«Бо́ка Ху́ніорс» (), або просто «Бока» — аргентинський спортивний клуб, що базується в Ла Боці, одному з районів Буенос-Айреса. До клубу належать команди з різних видів спорту, найвідомішою з яких є футбольна, що виступає в Прімера дивізіоні. Барви клубу — жовто-сині.
Найзапеклішим суперником «Боки» є «Рівер Плейт» (барви — червоно-білі), інший клуб із Буенос-Айреса. Протистояння між цими командами називають «Суперкласико» (), воно є одним із найбільш відомих та принципових в Аргентині та світі, адже ці команди є найпопулярнішими в Аргентині. Домашній стадіон «Боки» імені Альберто Армандо відомий як «Ла Бомбонера». Молодіжна академія клубу виховала багатьох гравців, що заграли на міжнародному рівні, наприклад Ніколаса Бурдіссо, Карлоса Тевеса, Евера Банеґу, Фернандо Ґаґо. Одним із найвідоміших гравців «Боки» є Дієґо Марадона.
«Бока Хуніорс» є одним із найуспішніших клубів Аргентини та світу, маючи в активі 48 офіційних титулів (30 на національному рівні та 18 на міжнародному). Останній офіційний титул клуб здобув 2011 року — це був Кубок Аргентини. На міжнародній арені команда здобула 18 титулів, що є світовим рекордом, який «Бока» розділяє з італійським «Міланом» (втім слід зважати на те, що «Бока» здобула два міжнародні титули впродовж аматорської ери: Кубок Тьє 1919 року та Кубок Слави Кусеньєр 1920 року — ці турніри розігрувалися ще до утворення КОМНЕБОЛу).
Серед міжнародних трофеїв «Боки» є 6 Кубків Лібертадорес, 4 Рекопа Південної Америки, 3 Міжконтинентальні кубки, 2 Південноамериканські кубки, 1 Золотий кубок, 1 Суперкубок Південної Америки, 1 Кубок володарів Кубка Лібертадорес, 1 Кубок Тьє та 1 Кубок Слави Кусеньєр. Зазвичай клуб входить до першої 25-тки рейтингу IFFHS, який клуб очолював шість разів. Крім того IFFHS визнала «Боку» найкращим футбольним клубом Південної Америки у 1-й декаді 21. століття (2001–2010). Наразі клуб посідає 6-е місце у світі.
Крім футболу «Бока Хуніорс» має команди ще й у баскетболі, футзалі, бойових мистецтвах, реслінґу, волейболі, гімнастиці, плаванні та важкій атлетиці.
Історія
Барви
Заснування
3 квітня 1905 року п'ятеро італійців зустрілися, аби заснувати клуб. Зустріч відбулася в будинку Естебана Бальєтто, а інших чотирьох звали Альфредо Скарпатті, Сантьяґо Сана та брати Хуан і Теодоро Фаренґи. Після кількох годин дискусії батько Бальєтто вигнав хлопців із будинку, тож вони вимушені були продовжити обговорення проєкту в Пласа-Соліс (), яку тепер вважають місцем заснування «Бока Хуніорс».
Іншими важливими учасниками заснування були Артуро Пенні, Марселіно Верґара, Луїс Сересо, Адольфо Теджо, Джованеллі, Донато Аббатанджело, Бертоліні. Тоді використання англійської мови у назвах клубів були звичною справою, оскільки футбол в Аргентину принесли британські залізничники.
Аматорська ера (1908–1930) 1908 року «Бока Хуніорс» було відмовлено у вступі до Аргентинської футбольної асоціації. Перший стадіон команди було споруджено в Ісла-Демарчі, гроші на його будівництво жертвували прихильники клубу, як-то Хуан Брічетто.
Дебют «Боки» у складі Асоціації відбувся у Другому дивізіоні: команда зіграла проти «Бельґрано», перемігши з рахунком 3:1. Зрештою «Бока» посіла перше місце в тому турнірі (серед восьми команд) і пройшла до наступної стадії, півфіналу, де поступилася «Расінґ» 1:0.
1908 року команда взяла участь у розіграші Кубка Буллріч, вибувши з нього після поразки 5:0 від «Атланти».
1910 року «Бока Хуніорс» зустрілася з «Расінґом» у півфіналі, проте знову програла 2:1, втративши нагоду пробитися до Першого дивізіону. Наступного року команда знову зазнала невдачі.
Підвищення до Першого дивізіону 1913 року команда потрапила до Першого дивізіону — це сталося завдяки його розширенню з 6 до 15 учасників. Іншими командами, що увійшли до нової ліги, були «Ферро Карріл Есте», «Платенсе», «Бенфілд», «Олівос», «Комерсіо», «Ферро Каріл Суд» та «Р'ячуело».
Перший титул
20 січня 1920 року «Бока Хуніорс» здобув своє перше чемпіонство (сезону 1919 року), перемігши «Спортіво де Альмаґро» 4:0. Матч відбувся на домашньому стадіоні «Боки». Наступного, 1921 року команда взяла ще один титул (сезону 1920 року) після перемоги над «Бенфілдом». Наступне золото чемпіонату вдалося виграти в сезоні 1923 року: тоді знадобилося 4 матчі, аби визначити, хто сильніший — «Бока» чи «Уракан». Вирішальна гра відбулася 27 квітня 1924 року.
В сезоні 1924 року «Бока» добилася чемпіонства не зазнавши жодної поразки (18 перемог і одна нічия). Команда забила 67 голів (тобто в середньому 3,52 за гру), пропустивши 8.
Почесний чемпіон
1925 року «Бока Хуніорс» здійснила свою першу поїздку до Європи, аби зіграти там товариські матчі (особливо в Іспанії, Німеччині та Франції). Загалом аргентинці провели 19 ігор, вигравши 15 із них. Зокрема «Бока» обіграла «Реал Мадрид», «Сельту де Віґо» та «Депортиво» з Ла-Коруньї. 28 червня 1926 року «Бока Хуніорс» було оголошено «Почесним чемпіоном» () сезону 1925 року і кожного учасника команди було нагороджено пам'ятною медаллю.
Останні аматорські титули 1926 року «Бока Хуніорс» знову виграли чемпіонат без жодної поразки, зігравши 17 матчів. Після цього «Боці» довелося зіграти плей-оф за єдиний титул проти «Індепендьєнте», оскільки того року було вирішено об'єднати дві ліги (Аргентинську футбольну асоціацію та Аматорську футбольну асоціацію). Проте цю гру 20 лютого 1927 року було перенесено через глядачів, що вибігли на поле. Матч 3 березня завершився внічию 0:0, і більше його не перегравали.
Останній аматорський титул було здобуто в сезоні 1930 року (а саме 22 березня 1931), коли «Бока» обіграла «Атланту» 4:1. Протягом аматорської ери «Бока» виграла шість чемпіонатів (1919, 1920, 1923, 1924, 1926 та 1930).
Професійна ера
Початок
Як тільки в Аргентині було засновано професійну футбольну лігу, «Бока Хуніорс» виграв перший чемпіонат у новому форматі. Це був сезон 1931 року, «Бока» взяла золото в останньому матчі, обігравши свого запеклого суперника «Рівер Плейт» 3:0. Загалом команда набрала 50 очок, здобувши 22 перемоги, 6 нічиїх та зазнавши 6 поразок.
1934 року «Бока» виграла свій другий професійний титул, хоча команда програла 7 матчів і пропустила 62 голи. Причиною успіху за таких умов стала чудова гра нападників команди, що забили 101 м'яч. Таким чином, «Бока Хуніорс» став першим футбольним клубом Аргентини, що забив в одному сезоні чемпіонату понад 100 голів. Наступного року цей рекорд було повторено, проте цього разу команда пропустила лише 29 м'ячів.
В 1930-х роках особливої слави зажили такі гравці клубу: Хуан Юстріч (на прізвисько «летюча риба»), Педро Аріко Суарес, Дельфін Бенітес Касерес, Домінґо Тарасконі, Роберто Черро та Франсіско Варальйо.
1940-ві
У 1940-вих «Бока» здобула ще три титули. Перший — 1940 року, коли було відкрито новий стадіон клубу. Ключовим виявився матч проти «Індепендьєнте», який «Бока» виграла 5:2. Того сезону статистика була такою: +24=7-3.
1941 року команда вдруге в історії відстояла чемпіонський титул, вигравши 3:0 у «Рівер Плейт» на їхньому стадіоні (офіційно матч був домашнім саме для «Боки», проте стадіон клубу було тимчасово закрито через хуліганські інциденти). Статистика: +19=8-3. Той склад «Боки» вважають одним із найкращих в історії.
1944 року «Бока Хуніорс» встановили рекорд безпрограшності — 26 ігор поспіль без поразок. Цей рекорд проіснував до 1966 року, коли «Расінг» провів 39 поспіль безпрограшних матчів. Того сезону «Бока» знову здобула чемпіонство.
1949 року команда була близькою до пониження в класі, проте в останньому матчі обіграла «Ланус» і зберегла місце в еліті.
1950-ті та зіркові 1960-ті
1954 року «Бока» виграла свій перший титул після 9-ти невдалих років. У вирішальному матчі команда обіграла «Уракан» 3:1. Найкращим бомбардиром став Хосе Борельйо (19 голів). Іншим визначним гравцем був Хуліо Мусімессі, на прізвисько «воротар-співак».
1959 команда посіла лише 8-му сходинку, хоча виграла в обох суперкласико (5:1 та 3:2, програючи 2:0).
9 грудня 1962 року «Бока» здобула перемогу 1:0 в легендарному матчі проти «Рівер Плейт»; тоді воротар Антоніо Рома відбив пенальті, коли до завершення гри лишалося 6 хвилин. В наступній грі проти «Естудіантес» «Бока» виграла перший титул у 1960-х. Пізніше у тій декаді команда здобула ще чотири золота.
Наступний титул 1964 року увійшов до історії ще й тому, що в тому сезоні воротар Антоніо Рома 742 хвилини відстояв без пропущених м'ячів, а в 14 іграх пропустив лише одного разу. 1965 року «Бока» втретє у професійній історії відстояла титул. Вирішальними стали матчі проти «Рівер Плейт» (2:1) та «Атланти».
Після супекласико в рамках турніру Метрополітано 1968 року, що завершилося внічию 0:0, 27 уболівальників «Бока Хуніорс» загинули через тисняву біля виходу зі стадіону «Рівер Плейт»: двері виявилися зачиненими, коли фани покидали стадіон. Цей випадок увійшов до історії як Трагедія дверей #12 ().
1969 року команду очолював Альфредо ді Стефано.
1970-ті: друга «Золота ера» 1970 року «Бока» виграла ще один титул, обігравши в останньому матчі «Росаріо Сентраль». 1976 року Хуан Карлос Лоренсо очолив команду, ставши згодом одним із найуспішніших тренерів в історії «Боки». Під його керівництвом команда здобула 5 титулів за 3 роки.
1977 року «Бока Хуніорс» пробилася у фінал Кубка Лібертадорес, де її суперником був бразильський «Крузейру». Після перемоги 1:0 в Буенос-Айресі та поразки з таким же рахунком у Белу-Орізонте команди мали провести третю гру в Монтевідео. «Бока» перемогла лише в серії пенальті, а вирішальним став сейв воротаря Уґо Ґатті, що відбив удар бразильця Вандерлея. Того ж року «Бока» виграла ще й Міжконтинентальний Кубок, обігравши менхенґладбазську «Боруссію» (2:2, 3:0).
Наступного року команда виграла другий Кубок Лібертадорес, обігравши у фіналі «Депортиво» (Калі) із загальним рахунком 4:0.
1980-ті та 1990-ті У 1980-х «Бока» виграла лише один титул (1981 року). На початку декади в команду перейшов Дієґо Марадона разом із Міґелем Бріндісі, Освальдо Ескудеро, Марсело Троббіані та колишнім гравцем команди Сільвіо Марцоліні на посаді тренера.
1984 року клуб був близьким до фінансового колапсу, майже ставши банкрутом. Того ж року команда зазнала найбільшої поразки у своїй історії, програвши «Барселоні» 1:9 у матчі за трофей Жуана Ґампе. Президентом клубу було обрано Антоніо Алеґре; під його керівництвом «Бока Хуніорс» вийшов із кризи: Алеґре взяв кредит розміром 800 тис. дол., заставивши свій бізнес. Крім того «Бока» продала частину своєї території за 21 млн дол. Покращення фінансових справ призвело до поліпшення гри команди, «Бока» здобула перемоги у низці турнірів — Суперкубку Південної Америки 1989 року, Рекопі Південної Америки 1990 року, Апертурі 1992 року, Кубку володарів Кубків Лібертадорес 1992 року та Золотому кубку 1992 року.
Ера Б'янчі
Колишній тренер «Велеса» Карлос Б'янчі очолив команду 1998 року. Він став найуспішнішим тренером команди, здобувши з «Бокою» 9 титулів та побивши таким чином рекорд Хуана Карлоса Лоренсо 1970-х років.
Першим титулом стала перемога в Апертурі 1998 року, яку команда здобула, не зазнавши жодної поразки. Мартін Палермо був найкращим бомбардиром, забивши 20 голів у 19 матчах. 1999 року «Бока» виграла Клаусуру, захистивши чемпіонство. Команда не зазнавала поразки у 40 матчах поспіль, побивши рекорд «Расінґа» 1960-х років.
2000 рік став найуспішнішим для «Бока Хуніорс». Команда виграла Кубок Лібертадорес вперше за 18 років, обігравши у фіналі в серії пенальті «Палмейрас» (після 2:2 та 0:0). Значну роль у тій перемозі відіграв воротар Оскар Кордоба. Того ж року «Бока» виграла ще й Міжконтинентальний кубок, обігравши мадридський «Реал» 2:1, а також Апертуру.
2001 року команда знову виграла Кубок Лібертадорес, здолавши у фіналі «Крус Асул» (знову в серії пенальті і знову Оскар Кордоба зіграв у перемозі ключову роль).