві премії «Давид ді Донателло»: найкращий фільм і найкращий іноземний актор (Берт Ланкастер). 1975 — 5 премій «Срібна стрічка» Італійського національного синдикату кіножурналістів: найкращий режисер (Лукіно Вісконті), найкращий продюсер, найкраща робота оператора (Паскуаліно Де Сантіс), найкраща робота художника (Маріо Гарбулья), найкраща акторка-дебютантка (Клаудія Марсані). 1975 — головний приз Вальядолідського МКФ. 1979 — премія журналу «Кінема Дзюмпо» найкращому режисерові зарубіжного фільму (Лукіно Вісконті). 1979 — премія «Блакитна стрічка» за найкращий фільм іноземною мовою. 1979 — премія Японської кіноакадемії за найкращий фільм іноземною мовою.
Посилання