Цвік Марко Веніамінович

Марко Веніамінович Цвік (21 червня 1924, Гадяч, Полтавська губернія — 20 серпня 2011, Харків) — радянський та український учений-правознавець, спеціаліст у галузі теорії держави і права. Доктор юридичних наук (1987), професор (1987), академік-секретар Національної академії правових наук України (1993). Заслужений діяч науки та техніки України (1995). Учасник Німецько-радянської війни. Випускник Харківського юридичного інституту (1948), починаючи з 1949 року, працював у цьому ж виші на кафедрі теорії держави і права, де у 1973—1974 роках виконував обов'язки завідувача, а потім з 1987 року був професором кафедри. Брав участь у створенні Конституції України та низки законопроєктів. З 1999 року був членом Президії, а з 2002 року став академіком-секретарем Відділення теорії держави та права НАПрНУ. Займався дослідженням сутності законів та вивченням проблем демократії.

Біографія

Ранні роки Марко Цвік народився 21 червня 1924 року в Гадячі Полтавської губернії у сім'ї службовців. Однак у рідному місті він прожив лише кілька місяців і з 1924 року жив у Харкові. Незабаром після початку Німецько-радянської війни, у липні 1941 року Марко почав працювати токарем на підприємствах військово-промислового комплексу СРСР у Харкові та Челябінську. Потім протягом року, починаючи з травня 1942 року він служив у лавах Червоної армії і брав участь у боях німецько-радянської війни, але в 1943 у зв'язку з інвалідністю був демобілізований. У тому ж році Цвік став студентом Харківського інженерно-будівельного інституту, але провчився там близько року.

Навчання та аспірантура 1945 року вступив до Харківського юридичного інституту. Навчався у відомих професорів Соломона Вільнянського, Михайла Гордона, Моріца Гродзинського, Володимира Корецького, Володимира Сливицького та Савелія Фукса. Пізніше учень Цвіка Володимир Ткаченко зазначав, що саме ці вчені сформували науковий світогляд Цвіка. Під науковим керівництвом професорів Сливицького та Корецького Марко Цвік написав кілька наукових робіт, які присвячені державному суверенітету та об'єкту правовідносин, які згодом були відзначені на студентських наукових конкурсах. У 1948 році Марко Цвік з відзнакою закінчив виш і був залишений у його аспірантурі. Щодо року вступу Марка Цвіка до аспірантури у літературі зустрічаються різні думки. Учень Цвіка Ткаченко пише про те, що Цвік вступив у 1947 році, тобто ще не закінчивши виш, а інший його учень Смородинський В. С. писав, що в 1948 році. Науковим керівником аспіранта Цвіка став професор В. І. Сливицький. Під час навчання в аспірантурі (з 1949 року) почав викладати.

Захист кандидатської дисертації та заснування наукової школи У 1951 році Цвік закінчив навчання в аспірантурі. Щодо року захисту його кандидатської диссертації джерела також наводять різні дані. Так, В. Д. Ткаченко, а також довідкові видання «Підготовка і атестація науково-педагогічних кадрів у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого (1805—2005 роки)» та «Вчені-юристи України» пишуть про те, що Цвік захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук на тему «Радянський закон» у 1952 році, а В. С. Смородинський пише, що у 1953 році. Офіційними оппонентами Цвіка на її захисті були професор Марія Карєва і доценти Василь Барахтян і Ольга Якуба. У дисертації обґрунтовувалася позиція верховенства закону в ієрархії нормативно-правових актів і його вищої юридичної сили щодо указів Президій Верховних Рад СРСР і союзних республік. Марко Веніамінович разом зі своїм вчителем Володимиром Сливицьким та іншим його учнем Володимиром Копєйчиковим став одним з засновників і одним з найвідоміших представників Харківської школи загальної теорії права і держави, що займалася дослідженням, розробкою та вирішеннями політично гострих проблем вчень про державу і право. Відзначалося, що роботи в своїх роботах Цвік доступно викладав поставлені ним політично гострі проблеми.

Науковий доробок та правотворча діяльність Працював на кафедрі теорії держави і права у Харківському юридичному інституті, де з 1953 по 1961 рік обіймав посаду асистента, пізніше доцента. Займаючись викладацькою діяльністю, він вів дві дисципліни — «Теорія держави і права» та «Історія політичних та правових вчень». Після смерті завідувача кафедри теорії держави і права Павла Полежая у 1973 році, Цвік тимчасово виконував обов'язки завідувача кафедри. Працюючи на кафедрі, Марко Цвік одночасно був науковим керівником студентського гуртка при ній. У різний час активну участь у його роботі брали В'ячеслав Борисов, Павло Жигалкін, Іван Прокопенко, Анатолій Селіванов та Володимир Ткаченко, які згодом стали професорами.

Марко Цвік вважається одним із основоположників теорії сучасної демократії через введення у теорію таких категорій, як «функції», «інститути», «принципи» і т.д. За різними даними, у 1986 або 1987 році Марко Веніамінович захистив докторську дисертацію на тему «Проблеми теорії соціалістичної демократії (державно-правові аспекти)». Офіційними опонентами Цвіка на захисті цієї роботи, що відбулася в Харківському юридичному інституті, були професори , Анатолій Рогожин та . Як згадував Володимир Ткаченко, захист дисертації «пройшов блискуче». Він відзначав, що у роботі було по суті розроблено понятійний апарат теорії демократії. У 1987 році Цвіку було присуджено науковий ступінь доктора юридичних наук та вчене звання професора (за іншими даними вчене звання було присуджено в 1988 або 1989 році) і він обійняв посаду професора кафедри теорії держави і права.

У 1990-х — 2010-х роках написав низку наукових статей. Як зазначав В. С. Смородинський, у його роботах були «нові, незвичайні, навіть реформаторські для вітчизняної юридичної науки ідеї та концепції, які хвилювали його особисто як вченого та громадянина». Поруч з цим Смородинський зазначав, що Цвік сформував концепцію розуміння права як «сукупності повторюваних суспільних відносин, які санкціонуються і формалізуються державою і відображають справедливу міру належної та можливої поведінки їх учасників».

У 1992 році в Харкові було створено громадську Академію правових наук України, тоді ж Марка Цвіка було обрано її дійсним членом. Невдовзі вже 23 липня 1993 року Президент України Леонід Кравчук підписав указ про створення Академії правових наук України. Згідно з цим указом 17 вчених-правознавців, серед яких був Марко Цвік, ставали дійсними членами-засновниками цієї академії. У тому ж році він став заступником головного редактора «Вісника Академії правових наук України». З 1993 року брав участь у роботі над Конституцією України, як член робочої групи та експерт Конституційної комісії, був одним із розробників законопроєктів «Про референдум», «Про правові нормативні акти», «Про вибори народних депутатів» та «Про Конституційний Суд України». У 1990-х роках брав участь у нарадах, які проводились Президентом України та комісіями Верховної Ради України. Предметом цих нарад було вдосконалення державного апарату та законодавства. Після Всеукраїнського референдуму 16 квітня 2000 року Цвік займався підготовкою нової редакції Конституції.

Академічна діяльність Як член Академії правових наук він займався розробкою теми «правове виховання громадян». У 1999 році став членом її Президії, а на загальних зборах Академії правових наук України 15 лютого 2002 року був обраний академіком — секретарем відділення теорії держави і права.

Займався підготовкою наукових кадрів, під його науковим керівництвом було захищено 16 дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук та 4 дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук. Серед його учнів були: Петришин А. В. (1999), Борисов Г. О. (1977), Тітарчук О. А. (1995), Дашковська О. Р. (1997), Ткаченко В. Д. (1987), Шевчук С. В. (1997), Процюк І. В. (1999), Погребняк С. П. (2001), Смородинський В. С. (2001), Уварова Є. А. (2010), Шипілов Л. М. (2004), Христова Г. О. (2004).

У 2009 році за редакцією академіка НАПрН України Марка Цвіка та його учня Олександра Петришина було видано підручник «Загальна теорія держави і права». У цьому підручнику М. В. Цвік написав розділ про предмет загальної теорії права та розділи про поняття держави, поняття права та демократичну державу у співавторстві з Д. О. Вовком, С. П. Погребняком та Л. М. Шипіловим відповідно. Доктори юридичних наук Станіслав Гусарєв і Анатолій Колодій, які написали рецензію на підручник, зазначали, що при визначенні права автори використовували природно-правовий підхід, що відповідало науковим тенденціям, характеризації основних ознак і обрисів права дає можливість зрозуміти як саме поняття права, так і його юридичні ознаки.

Останні роки Наприкінці життя Марко Веніамінович працював над статтею «Право як система повторюваних юридично оформлених суспільних відносин», але не зміг завершити її через стан здоров'я, що погіршувався. У результаті стаття побачила світ через три роки після смерті Цвіка внаслідок її доопрацювання його учнем Віктором Смородинським на підставі напрацювань автора. Марко Веніамінович помер 20 серпня 2011 року в Харкові. Похований на 2-му міському цвинтарі Харкова.

Особистість В опублікованій у «Віснику Академії правових наук України» статті до 80-річного ювілею академіка Цвіка було зазначено, що він користується повагою та має таку якість як доброзичливість. Крім того, у статті говорилося, що Марку Веніаміновичу чужа така якість як зневажливе ставлення до людей і що він, крім того, що він має широкі наукові інтереси і твердий у своїх переконаннях. Його учень Віктор Смородинський згадував, що його вчитель до кінця життя любив декламувати вірші Володимира Маяковського. Також він писав, що Марко Веніамінович «любив зі своїми учнями пити на кухні чай з тістечками (і не тільки чай — теж до останніх своїх тижнів), любив жінок (а вони його ще більше) і дуже любив життя».

Наукові праці Марко Веніамінович спеціалізувався на дослідженні проблематики теорії юридичних нормативних актів, правотворчого процесу, процесу становлення державності України, поділу влади, праворозуміння та проведення референдумів.

Автор понад 180 наукових праць. Основними його працями є:

«О подзаконности Указа Президиума Верховного Совета СССР» (1956), «Закон создаёт народ» (1960), «Формы государства» (1965), «Советы — работающие органы» (1966), «Конституционные основы советской демократии» (1972, написана в соавторстве), «Теория социалистической демократии (государственно-правовые аспекты)» (1986), «Актуальні проблеми організації влади в Україні» (1995) «Конституційне право України» (1995) «Про сучасне праворозуміння» (2001) «Загальна теорія держави і права» (2002 та 2009) «Конституційне право зарубіжних країн» (2003) «Правова система України: історія, стан та перспективи у 5 томах. Том 1: Методологічні та історико-теоретичні проблеми формування і розвитку правової системи України» 2008 (українською), 2011 (російською) та 2013; написана у співавторстві.

Брав участь у написанні статей для шеститомної «Юридичної енциклопедії».

У 2010 році до 85-річчя вченого харківське видавництво «Право» спільно з учнями Марка Цвіка видало збірку його наукових праць під назвою «Проблеми теорії права та конституціоналізму М. В. Цвіка», в якій були опубліковані деякі наукові статті, нариси та доповіді.

Нагороди та пам'ять Марко Веніамінович був удостоєний наступних нагород, премій та почесних звань:

Орден «За заслуги» ІІІ ступеня (2003). Почесний знак «Відмінник освіти України» (2001). Почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України» (1995). 7 медалей. Переможець та лауреат конкурсу Союзу юристів України «за видавничу діяльність» (1995) та «за досягнення у педагогічній роботі» (2002). Лауреат Премії імені Ярослава Мудрого у номінації «за визначні досягнення у науково-дослідній діяльності з проблем правознавства» (2003). Заслужений професор Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (2009).