Ð, ð (ед) — давньоанглійська літера ðæt, сучасною англійською eth /ɛð/ (також edh або eð). Вживається в ісландській і фарерській мовах.
Мала форма літери ð застосовується в міжнародному фонетичному алфавіті для позначення дзвінкого зубного фрикативного звуку.
Вперше літера ед з'являється в ірландському письмі.Freeborn, Dennis (1992), From Old English to Standard English, London: Macmillan, p. 24.
В давньоанглійську добу літера ð чергувалася з літерою þ (торн), обидві позначали міжзубний фрикативний звук, як дзвінкий, так і глухий. Вийшли з ужитку прибизно 1300 рокуDavid Wilton (September 30, 2007). "Old English Alphabet". Word origins. Retrieved 22 August 2010, але þ затрималась трохи довше і врешті-решт її замінено диграфом th. Див. також Þ (латиниця)
Примітки
Джерела Ladefoged, Peter; Maddieson, Ian (1996). The Sounds of the World's Languages. Oxford: Blackwell. ISBN 0-631-19814-8.