Малий льодовиковий період — період відносного похолодання, що тривав протягом 1400—1850 років. Цей період є найхолоднішим за середньорічними температурами за останні 2 тисячоліття. Малому льодовиковому періоду передував Середньовічний теплий період (приблизно X—XIV століття) — період порівняно теплої та рівної погоди, м'яких зим та відсутності сильних посух. Верхню межу малого льодовикового періоду розташовують від XVI до середини XIX століть, а нижню — з XIII по XIV століття. Загалом узгоджено, що були три температурні мінімуми, що трапилися приблизно у 1650, 1770 і 1850 роках, розділені дещо теплішими інтервалами. Хоча малий льодовиковий період спочатку і вважався глобальним явищем, деякі публікації останніх років вказують на його сильніший ефект у північній півкулі.
Причини Серед причин малого льодовикового періоду дослідники називають: зниження сонячної активності (мінімум Маундера), посилення активності вулканів, продукти виверження яких блокували сонячне світло, уповільнення або навіть повна зупинка термохалінної циркуляції, відродження лісів внаслідок зниження чисельності населення людства після епідемії чуми, що призвело до падіння рівня вуглекислого газу.
Див. також Кліматичний песимум раннього Середньовіччя Середньовічний кліматичний оптимум Римський кліматичний оптимум Похолодання 535-536 років Зима 1708—1709 років
Посилання
Little Ice Age (LIA), GEOCHRONOLOGY // «Encyclopaedia Britannica»